WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Проблеми і перспективи створення міжнародної системи безпеки - Реферат

Проблеми і перспективи створення міжнародної системи безпеки - Реферат

переговорів між представниками найбільших компаній.
Іншою вельми поширеною серед дослідників сучасної геополітичної ситуації тезою є передрікання розколу "Заходу" за лінією США/ЄС. До цього підштовхують як дедалі більші розбіжності в економічних інтересах сторін, так і низка чинників історичного та соціокультурного плану.
Ще за часів "холодної війни" західний блок був суттєво менш централізованим, ніж східний. Сполучним елементом була не ідеологія, а економічна взаємозалежність, необхідність у присутності США як наддержави (і отже - "противаги" Росії) і, що є особливо популярним серед західних дослідників, - спільні цінності. Така "внутрішня" єдність виявилася міцнішою за контроль за допомогою танків і гасел. Але після дезінтеграції східного табору постало питання про глибину таких зв'язків і ступінь відповідності "базису" і "надбудови". Виявилось, що простір, який ми за інерцією називаємо "Заходом", не є абсолютно однорідним.
На думку деяких дослідників, європейський феномен держави-нації є потенційним джерелом неприйняття універсалістських чи навіть трансатлантичних тенденцій розвитку світової спільноти. Європейський націоналізм, що сягає корінням "родинних" цінностей і спирається на поняття "рідної землі", більш схильнийдо обстоювання сильної власної держави-нації, корпоративізму і протекціонізму14. Відтак суто економічні мотиви не є виключними і не можуть автоматично переноситись у площину готових рішень - треба зважати і на фактор "національних" (в сенсі держави-нації) інтересів кожної країни Старого Світу. Коли безпосередня загроза цінностям і способу життя європейців зменшилась, відповідно зріс скепсис щодо необхідності присутності на континенті США - традиційно змальовуваних як "плавильний казан", уособлення універсалізму, прагматичності і "масовості". Тож твердження про можливість "розлучення" Старого і Нового світів не є цілком безпідставним.
Втім, доки "економічний гігант" ЄС залишатиметься неспроможним самостійно ефективно вирішувати політичні і військові питання - як це засвідчили боснійська криза, вагання щодо ситуації в Албанії у 1997 році і врешті нездатність сформувати єдину позицію щодо Косова - США зможе ефективно розігрувати карту "активного і рішучого", а відтак необхідного елемента європейської структури безпеки. Цю тезу, до речі, підтримує і Генеральний секретар НАТО Хав'єр Солана, визнаючи, що США ще тривалий час відіграватимуть провідну роль в альянсі15.
Одним з кроків до створення європейської структури безпеки могла б стати "європеїзація" НАТО: зокрема, начальником штабу має стати європеєць, власне штабна структура має зазнати змін задля орієнтації на Західноєвропейський Союз (ЗЄС) як орган планування і визначення завдань16. Однак рішення в альянсі ухвалюються консенсусом, тож обійти позицію США неможливо. І досі тиск європейських партнерів у бік "європеїзації" НАТО і навіть ухвалення відповідних декларацій не привели до зменшення присутності США на континенті і їх ваги у вирішенні питань безпеки.
За умов, коли західні країни (і ЄС, і США) взаємозалежні економічно, але перебіг подальшої інтеграції викликає сумніви і різні трактування, можна спостерігати не однозначне співробітництво чи однозначну конфронтацію європейських країн між собою і з США, а радше "паралельні, іноді повністю узгоджені, а іноді зовсім розбіжні зусилля - балансування між внутрішньополітичними імперативами та вимогами взаємозалежності"17. Така непевна позиція Європи залишає широкий простір для дій американської дипломатії, які набули наступального характеру після призначення на пост держсекретаря Мадлен Олбрайт.
До речі, прискорений сценарій залучення посткомуністичних країн Східно-Центральної Європи (СЦЄ) до НАТО вигідний США, оскільки вони (найактивніше - політично і економічно - підтримуючи прагнення країн СЦЄ повернутися до "лона європейської цивілізації") отримують в особі цих країн нових союзників для "збереження своєї присутності в зоні традиційних інтересів США" - Європі18. Тепер, після Косова, символічне значення приєднання до НАТО вже відверто використовується США як засіб заохочення слухняних. Тепер про можливість вступу до альянсу натякають навіть Македонії - як своєрідну плату за роль плацдарма для операції проти СРЮ. Македонія, населення якої становить близько 2 мільйонів, при цьому від 500 000 (офіційна статистика) до 800 000 (підрахунки А.Ксхафері, лідера Албанської Демократичної Партії в Македонії) осіб - це албанці19. Крім зрозумілих економічних причин, різке небажання Скоп'є розміщувати на своїй території усіх косовських біженців пояснюється побоюваннями порушити співвідношення етнічних груп в країні на користь албанців. Однак ані економічна відсталість країни, ані потенційна вибухонебезпечність етнічної ситуації не завадить їй приєднатися до "другої хвилі розширення НАТО" - якщо, звичайно, до того часу Скоп'є не стане знову нецікавим для Вашингтона.
Натомість ЄС, занепокоєний економічним спадом, змушений усіма засобами підтримувати новонароджену спільну валюту - євро, - і намагаючись зберегти соціальний спокій всередині власних країн-членів, дуже обережно ставиться до ідеї прискореної інтеграції.
Свідченням тому є і вагання європейських країн щодо розміщення албанських біженців з Косова, і посилення імміграційного режиму, і дедалі частіші заворушення у країнах ЄС, що набувають шовіністичного і ксенофобного забарвлення. Влада країн ЄС, на жаль, реагує на зміну ситуації за принципом найменшого спротиву - самоізоляції. Рішення нового уряду Німеччини про обмеження допомоги країнам СЦЄ і СНД20 є вельми показовим у цьому контексті: сподівання на "відродження Європи" немалою мірою покладаються на експансію на схід саме Німеччини. Якщо Берлін втратить інтерес до ідеї інтеграції, проект "Єдина Європа" може не відбутися: без Німеччини він буде неплатоспроможним. Саме тому питання про приєднання навіть найуспішніших у своїх реформах країн СЦЄ весь час переноситься.
Через своє символічне значення (великомасштабна воєнна операція в центрі Європи) одноосібне рішення НАТО бомбардувати Косово наче підвело риску під майже десятилітнім періодом посткомуністичного існування країн СЦЄ. Тепер, залежно від досягнутих у "тихі" пострадянські часи успіхів, цим країнам доведеться шукати свого місця у нових геополітичних реаліях. Звісно, аби вибір залежав від волі країн СЦЄ, жодних змін би не відбулося: перспектива возз'єднатися з євро-пейською цивілізацією вже у найближчі роки цілком їх влаштовує.
Однак, зважаючи на стан справ у ЄС і можливе поглиблення суперечностей між Євросоюзом і США, стояння в черзі за цивілізацією може виявитися занадто довгим. З іншого боку, орієнтація на Захід все
Loading...

 
 

Цікаве