WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Проблеми і перспективи створення міжнародної системи безпеки - Реферат

Проблеми і перспективи створення міжнародної системи безпеки - Реферат

за ресурси і вплив. Діюча демократична модель підтримує ситуацію, за якої різні інтереси змагаються у чітко визначених, а відтак і контрольованих, рамках11. Система довела свою життєздатність (зокрема подолавши Велику Депресію) і вміння оптимально використовувати сприятливі обставини (наприклад, взявши на себе роль світового банкіра після Другої світової війни).
Тому від США варто очікувати не позірної експансії з метою "світової гегемонії", а "поточного" забезпечення насамперед своїх економічних інтересів (де треба - силою) під привабливими гаслами захисту демократії чи світового порядку. Втім, поява світового лідера, як свідчить історія (принаймні, на думку "реалістів"), неминуче призводить до конфлікту інтересів на економічному, політичному та навіть символічному рівні. Це підштовхує інші країни до пошуку способів
нейтралізації гегемона.
Нині світ вийшов з того періоду псевдорівноваги, коли збереженняstatus quo забезпечувалося лише небажанням ключових гравців вдаватися до різких дій. Затяжна світова фінансова криза, поширення громадянських (civil) і громадських (communal) конфліктів на кшталт косовського і пов'язане з цим загострення проблем тероризму, контрабанди та неконтрольованої міграції підштовхують провідні країни до вжиття "адекватних заходів" задля власної політичної і економічної безпеки.
Ситуація, коли Захід (США і, якщо Вашингтон переконає союзників, - інші країни НАТО) має значну економічну, технологічну і військову перевагу - а головне, усвідомлює цю перевагу і готовий її використовувати - загрожує тим, що будь-яке загострення міжнародної ситуації здатне не тільки підірвати стабільність існуючої світобудови, а спровокувати широкомасштабний збройний конфлікт. Поштовхом до цього може бути силова акція, яку одна сторона вважатиме правомірними санкціями, а інші (достатньо впливові) розцінять як акт агресії.
В умовах паралічу ООН єдиним можливим виходом з ситуації на глобальному рівні (крім, звичайно, війни і встановлення нового правопорядку силою) могло б стати створення нової системи міжнародної безпеки. Правонаступництво ООН може забезпечити її легітимність. Однак для збереження легітимності на тривалий час і поєднання її з ефективністю, організація повинна мати чітке і конкретне коло повноважень і сформульовану мету, досягнення якої було б бажаним для усіх її членів.
От якраз із визначенням такої мети, а також із забезпеченням її дотримання усіма членами організації, виникають проблеми. Такою метою могла б бути ідея розробки і впровадження в життя кодексу міжнародного права. Однак пряме виведення його з національних правових систем неможливе: поєднання принципів римського, прецедентного права, і, наприклад, шаріату приречене на провал.
Деякі дослідники стверджують, що вихід можна знайти, якщо відштовхуватись не від способу регулювання, а від принципів, які мають захищатися. Це веде до узгодження своєрідної ієрархії світових цінностей - концепції "світових інтересів" (world interests), що дозволить врешті розв'язати суперечності нинішнього міжнародного права (наприклад, між державним суверенітетом і правом націй на самовизначення).
Типова "ієрархія цінностей", яку висувають прибічники цієї ідеї, передбачає абсолютний пріоритет забезпечення виживання людини як виду. Далі в ієрархії інтересів стоять "фізичні", політичні, економічні, соціальні та культурні права людини12. На жаль, визначення конкретного місця кожного з цих прав на щаблях ієрархічної драбини неможливе з тих самих причин, що й складання єдиного Кодексу міжнародного права: представники різних держав і культур по-різному бачать відносну цінність кожного з них. З тим самим пов'язана неможливість домовитись про загальноприйнятні способи забезпечення цих інтересів та умови застосування таких способів.
Отже, створення дієвого міжнародного органу, який встановлював та забезпечував би глобальні правила гри, найближчим часом маловірогідне. Тож країни, найбільш вірогідно, намагатимуться пристосовуватись до зміни ситуації самостійно - або в рамках регіональних об'єднань. Чи існують нині "індивідуальні" чи "колективні" кандидати, здатні виступити як "противага" гегемонії США?
Останнім часом модно стало говорити про Китай - з його мільярдним населенням, ядерною зброєю і бурхливим економічним розвитком - як про майбутню наддержаву, якщо не про нового світового лідера. Китайські товари вже сьогодні заповнили світові ринки, а з військовою потугою (принаймні арифметично) незрівнянні навіть країни НАТО. Однак автори подібних прогнозів часто ігнорують той факт, що Китай міг володіти світом ще до народження Христа - вже тоді китайці мали компас, порох та інші знаряддя, які дозволили б їм отримати абсолютну перевагу над іншими народами. Але вони замість завойовницьких походів будували Великий Китайський мур, аби відгородитися від світу. Звісно, за тисячоліття ментальність народу могла змінитись, проте навіть у такому випадку Китай залежний від решти світу (технології, обладнання, ринки збуту) більшою мірою, ніж світ від нього.
Нині, за оцінками фахівців Організації економічного співробітництва і розвитку (OECD), частка Китаю у світовому обсязі торгівлі становить лише 3% - рівень серйозний, але не надто вражаючий. Вражає натомість потенціал китайської економіки: частка країни у світовому ВВП сягнула 10%, причому ВВП Китаю зростає на 5,5-7,5% щорічно, випереджаючи показники багатьох розвинених держав. Якщо економічна політика Китаю не зазнає змін і такі темпи зростання буде збережено, до 2015 року країна здатна зрівнятися у рівні ВВП зі США13.
Втім, шлях до цього лежить через непростий процес завоювання зовнішніх ринків, збереження внутрішнього виробництва у конкуренції з дешевшим імпортом і здатності втримати позиції в гонці технологій. Усе це робить Піднебесну залежною від міжнародної економічної і політичної кон'юнктури та вимагає неабияких зусиль від урядовців, дипломатів і пересічних громадян. Тож говорити про настання китайської гегемонії у найближчі десятиліття буде ще зарано.
Японія та азійські "тигри" (Південна Корея, Тайвань, Сингапур тощо) можуть скласти США конкуренцію в економічному плані, однак у політичній і особливо військовій сфері їх вплив незначний. Тим більше, що в політичному і військовому сенсі Азійсько-тихоокеанський регіон (АТР) з часів Другої світової війни - сфера впливу США. З іншого боку, економічний розвиток регіону під американською "військовою парасолькою" призвів до значної взаємозалежності США і країн АТР, подібної до залежності США/ЄС, що робить болісними різкі кроки будь-якої зі сторін і дає підстави стверджувати, що "війни" між США і АТР вестимуться виключно за столом
Loading...

 
 

Цікаве