WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Поняття етноcу і нації. Міжнародні відносини України - Курсова робота

Поняття етноcу і нації. Міжнародні відносини України - Курсова робота

УЕП; г) населення Криму; д) предста-вників українського етносу, які живуть поза межами України (діаспора).
Складність ситуації полягає в тому, що Україна не має власного досвіду розв'язання питань взаємних стосунків держави й етносів, оскільки ще донедавна національну політику визначала Москва. Нині власну етнонаціональну політику виробляють з урахуванням, по-перше, заміни імперських концепцій про місце й роль українського етносу та інших національних меншин у політичному полі; по-друге, створення власної законодавчої бази для демократичного розвитку національних відносин, де відбито й українську специфіку, і міжнародний досвід. Складником теоретичних основ концепції мають стати ідеї політологічної думки про національно-державну розбудову.
Роль і місце української нації в державній розбудові оцінюють неоднозначне. Відома модель "націократичної держави", розроблена ще в 30-х роках XX ст.
М. Сциборським, передбачала встановлення в країні тоталітарного режиму на чолі з провідником нації та її еліти. Нині наявна спроба прихильників радянської моделі відновити УРСР у складі СРСР, що, звичайно, не сприятиме становленню української нації й відродженню етнічних груп. Прихильники концепції "чистої демократії" пропонують побудувати таку державу, де б національний фактор не брався до уваги, бо врахування специфіки української нації нібито зумовлює її тоталітарне панування. М. Вебер виступав за створення української національної держави. Заслуговує на увагу концепція В. Липинського про політичну націю. Він стверджував, що етнос може перетворитися в націю лише у власній державі, отже, перетворення варто провадити за моделлю США, де кожен громадянин є водночас членом політичної (американської) нації. Держава - це механізм для формування політичної нації.
Щоби створити сучасну європейську націю, український народ має в найстисліший строк відтворити ті історичні фази, що їх свого часу проходили цивілізовані й нині прогресуючі народи Заходу. Особливістю становлення української демократичної держави є нині те, що вона розв'язує питання формування політичної нації з урахуванням, по-перше, подолання колоніальної залежності (добудови етнічного - відродження рідної мови, національної культури та ін.), по-друге, наявності різних етносів, що неоднозначне сприймають перспективу розвитку політичної системи. У той же час усі національні групи в етнічному розвитку вирішують такі ж питання, що й українці. Співпраця української нації й ет-нічних груп з метою побудови такої держави, де б усі вони могли задовольнити свої інтереси, зумовлює їх зближення. Держава постає як фактор гармонізації етнічних відносин та консолідації поліетнічного українського народу. При цьому в Україні лише розпочався процес пе-реходу від проголошення національної держави до її побудови з урахуванням багатонаціонального складу спільноти. Менталітет українського суспільства має бути спрямованим на формування поважного ставлення до всіх етносів, що живуть в Україні, на визнання їх суве-ренними й повноправними суб'єктами національної держави, на несприйняття українською культурою й має совою свідомістю праворадикальних ідей і гасел типу "Україна для українців".
При розв'язанні завдань консолідації українського народу треба подолати й стереотип імперського мислення про те, що ніби українці не є нацією, а лише малоросами, складником нації великоросів. Роздумуючи про долю українського етносу, письменник Б. Олійник пише, що імперська політика царського уряду поступово позбавляла самостійності Україну, довівши її до стану провінції. Весь ідеологічний апарат було спрямовано на те, щоби позбавити українців власної родової пам'яті, прищепити комплекс безісторичності, другорядності. Насаджували у свідомість мешканців імперії й те, що Україна - це частина "єдиної й неділимої" імперії, що мова її народу - це "зіпсоване наріччя російської мови", повсюдно нав'язували думку про те, що лише перетворившись у справжнього росіянина, малорос зможе досягти успіхів у кар'єрі, добутися добробуту. Великодержавна політика минулого й сьогодні не дає спокою деяким "діячам", які бажали б "злити" Україну з Росією на зразок приєднання НДР до ФНР.
Одним із завдань сучасної етнополітики є подолання в громадській свідомості посилено пропагованих окремими політиками в Росії уявлень про те, що українська нація нібито не є єдиною, що буцімто існують два етноси - східний і західний, - між ;ікими більше відмінностей, ніж спільного. У цьому протиставленні одних регіонів іншим - виразні сліди імперської політики більшовиків, які називали мешканців Сходу і Півдня України пролетарська свідомими, а мешканців Заходу - бандерівсько-націоналістичними. Мета таких заяв одна: розхитати єдність національного етносу. На сьогодні Україна й справді є регіоналізованою. Але цей поділ не грунтується на нібито етнічній неідентичності українства Сходу, Заходу і Півдня. Регіональні розбіжності зумовлені, по-перше, ставленням людей до свого історичного минулого (західні території були під гнітом Польщі та Австро-Угорщини, а більшість інших територій - царської Росії); по-друге, соціокультурними особливостями. Якщо в західних регіонах, орієнтованих на європейську цивілізацію, мешканці мали можливість розвивати національну культуру, навчати своїх дітей рідною мовою, то в східних та південних регіонах відбувалося послідовне й відверте витіснення української культури російською. Нині ці райони переважно русифіковані, кооперативне тісно пов'язані з російськими підприємствами, тому значна частина їх люду ще не готова сприйняти й втілити в життя українську національну ідею. Українська економіка все ще перебуває в залежності від колишнього народногосподарського комплексу СРСР. Цей фактор не сприяє згуртуванню українського народу. Подолання такої ситуації можливе через створення ефективної ринкової економіки, орієнтованої не лише на зовнішні, але й на внутрішньогосподарські зв'язки, територіальну та духовну консолідацію українців.
Значної шкоди справі становлення української нації завдає насаджуване імпершовіністичною пропагандою твердження про те, що Україна ніколи не була державою. Адже важко підвестися з колін і позбавитися принизливого почуття другосортного народу, що ніколи не знав своєї державності, не мав державного мислення. Цю ганебну концепцію української неповноцінності, меншовартості, штучно роздмухувану антиукраїнськими силами, сьогодні розвінчують через доступ до історичної правди. Українці є однією із значних європейських націй. Впродовж тисячоліть вони живуть на власній етнічній території, мали свою державність у різних формах понад 850 років і завжди боролися за її відродження. Київська Русь була однією з наймогутніших держав світу. Потім втіленням державності стало Галицьке-Волинське князівство, а ще згодом - Запорізька Січ. Своїм демократичним устроєм козацька держава, остаточно сформована за часів Б.Хмельницького (1648 р.), викликала захоплення європейців. Та військово-політичний союз із Московською державою (1654 р.) фактично став початком утрати незалежності
Loading...

 
 

Цікаве