WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Глобальні світові проблеми - Реферат

Глобальні світові проблеми - Реферат


Реферат на тему:
Глобальні світові проблеми
Глобалізація господарської діяльності призвела до того, що на механізм світового господарства все більш помітний вплив стали справляти проблеми, про які світове співтовариство вперше заговорило наприкінці 60-х і на початку 70-х років. Ці проблеми одержали назву глобальних, а в наукову літературу був уведений термін "глобалістика" як специфічний напрямок міжнародних економічних досліджень.
Більшість дослідників одностайні в тому, що, незважаючи на всю розмаїтість глобальних проблем, вони мають загальну специфіку, яка виділяє їх на тлі інших проблем світової економіки. Така специфіка глобальних проблем полягає в тому, що вони мають ряд загальних ознак:
-- носять загальносвітовий характер, тобто впливають на інтереси та долю всього (чи, принаймні, більшості) людства;
- загрожують людству серйозним регресом в умовах життя та подальшому розвитку продуктивних сил (чи навіть загибеллю людської цивілізації як такої);
- потребують термінового та невідкладного розв'язання;
- взаємозалежні між собою;
- вимагають для свого вирішення спільних дій усього світового співтовариства.
Виходячи з цих ознак, до глобальних стали відносити такі проблеми світового розвитку: подолання бідності та відсталості; миру, роззброєння, запобігання світовій ядерній війні (проблема миру та демілітаризації); продовольчу; природних ресурсів (яка розглядається часто як дві окремі проблеми - енергетична та сировинна); екологічну; демографічну; розвитку людського потенціалу.
Зміни, що відбулися в 70-80-і й особливо в 90-і р., дають підставу говорити про зміну пріоритетів у глобальних проблемах. Якщо ще в 60-70-х р. головною вважалася проблема запобігання світовій ядерній війні, то зараз на перше місце одні фахівці ставлять екологічну проблему, інші - демографічну проблему, а треті - проблему бідності та відсталості.
Питання встановлення пріоритетних глобальних проблем має не лише наукове, а й важливе практичне значення. За оцінками, що проводилися в різних дослідницьких центрах, щорічні витрати людства на вирішення глобальних проблем мають складати не менше 1 трлн дол, тобто близько 2,5 світового ВВП наприкінці 90-х р., розрахованого за паритетом купівельної спроможності. Звідси важливого значення набувають рейтинг тієї чи іншої проблеми та фінансування її вирішення відповідно до рейтингу.
В сучасному світі бідність і відсталість характерні насамперед для країн, що розвиваються, де проживає майже 2/3 населення Землі. Тому глобальну-проблему часто називають проблемою подолання відсталості країн, що розвиваються.
Для більшості цих країн, особливо найменш розвинутих, типова значна відсталість, якщо робити висновки за рівнем їх соціально-економічного розвитку. В результаті для багатьох з цих країн характерні загрозливі масштаби убогості. Так, 1/4 населення Бразилії, 1 /3 жителів Нігерії, 1/5 населення Індії споживають товарів і послуг менше ніж на 1 дол у день (за паритетом купівельної спроможності).
Від недоїдання у світі страждає близько 800 млн чоловік. До того ж значна частина злиденних людей неписьменні. Так, частка неписьменних серед населення, дорослішого за 15 років, складає в Бразилії 17 %, у Нігерії близько 43 % і в Індії - приблизно 48 %.
Величезні масштаби бідності та відсталості викликають сумнів у тому, чи можна взагалі говорити про нормальний розвиток і прогрес людського суспільства, коли більша частина жителів планети опиняється за межею гідного людського існування. Проблема загострюється тим, що досягнення світового науково-технічного прогресу "обходять стороною" багато країн, що розвиваються, їх колосальні за чисельністю трудові ресурси мало використовуються, а самі ці країни у своїй більшості не досить активно беруть участь у світовому господарському житті.
Було б украй нерозумно не бачити ті небезпеки, що виникають внаслідок збереження такого становища в багатьох країнах, що розвиваються. Так, воно формує в широкій суспільній свідомості в цих країнах негативне відношення до існуючого у світі порядку. Це виражається в різних ідеях про відповідальність розвинутих країн за стан у країнах, що розвиваються, а також у вимогах перерозподілу доходів у світовій економіці, деякої "зрівнялівки" у світовому масштабі. Наприклад, рух країн, що розвиваються, за встановлення нового міжнародного економічного порядку.
Наростання соціальної напруженості через загострення проблеми відсталості підштовхує різні групи населення та правлячі кола країн, які розвиваються, до пошуку внутрішніх і зовнішніх винуватців такої складної ситуації, що виявляється в збільшенні кількості та глибини конфліктів у світі, що розвивається, в тому числі етнічних, релігійних, територіальних. Так, за даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем світу в другій половині 90-х років у світі нараховувалося понад 150 конфліктів різного походження. З огляду на тенденцію до розширення "клубу" ядерних держав за рахунок країн, що розвиваються, неможливо вгадати всю можливу катастрофічність подібного розвитку подій.
Більшість економістів схиляються до того, що визначальне значення у вирішенні проблеми бідності та відсталості має розроблення в країнах, що розвиваються, ефективних національних стратегій розвитку, які спираються на внутрішні економічні ресурси на основі комплексного підходу. При такому підході в якості передумов для створення сучасної економіки та досягнення стійкого економічного зростання розглядаються не тільки індустріалізація та постіндустріалізація, лібералізація господарського життя та реформування аграрних відносин, а й реформа освіти, поліпшення систе-ми охорони здоров'я, зм'якшення нерівності, проведення раціональної демографічної політики, стимулювання вирішення проблем зайнятості.
Однак багато країн, що розвиваються (особливо найменш розвинуті), не можуть цілком змінити своє положення без міжнародного сприяння вирішенню проблеми відсталості.
Воно здійснюється насамперед по лінії так званої офіційної допомоги розвитку з боку розвинутих країн у вигляді надання фінансових ресурсів. Для найбідніших країн (а саме вони є головними одержувачами цієї допомоги) офіційна допомога розвитку складає понад 3 % від їх ВВП, у тому числі для країн тропічної Африки навіть більше 5 %, хоча в розрахунку на кожного жителя цього регіону це всього 26 дол на рік (1996 р.).
Ще більші можливості для подолання відсталості забезпечують іноземні приватні інвестиції - прямі та портфельні, а також банківські позики. Приплив цих фінансових ресурсів у країни, що розвиваються, зростає особливо швидко і є в даний час основою зовнішнього фінансування країн третього світу. За даними МВФ, у 90-і рр. чистий приплив усіх фінансових ресурсів (тобто за винятком платежів по них) у країни, що розвиваються, складав щорічно від 114 до 229 млрд дол. Однак ефективність усіх цих фінансових потоків здебільшого нівелювалася корумпованістю і простим злодійством, досить широко розповсюдженим українах, що розвиваються, а також неефективністю використання одержуваних коштів.
Проблема необхідності збереження миру на Землі та запобігання руйнівній ядерній війні, що сприймалася ще донедавна як глобальна проблема номер один, тепер утратила колишню гостроту та фатальність.
Зміна політичної обстановки у світі, що почалася в середині 70-х р. (яка отримала назву "розрядка"), та закінчення "холодної війни" наприкінці 80-х р. поступово привели до припинення боротьби двох систем, що тримала весь світ у страху протягом майже сорока років після завершення другої світової війни.
Це знайшло своє відображення в укладенні цілої серії договорів і угод у військово-політичних
Loading...

 
 

Цікаве