WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Міжнародні економічні відносини, платіжний баланс, валютний курс - Реферат

Міжнародні економічні відносини, платіжний баланс, валютний курс - Реферат

розрахунках.
Валютний курс може встановлюватися у двох формах. Перша - у формі прямої котировки, коли масштабна одиниця іноземної валюти (1, 10, 100, 1000 і т.д.) виражається через певну кількість національної валюти. Наприклад, 1 дол. США = 5 грн., або 100 яп.єн =0,8 дол. США. Друга - у формі оберненої котировки, згідно з якою масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти. Наприклад, 1 грн. = 0,25 дол. США, або 1 дол. США = 125 яп.єн. Між курсами національної та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність, тобто якщо курс іноземної валюти падає, то в такій же пропорції зростає курс національної валюти. При котируванні валют визначається курс продажу - вищий курс і курс покупки - нижчий. Різниця між ними формує доход продавців валюти.
Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти три його види:
Вільний плаваючий валютний курс, який змінюється без будь-яких обмежень під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку;
Фіксований валютний курс - це курс, який держава підтримує на фіксованому рівні. Різновидом фіксованого валютного курсу є валютний коридор;
Керований плаваючий валютний курс, коливання якого регулюється державою.
В основі валютного курсу лежить паритет купівельної спроможності окремих валют (ПКС). При зіставленні купівельної спроможності окремих валют до уваги приймається ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найбільш вживаних товарів і послуг, які знаходяться в міжнародному товарообороті. Згідно з паритетом купівельної спроможності курс національної валюти у прямій котировці можна визначити за формулою:
ВКн=(Цнр.к. / Цір.к.), де Цнр.к., Цір.к. - вартість ринкового кошика відповідно в національній та іноземній валютах.
Теорія паритету купівельної спроможності була сформульована шведським економістом Г.Каселем. паритет купівельної спроможності було прийнято як основу при встановленні офіційних валютних курсів у Європі після Першої світової війни. В сучасній практиці на основі цього паритету здійснюються міжнародні економічні зіставлення. На базі паритету купівельної спроможності працюють МВФ, Світовий банк та інші міжнародні фінансові організації.
Але паритет купівельної спроможності визначає валютний курс лише в тенденції, тобто в ДП. В КП він відхиляється від цього паритету. Особливо значні відхилення відбуваються в умовах застосування валютного курсу, який коливається під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Як будь-яка ціна, так і ціна валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій - від пропозиції на валютному ринку.
Валюта як інструмент міжнародних розрахунків спирається на певну систему загальноприйнятих правил, згідно з якими здійснюються ці розрахунки. Сучасна валютна система виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів.
Перший - охоплює період до початку Другої світової війни. На цьому етапі застосовувалась система золотого стандарту. Згідно з цією системою кожна національна грошова одиниця мала певний вміст, тобто була забезпечена певною ваговою кількістю золота. Тому курс національних валют визначався на основі золотого паритету. Так, якщо золотий вміст англійського фунта стерлінгів складав ? унції золота, а долара США - 1/20, то це значить, що 1фунт стерлінгів = 5 дол. США. У зв'язку із розвитком міжнародної торгівлі, у зв'язку із збільшенням її обсязі, для багатьох країн почали виникати труднощі з золотим забезпеченням паперових грошей. Тому з часом обмін грошових знаків на золото припинився.
Другий - виник наприкінці Другої світової війни (1944 р.) і проіснував до 1971 р. У цей період в міжнародних валютних відносинах застосовувалась Бреттон-Вудська валютна система, принципи якої були прийняті країнами-союзниками по антигітлерівській коаліції на конференції в Бреттон-Вудсі (США). В основу цієї валютної системи було покладено золото - валютний стандарт, а функція світових грошей була закріплена за американським доларом. Він був єдиною валютою, яка обмінювалася на золото (за ціною 35 дол. за одну унцію золота).
Проте, на початку 70-х років потреба в американських доларах з боку світової торгівлі почала зростати швидше, ніж золотий запас США. Обмін долара США на золото ставав все більше проблематичним. Тому в 1971 році США офіційно проголосили про його припинення. Ця подія по суті ознаменувала закінчення Бреттон-Вудської валютної системи.
Третій - це сучасний етап, який організаційно оформився після наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 році і дістав назву Ямайська валютна система. На цій нараді було прийнято рішення відмовитися від використання золота як основи валютних паритетів. Замість цього була впроваджена система плаваючих валютних курсів, тобто він став визначатися в залежності від співвідношення між попитом і пропозицією на валютних риках. За цією системою ціна національної валюти кожної країни стала залежати від стану її власної економіки та її конкурентоспроможності на світовому ринку.
Крім індивідуальних валют міжнародні розрахунки спираються і на колективні валюти. Так, в 1970 році МВФ започаткував міжнароду розрахункову одиницю - спеціальні права запозичення (СПЗ), яка частіше визначається за англійською абревіатурою СДР (special drawing rights). Ця колективна валюта не існує у вигляді готівкових грошей. Вона використовується лише для здійснення записів на спеціальних рахунках співучасників МВФ.
Курс СДР обчислюється на базі "валютної корзини" як середня вартість валют п'яти головних країн світу: США, ФРН, Франції, Англії, Японії. За даними 1995 року 1 СДР = 1,3 дол. США.
У 1979 році країни-члени Європейського економічного союзу утворили Європейську валютну систему і відповідно розрахункову одиницю ЕКЮ. Курс ЕКЮ визначається на базі корзини національних валют країн, які входять в Європейський економічний союз. При цьому частка кожного учасника в цій корзині залежить від ваги країни в європейському валовому продукті і взаємній торгівлі. Так, квота німецької марки складає 30,53%, французького франка - 19,43% і т.д.
На основі валютної корзини визначається центральний курс ЕКЮпо відношенню до американського долара. Він знаходиться у такому співвідношенні: 1 ЕКЮ = 1,2 долара. США. Окремі національні валюти зв'язані між собою попарно і можуть відхилятися від узгодженого курсу в межах ±2,25%. Якщо ця межа порушується, то Центральні банки відповідних країн здійснюють певні регулюючі заходи.
Новим етапом у розвитку Європейської валютної системи стало підписання у 1992 році Маастрихтських угод, згідно з якими буде здійснено перехід від ЕКЮ до ЄВРО. З цією метою створений був Центральний Європейський банк, який дістав право на емісію євробанкнот та чеків. Національні центральні банки повинні стати його філіалами. Передбачається, що грошові знаки всіх країн Європейської валютної системи найближчим часом будуть змінені на ЄВРО у відповідності до їхнього курсу.
Список використаної літератури:
1. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. "Мікроекономіка і макроекономіка". К.: "Основи". 1998.с. 367-383.
2. Комісарук М.П. "Макроекономіка: курс лекцій". Коломия - 1999.
3. Макконел, Брю. "Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. - М.: Республика, 1992.
4. Павловський М. "Макроекономіка перехідного періоду". К.: "Техніка". 1999.
5. Савченко А. та ін. "Макроекономіка". К.: "Либідь". 1999 с. 219-235.
Loading...

 
 

Цікаве