WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Методи регулювання платіжного балансу - Курсова робота

Методи регулювання платіжного балансу - Курсова робота

фіскальній і монетарній політиці або містити структурні заходи. В дусі класичної традиції автоматична адаптація має переваги, оскільки стабілізаційна політика розглядається здебільшого дестабілізуючим чинником, що перешкоджає поверненню до рівноважного значення доходу. Навпаки, у кейнсіанській традиції державне втручання засобами стабілізаційної економічної політики вважається дієвим чинником запобігання зниженню доходу.
Політика акомодації передбачає внутрішнє (валютні резерви) або зовнішнє фінансування платіжних дисбалансів (зрозуміло, що йдеться про від'ємне сальдо поточного рахунку) - без радикальних змін в економічній політиці. Такий вибір є обґрунтованим для випадків, коли відхилення від рівноваги платіжного балансу є тимчасовими і важливо забезпечити стабільність доходу
При погіршенні сальдо поточного рахунку вибір між політикою адаптації і акомодації передбачає аналіз двох взаємопов'язаних питань:
1. характер макроекономічного шоку - тимчасовий чи перманентний;
2. параметри самодостатності від'ємного сальдо поточного рахунку.
Тимчасові макроекономічні шоки дозволяють обмежитися політикою акомодації, адже першопричини платіжного балансу зникають протягом короткого часу і головним завданням економічної політики стає запобігання зниженню доходу. Під час перманентних шоків фінансування платіжного дисбалансу послаблює нестабільність доходу, але цього недостатньо для вирівнювання платіжного балансу. Зрозуміло, що ідентифікація причин погіршення платіжного балансу та можливостей його вирівнювання залежить від оцінки самодостатності від'ємного сальдо поточного рахунку в розумінні безперешкодного обслуговування зовнішнього боргу, що створюється необхідними зовнішніми запозиченнями для фінансування платіжного балансу.
Емпіричні дослідження показують, що у промислових країнах вирівнювання платіжного балансу розпочинається після перевищення від'ємним сальдо поточного рахунку деякого критичного значення на рівні 5% від ВВП і триває у часі 3-4 роки. При цьому спостерігаються як сповільнення темпу зростання доходу, так і зниження RER. Зміни сальдо поточного рахунку значною мірою повторюють цикл ділової активності. Погіршення сальдо поточного рахунку супроводжується зменшенням чистої інвестиційної позиції. Якщо монетарна політика згладжує процес вирівнювання платіжного балансу, то зміни у сальдо бюджету діють у протилежному напрямі. Вирівнювання платіжного балансу позначається деяким прискоренням інфляції.
Для країн, що розвиваються, вважається загрозливим від'ємне сальдо поточного рахунку, що перевищує 2-3% від ВВП. Різноманітні особливості платіжних дисбалансів можна підсумувати таким чином:
1. Ймовірність критичного погіршення платіжного балансу підвищується тривалим підтримання від'ємного сальдо поточного рахунку, невисокими валютними резервами та несприятливими умовами торгівлі. Менш ризиковими є країни зі значною зовнішньою допомогою та переважно приватним зовнішнім боргом.
2. Поновлення економічного зростання відбувається швидше у відкритіших економіках та країнах з меншим початковим завищенням RER.
3. Погіршення платіжного балансу не завжди супроводжується виникненням валютної кризи. Тобто , девальвація грошової одиниці та платіжний дисбаланс є порівняно самостійними явищами.
4. У країнах, що розвиваються, немає зв'язку між сальдо поточного рахунку і доходом. Рівновага платіжного балансу відчутніше залежить від потоків капіталу та інших зовнішніх чинників, як умови торгівлі чи настрої іноземних інвесторів.
Повертаючись до інструментів політики адаптації, у випадку погіршення сальдо платіжного балансу варіанти реакції національних урядів передбачають: а)заміщення імпорту, б) стимулювання експорту, в) рестрикцій ні зміни у фіскальній і монетарній політиці, г) зовнішнє фінансування.
Заміщення імпорту виглядає привабливо для країн з порівняно розвиненою промисловістю, однак можливості такої політики не варто перебільшувати. Виробництво в імпортозамінних галузях може бути дорогим і спотворювати розподіл ресурсів. Навіть якщо немає залежності від імпорту сировини та матеріалів, у довгостроковій перспективі чималі труднощі створюватиме залежність від імпорту обладнання і технологій.
Сучасні прихильники структуралізму далі пропонують для вирівнювання платіжного балансу інструменти заміщення імпорту: торговельний протекціонізм і промислову політику. З погляду структуралізму використання обмежень зовнішньої торгівлі поліпшує сальдо експорту-імпорту і запобігає зниженню "природного" рівня доходу. Зростання доходу з надлишком компенсує можливі витрати від торговельного протекціонізму. Ефективне використання обмежень зовнішньої торгівлі сприяє розвитку технологій, створенню порівняльних переваг та підвищенню заробітної плати.
Окрім зміни порівняльних цін, збільшення експорту може бути наслідком цілеспрямованих структурних заходів (політика адаптації). Сучасні прихильники структуралізму не заперечують субсидування технологічних галузей і маркетингову підтримку експортерів як елементів промислової політики.
Використання фіскальної і монетарної політики для вирівнювання платіжного балансу відбиває здебільше логіку політики адаптації, коли головним стає створення передумов для довгострокової рівноваги рахунків платіжного балансу і доходу. У типовому випадку промислової країни процентна ставка зростає на 2 процентних пункти протягом 3-х років, коли відбувається погіршення поточного рахунку, а потім знижується на 3 пункти у перші три роки після початку вирівнювання платіжного балансу. Хоча бракує переконливих свідчень, що дефіцит бюджету погіршує поточний рахунок, наступне вирівнювання цього показника супроводжується поліпшенням сальдо бюджету.
Зовнішні запозичення уособлюють політику акомодації. У широкому контексті зовнішні запозичення можуть компенсувати брак внутрішніх заощаджень, проте з часом брак можливостей обслуговування зовнішнього боргу істотно погіршує економічну ситуацію. У "пастку запозичень" потрапляютьне лише країни з хронічним торговельним дефіцитом, але й ті, що зазнали істотного поліпшення зовнішньоекономічних показників.
Практично політика акомодації передбачає не лише ідентифікацію макроекономічного шоку як тимчасової події, але й врахування можливостей ефективного використання зовнішніх запозичень. Якщо приплив капіталу використовується не ефективно (надмірне споживання у приватному і державному секторах, збиткові інвестиції), доцільніше відмовитися від політики акомодації. Варто зауважити, що зазвичай зовнішні запозичення підтримують експансій ну економічну політику. Для випадку фінансування від'ємного сальдо поточного рахунку це може поглибити платіжний дисбаланс.
4. Ціновий підхід. Модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера
Прихильники цінового підходу головним чинником вирівнювання платіжного балансу визнають девальвацію грошової одиниці. Знецінення грошової одиниці супроводжується підвищенням вартості імпорту. Логіку цінового підходу ілюструє відома модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера.
Теоретичну модель складають декілька функціональних залежностей торговельного балансу:
де М і Х - імпорт та експорт даної країни;
М* і Х* - імпорт та експорт країн-торговельних партнерів;
РМ і РХ - внутрішні ціни товарів імпорту та експорту;
- рівні цін товарів імпорту й експорту країн-торговельних партнерів;
Е - номінальний обмінний курс (вартість іноземної валюти у національній грошовій одиниці).
У рівняннях
Loading...

 
 

Цікаве