WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Проблема набуття Україною членства в НАТО - Дипломна робота

Проблема набуття Україною членства в НАТО - Дипломна робота

вже не тільки концептуальний характер, а й набуває суто практичного виміру.
Роль НАТО як партнера української держави не слід обме жувати роллю лобіста реформ. Зближення з Альянсом забезпе чує імпорт геополітичної стабільності, покращення умов розвитку міжнародної співпраці. Але й цей начебто більш тра диційний аспект взаємодії за сучасних умов потребує набуття нових суспільно-політичних характеристик. Північноатлантич ний альянс - це організація, що забезпечує не абстрактну безпеку, а таку, що базується на особливому її розумінні. Намір вступити до НАТО має спиратися на демократичні стандарти сприйняття проблем безпеки і реакції на них. Зміна орієнтирів щодо цілей і засобів гарантування безпеки є складником демо кратичних трансформацій суспільства. В Україні цей надсклад ний процес має ще більш загальну функцію - формування (чи не вперше в історії) суспільних уявлень про національну безпе ку і потреби в ній як в атрибуті зрілої політичної нації та сучасної європейської держави .
В Україні не набуло поширення сприйняття безпеки як передусім суспільного феномена. Деталізованість офіційної концепції національної безпеки, значна увага, що приділяється її економічному, екологічному, демографічному, інформацій ному та деяким іншим спеціальним аспектам, не надає необхід ної якості. Спрощеність і схематичність, прив'язаність до потреб державного механізму визначають обмеженість підходів до проблем безпеки в її внутрішньому та міжнародному вимірах, особливо з огляду на сучасні європейські стандарти. В Україні не склалося сприйняття безпеки за стандартами демократич ного суспільства. Якщо використовувати досвід наших західних сусідів, країн Центрально-Східної Європи, то головним у ньому є, безумовно, досягнення консенсусу серед політичної еліти в розумінні змісту національної безпеки і стратегії її забезпе чення.
Упродовж багатьох років Україна фактично здійснювала політику просування до Європи як суто державний і до того ж переважно політико-дипломатичний проект. Ця політика і зараз залишається розгорнутою назовні, а всередині країни використовується переважно як пропагандистський мотив, який до того ж мало впливає на успадковані з радянських часів антизахідницькі настрої.
Громадська думка в Україні щодо оцінок Північноатлан тичного альянсу відрізняється від аналогічних показників у країнах Центрально-Східної Європи та Балтії. Основна від мінність - нижчий відсоток підтримки вступу до НАТО порів няно з ідеєю вступу до ЄС. Так, наприклад, рівень підтримки вступу до НАТО загалом по Україні за різними даними коли вається від 19% до 33%, тоді як підтримка вступу до Євросоюзу - від 45% до 65% . У більшості країн ЦСЄ та Балтії, навпаки, рівень підтримки НАТО загалом перевищує підтримку вступу до Євросоюзу. Є два пояснення цього феномена: по-перше, більш глибока вкоріненість в українській громадській думці стереотипів радянської доби щодо ворожої та агресивної приро ди Альянсу, по-друге, практична віддаленість України від всту пу в ЄС, що робить неактуальними страхи та побоювання, що живлять настрої євроскептиків у Центрально-Східній Європі.За оцінкою завідувача відділом Інституту соціології НАН України професора Сергія Макєєва, ставлення громадян Укра їни до НАТО та перспективи вступу її до цієї організації про тягом періоду незалежності держави пережили певну еволюцію. Професор Макєєв виділяє в ній три етапи. Перший етап припадає на 1991-1993 рр. - початок набуття незалежності. У цей період спостерігався дещо ейфорійний спалах прозахідних, зокрема пронатовських настроїв, мали міс це завищені, нерідко нереалістичні, споживацькі очікування швидкого приєднання до Європи, євроатлантичного світу. В цей час рівень активної симпатії до НАТО та підтримка вступу до нього сягали 25-30%. Невдовзі настав період розчарування. Невдачі "реформ" 90-х рр. громадська думка пов'язувала і з західним світом, який начебто нав'язував невигідні для України моделі та цінності. Зрозуміло, що масове розчарування перенеслося насамперед на Альянс, який за інерцією вважався політико-силовим уособ ленням Заходу. З 1994 р. і до кінця 90-х рр. рівень підтримки вступу до НАТО коливався в межах 14-20% .
Початок другого терміну президентства Л.Кучми, діяльність В.Ющенка на посаді прем'єр-міністра позначили новий етап у ставленні громадян України до Північноатлантичного альянсу. В цей час почало відбуватися поступове визначення офіційного Києва на користь спочатку європейської, а потім і євроатлан тичної інтеграції. Принаймні на рівні риторики знову з'явля ються спроби окреслити "повернення до Європи" як органічну частину національної ідеї. В цей період знову зростає підтрим ка членства в НАТО всіма віковими та регіональними групами населення України (до 25-27%). Однак криза суспільної довіри до органів влади, особисто до президента Кучми не сприяли популяризації пропонованих владою ідей, які міцно пов'язува лись у громадській думці з фігурами скомпрометованих політи ків. До того ж, починаючи з кінця 2000 р., в ЗМІ, контрольо ваних владою, розпочинається кампанія дискредитації західних партнерів України (які, на думку влади, допомагали українсь кій опозиції влаштовувати антипрезидентські акції), що нерідко набуває інтенсивності антизахідної істерії радянського зразка. Унаслідок цього третій етап, що триває й донині, характеризується повільним зниженням довіри до НАТО та західного вектора політики в цілому (нині, за оцінками Інсти туту соціології НАНУ, рівень упевненої підтримки членства України в НАТО загалом становить 21%) . На думку С.Макєєва, негативна динаміка, враховуючи несприятливі тенденції у віт чизняному інформаційному просторі, могла б бути і більшою, її помірність свідчить про усталеність, стабільність соціального прошарку, який послідовно симпатизує НАТО.
Інститут соціології НАНУ, крім того, фіксує стабільно ви соку частку невизначених, тобто тих, хто нейтрально або бай дуже ставиться до НАТО і не має чіткої думки щодо приєднання України до Альянсу, - 40-45%. Натомість частка противників НАТО ніколи не сягала такої величини, а коливалась у межах 30-38%. Отже, кількість активних противників НАТО становить приблизно третину громадян України . Дані Інституту соціології НАНУ значною мірою корелюються з результатами досліджень УЦЕПД ім. Разумкова, але з певними відмінностями. Центр Разумкова фіксує найнижчі показники громадської підтримки Альянсу та ідеї вступу до нього в червні 2000 р., коли близько половини громадян Укра їни дали оцінку НАТО як агресивному воєнному блоку, а однозначно підтримали вступ до Альянсу менше 20%. Центр пояснює такі оцінки тодішніми свіжими спогадами про воєнну акцію в Югославії.
У 2002 р. після значного покращення стосунків Росії та США, після створення "двадцятки" й нарешті - рішення РНБО України від 23 травня 2002 р. про рух до набуття повногочленства в Альянсі позитивне ставлення до НАТО істотно зросло, а число прихильників вступу вперше зрівнялося з кіль кістю тих, хто виступає проти, - по 32%. На кілька місяців показник прихильності до членства в НАТО
Loading...

 
 

Цікаве