WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Проблема набуття Україною членства в НАТО - Дипломна робота

Проблема набуття Україною членства в НАТО - Дипломна робота

початок другої хвилі його розширення шляхом приєднання таких країн, як Болгарія, Румунія, Словенія, Словаччина, Литва, Латвія і Естонія, а також розширення формату відносин "Росія-НАТО" .
Україна мала реагувати на такі кардинальні зміни. Формула звичайного чи поглибленого співробітництва вже не відповідала вимогам часу, оскільки наша держава має обмежені можливості в боротьбі з загрозами глобального характеру, а тому не така цікава для США і НАТО, як, скажімо, Росія, для якої спеціально відведено формат "20-ки". Відтак (здебільшого за аналогією) Україна не могла претендувати на утворення формату, подібного до російської "20-ки".
З іншого боку, вона не була готовою до членства, та й не мала наміру приєднуватися до НАТО в короткотерміновій перспективі, (ї плани щодо набуття членства мали суто декларативний характер, і тому поняття "вступ до НАТО" було замінено терміном "євроатлантична інтеграція", під яким малося на увазі звичайне співробітництво.
До того ж і НАТО не бажало сприймати Україну як свого потенційного члена, оскільки на той час унаслідок обмеження свободи преси, "справи Гонгадзе", "кольчужного" скандалу імідж України мав надзвичайно непривабливий вигляд і ставлення до її керівництва з боку країн Заходу було вкрай негативним.
У таких умовах було віднайдено проміжну формулу відносин з НАТО, яка значно перевищує рівень відносин у рамках "20-ки", оскільки передбачає внутрішні трансформації відповідно до вимог членства в НАТО, але не ставить за мету набуття самого членства в короткотерміновій і середньотерміновій перспективі. Такий воєнно-політичний курс України стосовно НАТО був втілений у Стратегії України щодо Організації Північноатлантичного договору, схвалений Радою національної безпеки і оборони України 23 травня 2002 р.
Суть цього курсу було викладено тодішнім секретарем РНБО Євгеном Марчуком, який стосовно дати вступу України в НАТО заявив: "Україна може подати заявку після того, як: по-перше - виконає Цільовий план, потім перейде до Плану дії щодо членства, потім інтенсифікований діалог, потім внутрішню процедуру, потім - консенсус у себе вдома, підтримка населення не нижче 51 відсотка і далі ще ціла низка процедур, тобто це довгостроковий шлях" .
Звісно, що при такій відповіді, де цілком чітко розписано послідовність проходження процедур з набуття членства в НАТО, постає питання термінів і тривалості цього шляху. Очевидно, що час нашого приєднання до НАТО та історичний період, за який ми маємо пройти цей шлях, залежатиме від відповідності України вимогам членства в НАТО та від правильно визначених пріоритетів політики євроатлантичної інтеграції на короткотермінову і середньотермінову перспективу.
Цей шлях руху до НАТО Україна розпочала з реалізації Плану дій Україна - НАТО та Цільового плану Україна -НАТО, які за змістом аналогічні Плану дій щодо членства в НАТО та Щорічній національній програмі. Але, на відміну від ПДЧ, План дій Україна - НАТО не ставить за безпосередню мету вступ країни в НАТО. Його метою, як зазначено в тексті, є чітке визначення стратегічних цілей і пріоритетів України для створення стратегічних рамок існуючого і майбутнього співробітництва Україна - НАТО відповідно до Хартії, а також для досягнення повної інтеграції в євроатлантичні структури безпеки. Очевидно, що під "повною інтеграцією" мається на увазі поглиблене співробітництво, яке має наблизити Україну до політичних, економічних і військових стандартів членства в НАТО. Іншими словами, реалізація Плану дій має сприяти внутрішнім перетворенням у країні і наближенню її за стандартами до євроатлантичних структур (НАТО).
Концепція Плану дій робить акцент на внутрішній трансформації країни, а не на приєднанні до НАТО. Відтак термін юридичного набуття Україною членства в НАТО розглядається як віддалена й неозначена перспектива. Як справедливо зазначає відомий британський аналітик Джеймс Шерр, "сама по собі військово-політична співпраця лише консервує статус-кво, визначений у першій статті Плану дій Україна - НАТО, за якою Хартія про особливе партнерство від 9 липня 1997 р, а не членство залишається основою відносин Україна - НАТО" .
З іншого боку, успішна реалізація Плану дій розглядається сторонами лише як важлива передумова приєднання України до ПДЧ. Проте постає питання, якою мірою Україні вдалося досягти цілей, задекларованих у Плані дій, як їх досягненню сприяли заходи, передбачені в Цільовому плані Україна - НАТО на 2003 р.?
У цілому План дій було сприйнято в Україні неоднозначно. Одні вбачали в ньому проміжний "залік" для приєднання до Плану дій з набуття - членства в НАТО, інші - довготривалу стратегію політики співробітництва України з Альянсом, яка не потребує впровадження якихось термінових конкретних заходів.
У той же час зобов'язання, взяті Україною в Плані дій Україна - НАТО і Цільовому плані Україна - НАТО на 2003 р., були досить вагомі. Ці документи передбачають, що Україна вживатиме заходів для боротьби з корупцією, з відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом, а також підвищуватиме рівень життя населення.
Серед важливих цілей Плану дій - введення мораторію на ініціювання законопроектів про податкові пільги, створення умов для вступу в Світову організацію торгівлі та диверсифікація джерел енергопостачання. Наша держава взяла на себе зобов'язання значно просунутися шляхом демократичних реформ, зокрема поліпшити ситуацію зі свободою слова та засобів масової інформації.
Але, на жаль, після підписання цих важливих документів Уряд України не усвідомив відповідальності взятих державою зобов'язань. Як зазначив тодішній секретар Ради національної безпеки і оборони України Євген Марчук, "у більшості випадків робота органів виконавчої влади на даному етапі виконується, можна сказати, формально, без чіткого бачення перспектив і цілей" .
Ці негативні чинники спричинили стурбованість щодо щирості намірів набуття країною членства в Альянсі не тільки в українському суспільстві, а й серед керівництва НАТО. Свідченням цього став лист тодішнього Генерального секретаря Альянсу Джорджа Робертсона на ім'я прем'єр-міністра України В.Януковича, в якому висловлювалася стурбованість щодо гальмування виконанняУкраїною взятих на себе зобов'язань.
Слід відзначити позитивну реакцію на цей лист і Уряду України, і Президента України. Важливу роль в інтенсифікації нашою державою реалізації заходів, передбачених Цільовим планом, відіграли відповідні розпорядження прем'єр-міністра України В. Януковича, а також рішення Державної ради з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України "Про дальші заходи у сфері європейської і євроатлантичної інтеграції", в яких наголошувалося на необхідності вжити заходів щодо посилення персональної відповідальності керівників відповідних центральних органів виконавчої влади України, забезпечення своєчасного виконання Цільового плану "Україна - НАТО" на 2003 р.
Виявлена політична воля та рішучість керівництва держави далися взнаки. За перше півріччя були досить успішно проведені переговори з ЄС щодо
Loading...

 
 

Цікаве