WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Поняття етноcу і нації. Міжнародні відносини України - Курсова робота

Поняття етноcу і нації. Міжнародні відносини України - Курсова робота

не завжди мирно, із своїми "однолітками". Згодом, набравши сили, він мігрує, залишивши на батьківщині частину свого складу. При цьому він обов'язково втрачає частину, і досить значну, свого первісного запасу енергії. Деякі етнічні групи гинуть, а інші, опинившись в ізоляції від могутніх сусідів, перетворюються на ізольовані, реліктові етноси, які не мають ні приросту населення, ні саморозвитку суспільного буття, а модифікації відбуваються лише за впливу сусідів.
Отже, етногенез можна зрозуміти як взаємодію великої кількості етногенезів у тих чи інших регіонах. Ритмічності тут немає. Спостерігається не саморозвиток, а вплив своєрідних поштовхів, після яких інерція поступово згасає. Для спонтанного суспільного розвитку по спіралі етносфера і етногенез є фоном.
Етнос завжди взаємодіє з ландшафтом і техносферою. Ці зв'язки не випадкові й залежать від характеру адаптації і рівня розвитку продуктивних сил. Отже, етнос не випадкове зібрання людей, а явище розвитку географічної оболонки планети, що здійснює на ній перебудови, порівняльні з геологічними переворотами. Це особлива система із соціаль-них і природних одиниць з притаманними їм елементами, цілісність різних за смаками і здібностями людей, продуктів їх діяльності, традицій, географічного середовища, етнічного оточення і ступеня пасіонарності.
Різні етноси мають різні показники рівня активності. Ця теза має основоположне значення для розуміння своєрідності розвитку етносів у соціальному, економічному, культурному та політичному аспектах. І якщо один етнос намагається пристосуватися до іншого, в якого інший рівень активності, або, що ще гірше, нав'язати іншому народові свої стереотипи етнічного розвитку, то це спричиняється до негативних наслідків, адже порушує природний розвиток етносу. В цьому зв'язку особливої актуальності набуває думка Л. М. Гумільова про необхідність збереження етносом свого досвіду, своїх традицій суспільного життя: "Механічне пере-несення в умови Росії західноєвропейських традицій поведінки дало мало доброго, і це не дивно. Адже російський суперетнос виник на 500 років пізніше. І ми, і західноєвропейці завжди цю різницю відчували, усвідомлювали і за "своїх" один одного не вважали. Оскільки ми на 500 років молодші, то, як би ми не вивчали європейський досвід, ми не зможемо зараз домогтися добробуту і звичаїв, характерних для Європи. Наш вік, наш рівень пасіонарності передбачають зовсім інші імперативи поведінки... Звичайно, можна спробувати "увійти в коло цивілізованих народів", тобто у чужий суперетнос. Але, на жаль, ніщо не дається дарма. Треба усвідомлювати, що ціною інтеграції Росії із Західною Європою в будь-якому випадку буде повна відмова від вітчизняних традицій і наступна асиміляція".
Йдеться, отже, про загальну закономірність розвитку етносів. Специфічні ж особливості значною мірою залежать від цілого ряду факторів - як соціально-економічних, політичних, так і культурно-психологічних.
Розвиток етносів, як відзначалося вище, не збігається зі зміною суспільно-економічних формацій. Водночас певні фази, етапи, періоди функціонування етнічних спільнот зумовлені також соціально-економічними факторами, легітимізацією конкретних територіальних, державотворчих, культурних змін і перетворень. Тому ці фази є відображенням ступеня "зрілості" тих чи інших етносів, хоча критерії тут досить умовні й умоглядні. Традиційно ступені "зрілості" пов'язують з утворенням певних етнічних спільнот - племені, народу, нації.
Зміни у складі й способі життя певного етносу або навколо нього і зв'язку з ним (у навколишньому соціальному середовищі, у стосунках із сусідами, всередині його структурних елементів), які зумовлюють сутнісні зрушення в його бутті як суб'єкта людської історії та політичних відносин, прийнято називати етнічними процесами. Саме в динамічному смислі етнічні процеси розвиваються в двох різновидах - етноеволюційному й етнотрансформаційному. Ці різновиди мають різну сутнісну диференціацію по широкому спектру аналізу: критеріях оцінки, аспектах і параметрах здійснення, зумовлюючих і рушійних факторах, спрямова-ності розгортання, системності взаємозв'язків, результативності. Обидва різновиди етнічних процесів можна кваліфікувати не лише як динамічні зрушення, а й як типи соціально-політичних змін, що мають, у свою чергу, підтипи.
Використання поняття "народність" слід розуміти як наслідок формаційного підходу до визначення суті етносоціальних спільнот. Цього терміна можна просто уникнути, причому безболісно для наукового аналізу. Та й західна політологія не використовує його, слушно вважаючи, що це веде до певної дискримінації (не тільки в теорії, а й на практиці) народів, які "не доросли до рівня" націй.
За сталінським визначенням нації (чотирма ознаками - спільністю території, економічного життя, мови, особливостями психічного складу і культури), відсутність хоча б однієї з них призводить до втрати нацією свого "статусу". При цьому ігнорувалася найважливіша умова - державність. Це було закамуфльованим обгрунтуванням "неповноцінності" цілого ряду народів, "незаконності" їх справедливих вимог щодо національного самовизначення, створення самостійних державних утворень.
Сучасна західна концепція нації грунтується на найважливішій ознаці - національній державі на певній території або змаганні до неї. На відміну від незахідної, "етнічної" концепції західна, територіальна, вважає національну (тобто державну) територію самодостатньою, адже "автаркія - це не лише захист священного рідного краю, а й захист економічних інтересів" (Е. Сміт). Відтак найголовнішими рисами національної ідентичності, за Смітом, є: 1) історична територія, або рідний край; 2) спільні міфи та історична пам'ять; 3) спільна масова, громадська культура; 4) єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів; 5) спільна економіка з можливістю пересуватись у межах національної території. Отже, націю західна етнополітологія визначає як "сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову, громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів".
Важливою і неодмінною ознакою нації необхідно вважати національну самосвідомість. Це усвідомлення нацією, людиною або певною спільнотою своєї приналежності до нації, спільності історичної долі його представників, своєрідності дії геополітичних, соціопсихічних, історичних чинників, неповторності характеру, темпераменту, менталітету, психології, культури. Національна самосвідомість пов'язана із самоідентифікацією нації. Тут не лише етнічна самосвідомість, що полягає з усвідомленні етносом себе як спільноти на базі характерологічних рис, за ознакою порівняльного протиставлення "ми - вони", але й державна, політична, як правило, поліетнічна самоідентифікація на основі осягнення національної ідеї та усвідомлення національних інтересів, вартостей, історичної долі. Звідси прагнення нації зберегти ціособливості, не піддатися асиміляції, розвивати національну мову, традиції, звичаї,
Loading...

 
 

Цікаве