WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Міжнародна міграція робочої сили - Курсова робота

Міжнародна міграція робочої сили - Курсова робота

робочої сили має позитивні й негативні наслідки. Позитивним для країн-експортерів робочої сили є зменшення безробіття, набуття емігрантами нових знань і досвіду, поліпшення їх (та членів їх сімей) умов життя, отримання країною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів, а отже, покращення й платіжного балансу (крім того, повертаючись з еміграції, наймані працівники привозять з собою цінності та заощадження на суму, яка приблизно дорівнює їх грошовим переказам).
До негативних наслідків країни-експортера відносять насамперед відплив високоосвічених та висококваліфікованих кадрів (так звана "втеча умів").
Якщо виходити з наведених вище оцінок про середню вартість створюваної однієї складної робочої сили в США, яка в середньому перевищує 400 тис. дол., а інженера - до 800 тис. дол., то у випадку постійного виїзду з країни таких спеціалістів держава-експортер зазнає відповідних збитків по кожному емігранту. Ще більших збитків вона зазнає у разі виїзду за кордон кандидата або доктора наук, підготовка яких обходиться від 1 до 2 млн. дол.
Ця проблема не обминула і Україну. В останній час Президент країни, Кабінет Міністрів та НАН України прймають невідкладні заходи по поліпшиню умов праці та заробітної плати науково-технічного потенціалу нації, створення нових робочих місць .
Основні причини існування міжнародної трудової міграції:
а) з боку країни, з якої йде міграція:
велика густота населення.
масове безробіття.
низький життєвий рівень і заробітна плата.
виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).
б) з боку країн, які приймають міграцію:
потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.
потреба у додатковій дешевій робочій силі.
порівняно висока зарплата.
Міжнародна міграція робочої сили це переміщення робочої сили між країнами, процес організованого, або стихійного переміщення працездатного населення із однієї країни в іншу.
Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:
Дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу.
Отримала готових спеціалістів.
У такій країні прискорюється економічне зростання, зростає
державний бюджет.
Для європейської міграції на сучасному етапі характерні три основні напрямки.
По-перше, вагомими за масштабами є міграційні потоки з менш розвинених країн Пд. й Східної Європи - Греції, Іспанії, Туреччини, Португалії, Югославії, Словенії, Угорщини, Польщі, Чехії, Словаччини у високорозвинуті держави Зх. та Пн. Європи - Францію, Англію, ФРН, Австрію, Швейцарію, Голландію, Бельгію, Швецію.
По-друге, постачальниками робочої сили на західноєвропейський ринок праці виступають країни Пн. Африки, а також Індія, Пакистан та інші держави, що розвиваються.
По-третє, робоча сила мігрує з однієї високорозвиненої держави в іншу.
Мета міграції робочої сили - прагнення до поліпшення матеріального стану.
Розрізняють постійну та тимчасову форми міграції робочої сили.
Міжнародні міграцінй процеси потребують регулювання з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий, та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду та виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та внутрішньодержавного розподілу робочої сили, регулювання обсягу та структури міграційних потоків дедалі більшоою мірою виконують міністерства праці, внутрішніх та закордонних справ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи. Згідно з прийнятою в МВ приактикою країни, які обмінюються робочою силою, визнають пріоритет норм міжнародного права над національним законодавством.
Важливим елементом імміграційної політики західних держав є встановлення юридичного статусу мігрантів, що визначає їхні соціально-економічні, трудові та інші права, закріплені як у міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус позбавляє іноземних робітників політичних прав, обмежує в більшості випадків їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування мігранта в країні зайнятості.
Різноманітні аспекти трудової міграції та статусу іноземних працівників регулюються двосторонніми та багатосторонніми угодами, відповідними національними законодавчими актами та урядовими постановами.
Державне регулювання міграційних процесів дає позитивні результати, але має дошкульні місця. Контроль за рівнем в'їзду іноземців, здійснюваний усіма урядами країн імміграції, безумовно, сприяє дозуванню їхнього впливу залежно від виробничих потреб й ситуації на ринку праці. В такий спосіб попереджується спалах соціального напруження, який міг би виникнути за масового припливу іноземців в умовах власного масового безробіття. Навіть з урахуванням існування двох ринків праці - для іммігрантів та для своїх працівників - уникнути конфронтації між ними було б важко. Регулювання надає організованого й певною мірою планомірного характеру найманню, розподілові й використанню імпортованої робочої сили.
Для європейської міграції на сучасному етапі характерні три основні напрямки.
По-перше, вагомими за масштабами є міграційні потоки з менш розвинених країн Пд. й Схю Європи - Греції, Іспанії, Туреччини, Португалії, Югославії, Словенії, Угорщини, Польщі, Чехії, Словаччини у високорозвинуті держави Зх. та Пн. Європи - Францію, Англію, ФРН, Австрію, Швейцарію, Голландію, Бельгію, Швецію.
По-друге, постачальниками робочої сили на західноєвропейський ринок праці виступають країни Пн. Африки, а також Індія, Пакистан та інші держави, що розвиваються.
По-третє, робоча сила мігрує з однієї високорозвиненої держави в іншу.
Мета міграції робочої сили - прагнення до поліпшення матеріального стану.
Розрізняють постійну та тимчасову форми міграції робочої сили.
Міжнародні міграцінй процеси потребують регулювання з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий, та професійнийсклад мігрантів, рівень в'їзду та виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та внутрішньодержавного розподілу робочої сили, регулювання обсягу та структури міграційних потоків дедалі більшоою мірою виконують міністерства праці, внутрішніх та закордонних справ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи. Згідно з прийнятою в МВ приактикою країни, які обмінюються робочою силою, визнають пріоритет норм міжнародного права над національним законодавством.
Важливим елементом імміграційної політики західних держав є встановлення юридичного статусу мігрантів, що визначає їхні соціально-економічні, трудові та інші права, закріплені як у міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус позбавляє іноземних робітників політичних прав, обмежує в більшості випадків їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування мігранта в країні зайнятості.
Різноманітні аспекти трудової міграції та статусу іноземних працівників регулюються двосторонніми та багатосторонніми угодами, відповідними національними законодавчими актами та урядовими постановами.
Державне регулювання міграційних процесів дає позитивні результати, але має дошкульні місця. Контроль за рівнем в'їзду іноземців, здійснюваний усіма урядами країн імміграції, безумовно, сприяє дозуванню їхнього впливу залежно від виробничих потреб й ситуації на ринку праці. В такий спосіб попереджується спалах соціального напруження, який міг би виникнути за масового припливу іноземців в умовах власного масового безробіття. Навіть з урахуванням існування двох ринків праці - для іммігрантів та для своїх працівників - уникнути конфронтації між ними було б важко. Регулювання надає організованого й певною мірою планомірного характеру найманню, Світовий
Loading...

 
 

Цікаве