WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Оцініть роль природних ресурсів в економічному розвитку економічно відсталих країн. Що таке позичковий капітал: його сутність та значення? - Контрольна робота

Оцініть роль природних ресурсів в економічному розвитку економічно відсталих країн. Що таке позичковий капітал: його сутність та значення? - Контрольна робота


Контрольна робота
З дисципліни "Міжнародна економіка".
Оцініть роль природних ресурсів в економічному розвитку економічно відсталих країн. Що таке позичковий капітал: його сутність та значення?
?
План
I. Теоретичні питання:
1. Оцініть роль природних ресурсів в економічному розвитку економічно відсталих країн.
2. Що таке позичковий капітал: його сутність та значення?
II. Тести.
III. Задача.
IY. Список використаної літератури.
1. Роль природних ресурсів в економічному розвитку економічно відсталих країн
Розпад колоніальної системи відкрив перспективи для суверенного розвитку десятків нових держав. Ці держави займають понад 60% території Землі, де проживає 77% світового населення. Тут зосереджено 89,3% розвіданих світових запасів нафти й 50,5% - газу. Більше 50% світових запасів і видобутку марганцевої руди, хромітів, кобальту, ванадію, золота, платини, алмазів припадає тільки на країни Африки.
За роки незалежності ці країни здійснили складні соціально-економічні перетворення, до-сягли певних успіхів у створенні основ національної економіки. Проте переважній більшості з них не вдалось істотно скоротити відставання від промислово розвинутих країн з ринковою економікою, вирішити багато гострих соціальних проблем.
Для характеристики колишніх колоній, напівколоній і залежних держав як особливого угруповання у літературі використовують різні терміни: молоді національні держави, країни, що розвиваються, країни "третього світу", країни, Що визволилися, слаборозвинуті держави і т. п. Останнє визначення не відображає диференціації афро-азіатських й латино-американських країн за рівнем розвитку продуктивних сил і навряд чи підходить для характеристики їхнього промислового авангарду - нових індустріальних країн. Поняття "молоді національні держави" або "країни, які визволилися", не враховують специфіки історичного розвитку країн Латинської Америки, що вже тривалий час існують як національні, політичне незалежні держави.
Нарешті, досить поширений було термін "країни "третього світу" за нових реалій світового розвитку - ліквідації біполярної структури світового порядку і конфронтаційної моделі політичних відносин Схід - Захід - практично втрачає сенс. В умовах, коли жоден із згаданих термінів не вповні відображає специфіку та складності різноманітного масиву країн Азії, Африки й Латинської Америки, найбільш усталеним можна вважати термін "країни, що розвиваються", хоча й він досить умовний і аморфний, адже країн що не розвиваються, у світовій економіці немає.
Виокремлення групи країн, що розвиваються, у межах глобального економічного простору правомірне й з точки зору спільності їхньої історичної долі і щодо конкретних історичних міжкраїнних соціально-економічних спільностей.
Хоча країни, що розвиваються, істотно різняться рівнем економічного розвитку, соціально-економічними структурами, мають національні, історико-культурні, релігійні своєрідності, можна виділити їхні спільні або близькі риси. Це передусім кількісне і якісне відставання продуктивних сил від рівня постіндустріальних держав.
Більшість даних країн має малорозвинену економіку, їм притаманна відсталість соціально-економічної структури, яка характеризується багатоукладністю економіки, великою питомою вагою кастово-феодальних та інших докапіталістичних укладів. Спільною рисою переважної більшості цих країн є низький рівень життя населення, слаборозвинутість соціальної інфраструктури. Й нарешті, їхньою особливістю є набагато істотніший і жорсткіший вплив релігій, традицій на соціально-економічний розвиток, ніж в індустріальних країнах. Зазначені властивості визначають й особливість ринку країн, що розвиваються, "недосконалість" функціонування ринкових механізмів у цих країнах.
Деякі згадані своєрідності даних країн досить стійкі, інші ж (наприклад, рівень індустріального розвитку) змінюються і в останнє десятиріччя "розмиваються", що й призводить до поглиблення диференціації цих країн.
Особливу групу утворює, наприклад, більшість країн-експортерів нафти, які мають високий рівень прибутку на душу населення, значні експортні надходження. У 70-х роках ці країни динамічно розвивалися, інвестували великі кошти у національну економіку, соціальну інфраструктуру. Однак через падіння у 80-х роках попиту на нафту й різке зниження світових цін на неї ці держави в останні роки уповільнили темпи росту і відчувають труднощі.
Навпаки, інша група країн, що розвиваються (Південна Корея, Гонконг, Сингапур, о. Тайвань, Бразилія, Мексика), так звані нові індустріальні країни (НІК), у 80-ті роки перетворилась на полюс світового зростання. Азіатські НІК мали в останні десятиріччя найвищі у світі темпи економічного зростання і промислового експорту. 90-ті роки показали, що, крім НІК, так би мовити, першої хвилі, з'являються НІК другого ешелону - Малайзія, Таїланд, Індонезія. Динамічно модернізуючи свою економіку, диверсифікуючи галузеву структуру господарства, НІК займають дедалі помітніше місце у глобальній економіці.
Найвідсталіші і бідні країни, що розвиваються, складають так звані "найменш розвинуті держави". За класифікацією ООН, до них належить 47 держав з населенням майже 500 млн чоловік. Середній рівень доходу на душу населення тут становить всього 250 дол. Не маючи значних запасів природних ресурсів, відчуваючи гострий дефіцит фінансових коштів для економічного розвитку, ці держави в останні десятиліття практично витіснилися з МПП і перебували У надзвичайно скрутному становищі.
У країнах-експортерах нафти у зв'язку із зростанням прибутків від експорту енергоносіїв у 70-ті роки спостерігалась дуже висока частка нагромадження у ВНП (понад 60%). У другій половині 80-х років вона Істотно знизилась - не перевищувала 25%. Інша тенденція характерна для решти країн, що розвиваються. Норма нагромадження тут підвищилася з 22% на початку 70-х років до 28% у 1990 р. Підвищення частки нагромадження має свої межі. Тому одним із завдань економічної політики цих країн є встановлення оптимальної, тобто економічно обгрунтованої пропорції між частиною вироблюваного продукту, що нагромаджується, й частиною, яка споживається. Важливим засобом досягнення стабільних темпів зростання е посилення ефективного використання фонду нагромадження, зростання капіталовіддачі, підвищення продуктивності праці.
Значні зміни за роки незалежного розвитку стались у галузевій структурі економіки
Loading...

 
 

Цікаве