WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Зовнішня торгівля і зовнішньоторгівельна політика України - Курсова робота

Зовнішня торгівля і зовнішньоторгівельна політика України - Курсова робота

економічних, соціально-культурних та інфраструктурних відносин.
Як важливу умову включення України в інтеграційні процеси можна відокремити розвиток двосторонніх табагатосторонніх її відносин з сусідніми державами.
Досить сприятливими чинниками для розвитку цих відносин є :
1) наявність неконфліктних кордонів між сусідніми державами,
2) спільність історичної долі,
3) традиційність взаємних економічних та гуманітарних зв'язків,
4) єдність природного середовища,
5) однорідність рівня соціально-економічного розвитку.
Істотними є підписання між Україною та іншими країнами відповідних міждержавних угод і надання в їхніх рамках взаємних преференцій, які створюють більш пільгові умови діяльності господарюючих суб'єктів.
Принципово значимою умовою включення України в інтеграційні процеси є встановлення зв'язків між її господарюючими суб'єктами і ТНК. Підключення наших підприємств до технологічного ланцюга, що діє в рамках ТНК, а також відкриття їхніх філії та дочірніх підприємств на території України є прямим шляхом до світового інтернаціоналізованого виробництва.
Як необхідна інституційна умова включення України у світогосподарські зв'язки виступає її участь у роботі міжнародних економічних організацій, так як неможливо бути інтегрованим у світове співробітництво, не дотримуючись правил його учасників. Ці правила хоча й жорсткі, але загальновизнані в цивілізованому світі і розроблюються міжнародними економічними організаціями, такими як СОТ, МВФ, МБРР, МОП.
Зазначені умови повинні виступати як вихідні у формуванні цілісної інтеграційної політики України. І хоча Україна, по суті, майже не має інтеграційної концепції, наведені умови, а також специфіка геополітичного становища України дозволяють виділити два рівні інтеграційної політики:
1.Участь України в міжнародному поділі праці, тобто встановлення економічної взаємодії з рештою країн світу, насамперед, з ЄС на принципах міжнародних економічних інститутів з урахуванням національної безпеки.
2.Участь України в регіональному поділі праці, тобто розширення її економічного співробітництва з країнами-партнерами по колишньому СРСР на нових принципах приватнопідприємницької інтеграції або "інтеграції знизу".
1.2.Внутрішньоекономічні і зовнішньоекономічні чинники включення України у міжнародну економічну систему
Включення України в систему світогосподарських зв'язків вимагає серйозної адаптації її структури, всього господарського механізму до надзвичайно серйозних вимог, котрі диктують світове господарство та його економічні інститути.
Ґрунтуючись на досвіді проведення ринкових реформ у країнах колишнього соціалістичного блоку, МВФ пропонує таку послідовність кроків у становленні відкритої економіки: стабілізація; лібералізація; приватизація; зміна інституційної структури економіки, тобто системи соціального забезпечення, правових норм, фінансової інфраструктури, державного управління.
Роки проведення реформ у постсоціалістичних країнах показали, що:
1) при затягуванні реформ падає виробництво, а економічне зростання відкидається на далеку перспективу,
2) економічне зростання без фінансової стабільності неможливо,
3) необхідною умовою зростання економіки є лібералізація цін і торгівлі.
Ринкові перетворення, проте, слід здійснювати в міру готовності економіки і самого суспільства до їх сприйняття. Автоматичне перенесення досвіду функціонування ринкової системи в Україну безперспективне, так як кожна країна проходить власний шлях, ґрунтуючись на світовому досвіді і враховуючи свою специфіку.
Урахування цих обставин дозволяє зробити такі висновки:
- поєднання плану і ринку на етапі трансформації можливе, і навіть необхідне, з метою відвернення хаосу в країні,
- ринок дуже ефективний, але слід пам'ятати, що ринок сам по собі не вирішує цілого ряду проблем, в тому числі, соціальної єдності в країні, яка передбачає існування економічної системи,
- ринок не забезпечує реалізації і не вирішує багатьох довгострокових та наукових програм, пов'язаних з розвитком інфраструктури транспорту, телекомунікацій і всього того, що має значення для майбутньої країни.
Важливим є також визначення основних пріоритетів при проведенні ринкових реформ. Ними повинні виступати насамперед зміцнення національної валюти і забезпечення зайнятості, розвиток освіти, розширення наукових досліджень, посилення соціального захисту населення, облаштування території країни та оновлення державних служб.
Уповільнення темпів реформ, а також невизначеність політичного курсу ставить Україну перед загрозою втрати шансу входження до світової спільноти.
Конструктивності здійснюваним реформам можуть надати:
- новий закон, який закріпив би автономію НБУ,
- прискорення приватизації,
- ефективний механізм закриття і банкрутства неефективних підприємств,
- реструктуризація паливно-енергетичного комплексу(включаючи платіжну дисципліну),
- приватизація землі та підприємств воєнно-промислового комплексу,
- реорганізація центральної та регіональних адміністрацій.
Істотним чинником проведення реформ в Україні є структурна перебудова економіки. Але програма структурної перебудови економіки України існує з кінця 1993р. лише в концептуальному варіанті і до того ж розрахована на 20-25 років. Концепція структурної перебудови, запропонована Кабінетом Міністрів, включає три етапи:
1. Перший етап, стабілізаційний, повинен тривати 2-3 роки. При цьому переслідується мета зупинити інфляційні процеси і падіння виробництва, зберегти науково-технічний потенціал і створити умови для виходу економіки з кризового стану. Характерними рисами названого етапу має стати налагоджування державного регулювання структурної перебудови, зупинення цінової хвилі, реформування податкової системи і оплати праці, нарощування виробництва конкурентоспроможної, а отже високотехнологічної продукції, в тому числі і за рахунок підтримки держави. Сьогодні підстави вважати, що основні завдання цього етапу вже виконані.
2. На другому етапі (8-10 років) керівництво країни переслідуватиме мету активізації економічного розвитку. Ставиться завдання відродити позитивні тенденції у виробничій та інвестиційній діяльності, а також у науково-технічній перебудові виробництва. Характерними рисами є встановлення міцних господарських зв'язків за новою ефективною схемою, збільшення експортного потенціалу, переорієнтацію капіталів зі сфери торгівлі у виробництво, остаточне завершення майбутньої моделі економіки.
3. Третій (10-12 років) етап - становлення раціональної структури економіки. В цей час науково-технічний потенціал держави повинен підвести НТП до світового рівня. Необхідно також впровадити ресурсозберігаючі технології, подолати паливно-енергетичну кризу.
Програма
Loading...

 
 

Цікаве