WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Зовнішня політика України: теорія і практика - Реферат

Зовнішня політика України: теорія і практика - Реферат

держав. Серед традиційних повноважень, які може здійснювати лише глава держави, - призначати і звільняти послів і посланників своєї держави, приймати вірчі грамоти акредитованих при ньому послів і посланників іноземної держави. Крім цього, глава держави, навіть у випадках, коли його права в буквальному розумінні цього слова і не зафіксовані в конституції держави, може мати безпосередні контакти з главами інших держав, вести листування з ними, брати участь у переговорах чи оформляти домовленості із зовнішньополітичних питань, не потребуючи для цього спеціальних повноважень.
Згідно з Конституцією України, Президент України як глава держави має досить широкі повноваження в галузі здійснення зовнішньої політики. Президент України є главою держави і виступає від її імені. Отже, Президент звертається з посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України і в інших державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав, вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України, присвоює найвищі військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання і класні чини.
Безпосереднє керівництво зовнішньополітичними діями та дипломатичною службою держави уряд здійснює через Міністерство закордонних справ, керівникові якого дає прямі доручення і контролює їх виконання. Міністр закордонних справ, згідно зі своїми повноваженнями і функціями, здійснює повсякденну оперативну діяльність у галузі зовнішніх відносин держави без будь-яких спеціальних на кожен випадок повноважень. Міністр закордонних справ може представляти свою державу і уряд на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН тощо.
Поточними справами зовнішньої політики безпосередньо займається Міністерство закордонних справ України. Воно захищає інтереси своєї держави та її громадян за кордоном, представляє на розгляд главі держави та урядові документи зовнішньої політики, надсилає директиви і дає вказівки дипломатичним представництвам і консульським установам своєї країни за кордоном, спрямовує і контролює їх діяльність. Підтримує також контакти з представництвами іноземних держав у своїй країні, готує проекти документів, опрацьовує інформацію з міжнародної проблематики, поширює позитивний імідж держави за кордоном. Поза зазначеним, відомство здійснює підготовку дипломатичних кадрів.
Реалізацію зовнішньополітичної концепції здійснює дипломатична служба через центральні структури зовнішніх відносин держави і закордонні дипломатичні представництва та консульські установи. Загалом дипломатична служба повинна забезпечувати практику реалізації зовнішньої політики держави, її інтереси у сфері міжнародних відносин, а також її юридичних осіб та громадян за межами країни. Отже, провідною установою зовнішньополітичної діяльності України є Міністерство закордонних справ України, діяльність якого регулюється "Положенням про МЗС України" (Указ Президента України від 3 квітня 1999 р.). Відповідно до завдань міністерства сформовано і його структуру.
Міжнародна договірно-правова база - це той фундамент, на якому вибудовано всю систему зовнішньополітичних відносин. Нагадаємо, що Україна бере участь у численних дво- і багатосторонніх міжнародних договорах, які торкаються численних питань зовнішніх відносин.
Відповідно до Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладені і належно ратифіковані Україною міжнародні договори застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Основи механізму дії міжнародних актів на території України, а також їх місце в ієрархії нормативно-правових документів держави закріплені в законах України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р. та "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 р.
Договірно-правова база України формується з різних документів, які умовно можна поділити на три групи: міждержавні документи (договори, укладені на вищому рівні), міжурядові домовленості (міжнародні угоди та інші види документів, підписані на рівні урядів прем'єр-міністрами країн або міністром закордонних справ), і міжвідомчі угоди (підписуються, як правило, керівниками відповідних відомств або міністром закордонних справ). Повноваження для підписання міжнародних договорів, згідно з Законом України "Про міжнародні договори України" від 26 червня 2004 р. надаються: щодо договорів, які укладаються від імені України - Президенту України; щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України - Кабінетом Міністрів України або за його дорученням Міністерством закордонних справ України; договорів міжвідомчого характеру - відповідним міністерством або іншим центральним органом державної виконавчої влади разом із Міністерством закордонних справ України. Отже, Президент України, Прем'єр-міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без особливих повноважень.
Договірно-правова база міжнародних відносин України спирається на документи різного змістовного навантаження, але, на жаль, далеко не всі вони виконуються. Провідним положенням міжнародного права є те, що договори мають дотримуватися: Pacta sunt servanda, хоча вміжнародній практиці у деяких випадках трапляються і факти недотримання угод. Забезпечення виконання договорів і контроль над цим процесом покладено на різні міжнародні комісії, що існують в міжнародних структурах і організаціях (в ООН, ОБСЄ, Раді Європи та ін.), до яких у пошуках захисту інтересів суб'єкта міжнародного права може звернутися будь-яка держава, зокрема й Україна.
Література
1. Акт проголошення незалежності України. 24 серпня 1991 р. // Голос України. - 1991.
2. Декларація про державний суверенітет. 16 липня 1990 р. // Голос України. - 1990; Основні напрями зовнішньої політики України // Урядовий кур'єр. - 1993. - 26 лип.
3. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України. 30 квітня 2002 р. // Урядовий кур'єр. - 2002. - 4 черв.
4. Закон України "Про основи національної безпеки України" // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39.
5. Конституція України. - К., 1996.
6. Україна розглядає Співдружність як механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштаб-них двосторонніх відносин між державами-учасниця-ми і має на меті сприяти розв'язанню проблем, які постали після розпаду СРСР. Україна виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв'язків між країнами СНД, відстоює позицію збалансованості господарської діяльності в межах СНД як необхідний етап на шляху впровадження цивілізованих форм розвитку інтеграційних процесів.
7. Українська РСР на міжнародній арені. - К., 1963.
Loading...

 
 

Цікаве