WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Глобалізація стратегії як фактор досягнення конкурентної переваги - Реферат

Глобалізація стратегії як фактор досягнення конкурентної переваги - Реферат

товаровиробники, а за можливості і перевершити його. Все важливішим стає такий аспект проблеми внутрішнього ринку, як відповідність його структури, цінових пропорцій, організаційних форм світового ринку та світового господарства.
З урахуваннямцього основою стійкості та динамічного розвитку національної економіки є диверсифікація експорту. Світогоспо-дарське становище країни є міцнішим, коли більшу кількість різних видів продукції вона вивозить, а також включена у більше число міжнародних відтворювальних ланцюжків. Спеціалізація та диверсифікація не суперечать одна одній, оскільки у світогосподарсько-му масштабі на зміну міжгалузевій спеціалізації йде внутрішньогалузева (відповідно знижується роль у світовій економіці тих країн, що не змогли включитися в міжнародний поділ праці на новому рівні). Відповідно, всередині різних галузей необхідно знаходити "точки зростання", що здатні в перспективі заповнити важливі ніші на світовому ринку.
Крім того, при аналізі й оцінці конкурентоспроможності особлива увага приділяється таким характеристикам, як гнучкість і маневреність, здатність національних економік швидко й адекватно реагувати на несподівані зміни у світовій економіці та на світовому ринку, "гасити" так звані зовнішні шоки (ресурсні, валютні й ін.), виявляти і використовувати можливості, що відкриваються у світовому господарстві, створювати нові плацдарми для зміцнення своїх позицій на зовнішніх ринках. Згідно з твердженнями західних економістів, пристосовуваність сучасних національних господарств набуває такого ж значення, як промислова потужність і фінансова міцність.
Для оцінки ефективності функціонування національних економік як частини всесвітнього господарства принципове значення мають якісні та кількісні характеристики їх конкурентоспроможності.
Конкурентоспроможність країни (національна конкурентоспроможність) - одне із найбільш складних економічних понять. Є безліч його визначень, однак, як правило, під конкурентоспроможністю країни розуміють здатність її фірм і галузей випереджати суперника в завоюванні та посиленні позицій на закордонних ринках. Природно, що національна конкурентоспроможність зумовлена економічними, соціальними, політичними й іншими факторами в самій країні.
Національну конкурентоспроможність визначають на основі вивчення конкурентних переваг і слабких сторін тієї чи іншої країни. Серед означених показників найчастіше в міжнародній практиці використовуються такі:
- обсяг ВВП, який виражає ємність вітчизняного ринку та потенціал конкурентоспроможності національної економіки;
- частка витрат на кінцеве споживання в структурі ВВП і валових накопичень у кінцевому споживанні;
- відношення (частка) експортно-імпортного сальдо до суми зовнішньоторговельного обороту країни (характеризує динаміку потенціалу конкурентоспроможності національної економіки);
- співвідношення середніх індексів цін на експортовані й імпортовані країною товари та послуги (характеризує зростання чи зниження конкурентоспроможності національної економіки);
- ступінь "скутості" країни в розробці та здійсненні конкурентної стратегії. Його характеризують відношення величини заборгованості держав до ВВП; різниця між боргами країни за платежами та претензіями до дебіторів по їх боргах даній країні, строк сплати яких настав.
- приріст золотовалютних резервів країни;
- структура ВВП країни, особливо частка, що створюється переробними галузями промисловості.
З 1986 р. під егідою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) стали публікуватися вичерпні доповіді про порівняльну конкурентоспроможність провідних країн світу, а пізніше - розробки Всесвітнього банку Міжнародного інституту вдосконалення методів управління.Національна конкурентоспроможність визначається ВЕФ на основі багатофакторних моделей, в яких 381 показник зводиться до восьми агрегованих груп:
п внутрішній економічний потенціал; п зовнішньоекономічні зв'язки; ° державне регулювання; 0 фінансово-кредитна система; а інфраструктура; ° система управління; ° науково-технічний потенціал; п трудові ресурси.
Економічні показники по кожній країні, що складають близько 70 % усієї сукупності даних, доповнюються оцінками аналітиків, опитуваннями керівників великих корпорацій і авторитетних експертів, тобто здійснюється синтез кількісних і якісних характеристик національної конкурентоспроможності.
Проводиться ранжирування країн (близько 50) за кількістю балів, сума яких дає змогу скласти уявлення не тільки про рівень розвитку продуктивних сил, а й про гнучкість господарської системи відповідно до зобов'язань у світовій економіці.
У 1987-1993 рр. список очолювала Японія, проте вже в 1994 р. у зв'язку з кризовими явищами в окремих країнах, стрімким зростанням курсу ієни до американського долара вона опустилася на третє місце. Росія вперше оцінювалася в 1995 р. і зайняла в цьому рейтингу останнє (48-е місце) [27].
Варто також відзначити, що розрахунки конкурентоспроможності національної економіки в міжнародній практиці стали повсякденною реальністю, й увага до них світового співтовариства не тільки не зменшується, але і зростає.
Накопичений досвід показує (ці підходи послідовно обґрунтовуються в широко відомому дослідженні М. Портера "Міжнародна конкуренція"), що конкурентоспроможність національної економіки, її складових частин - величина вкрай нестійка. Підтримка заданого рівня конкурентоспроможності вимагає не просто постійних і значних зусиль, а продуманих цілеспрямованих дій стратегічного характеру, в яких провідна роль належить державі.
Один із головних стратегічних напрямків її діяльності (так само як і безпосередніх виробників) - створення конкурентних переваг щодо суперників. Викладені вище принципи конкурентної стратегії показують, як багато треба брати до уваги, виділяючи роль країни базування в міжнародній конкуренції. Для різних галузей більше підходять різні стратегії, тому що структура галузей і джерела конкурентної переваги в них неоднакові.
Країна має успіх тоді, коли умови сприяють проведенню найкращої стратегії для певної галузі чи її сегмента. Стратегія, що добре працює в цій країні, має привести до конкурентної переваги. Багато особливостей країни полегшують або, навпаки, ускладнюють проведення тієї чи іншої стратегії.
Для одержання конкурентної переваги в складних галузях необхідні поліпшення та нововведення - пошук нових, кращих способів конкуренції і широке застосування цих способів, а також безупинне вдосконалення товарів і технологій. Країна має успіх у цих галузях, якщо умови в ній сприяють такій діяльності. Щоб отримати перевагу, потрібні передбачення нових способів конкуренції та готовність ризикувати.
Збереження конкурентної переваги на тривалий період потребує вдосконалення її джерел. Удосконалення переваги вимагає, в свою чергу, більш складних
Loading...

 
 

Цікаве