WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Проблема набуття Україною членства в НАТО - Дипломна робота

Проблема набуття Україною членства в НАТО - Дипломна робота

ухва лено Закон "О государственной границе Российской Федерации", у статті 2 якого було визначено, що державним кордоном РФ є кордон РРФСР, закріплений чинними міжнародними до говорами та законодавчими актами колишнього СРСР. Цим же законом визначалося, що Російська Федерація при встановленні та зміні проходження свого державного кордону, встановленні та підтримці відносин з іноземними державами на державному кор доні, а також врегулюванні правовідносин у прикордонних райо нах (акваторіях) керується принципами взаємовигідного всебіч ного співробітництва з іноземними державами, взаємної поваги суверенітету, територіальної цілісності держав та непорушності державних кордонів, мирного вирішення прикордонних питань .
У Постанові Верховної Ради Росії № 4732-I від 1 квітня 1993 р. "О порядке введення в действие Закона Российской Федерации "О Государственной границе Российской Федерации" в пункті 2 було зазначено: "До заключения договоров о прохождении Государственной границы Российской Федерации с сопредельными государствами - бывшими союзними республиками СССР придать границе с зтими государствами статус Государственной границы Российской Федерации" .
25 грудня 1998 р. міністр закордонних справ Російської Федерації під час ратифікації Державною Думою Росії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Ро сійською Федерацією зробив таку заяву: "Как известно, Россия признала территориальную целостность Украйни й ее границы в Договоре от 1990 года. И вновь подтвердила зто в Соглашении о создании СНГ в декабре 1991 года, а также в Уставе СНГ. Эти договори ратифицировани Думой й вступили в силу. Бывшие административые границы между советскими республиками стали в нових реалиях межгосударственными границами. Зтот факт признается всем мировьш сообществом. А Украина как независимое й суверенное государство признано ООН, другими международными организациями, подавляющим большинством государств мира. Повторяю: зто реалии из сегодняшнего дня, с которыми ми не то что не можем, а ми должны считаться, потому что Россия является постоянным членом Совета безопасности ООН. Россия - держава, которая несет особую ответственность за безопасность й стабильность в мире. Давайте називать вещи своими именами. Выдвигать сегодня территориальные претензии к Украине значит не только серьезно подрывать отношения с ней, надолго поссорить наши наро ды, но й пойти вразрез с Хельсинским Заключительным актом, другими международными обязательствами России, обострить обстановку в Европе" .
Отже, на сьогодні немає жодних сумнівів у тому, що існу ючий кордон у Керченській протоці є легітимним і з точки зору міжнародного права та двосторонніх українсько-російських зобов'язань, і з погляду внутрішнього законодавства обох країн. У той же час після переговорів 24 жовтня 2003 р. прем'єр-міні стра України В. Януковича з прем'єр-міністром РФ Касяновим останній заявив, що кордону в Керченській протоці не існує і його потрібно визначати в процесі переговорів. Тим самим Ро сія, з одного боку, задекларувала свій намір переглянути існую чий кордон у Керченській протоці, з іншого - такі дії можна роз глядати як відмову від укладених міжнародних домовленостей.
Разом із тим позиція України щодо Азовського моря узгод жується з нормами міжнародного права, Конституції та законо давства України, а позиція Росії стосовно "збереження статусу моря як внутрішніх вод двох держав без їх розмежування" супе речить як Конституції Росії, так і міжнародному праву. У ході переговорів Україна прагне досягнути угоди, яка давала б мож ливість на взаємовигідній основі експлуатувати басейни Азовсь кого моря і Керченської протоки і при цьому мати чітко визна чені права та зобов'язання щодо певної частини її акваторії.
24 грудня 2003 р. відбулася зустріч президентів України і Росії у м. Керчі, де серед інших обговорювалася проблема розподілу Азовського моря та спільного використання Керч-Енекальського каналу, була підписана Угода про співпрацю щодо використання Азовського моря та Керченської протоки. Сторони домовилися про створення спільного підприємства з експлуатації Керченської протоки. За результатами переговорів повідомлялося, що досягнута принципова домовленість щодо розподілу Азовського моря, встановлення лінії державного кор дону в Азовському морі і Керченській протоці, а також про розмежування територіальних морів, континентального шельфу і виняткових економічних зон Росії та України в Чорному морі. З цього часу почався тривалий переговорний процес на рівні заступників глав міністерств закордонних справ, у ході якого потрібно узгодити широке коло проблем від лінії проходження кордону до принципів співпраці у Керченській протоці та в Азовському морі.
Події навколо острова Тузли свідчать про дотримання Ро сією принципів силового тиску на суміжні країни для вирішен ня питань на свою користь. На порядок денний висувається створення міжнародно-правової бази, яка забезпечуватиме спри ятливі умови для захисту інтересів РФ та її союзників, переду сім з питань делімітації територіального моря, виключної (морської) економічної зони, закріплення за Азовським морем статусу внутрішніх морських вод Росії та України, забезпечення повної свободи діяльності РФ у Чорному та Азовському морях.
При цьому позиція РФ у питаннях делімітації територіаль ного моря допускає "подвійний" стандарт. З одного боку, вона наполягає на вирішенні цього питання в цілому, відокремленні виключної економічної зони і континентального шельфу РФ, а з іншого - виступає за збереження за Азовським морем статусу внутрішніх вод України та Росії без чіткого визначення морських кордонів, виключної (морської) економічної зони і континен тального шельфу. Така цілеспрямована політика РФ тривалий час ставить під сумнів успішне завершення процесу делімітації та демаркації кордонів України, зокрема морських, у найближчій перспективі. Варто зауважити, що міжнародне морське право не передбачає такого поняття, як "спільні внутрішні води" .
Міжнародне право визначає, що жодна держава не має права поширювати свій суверенітет за серединну лінію, якщо це не визначено спільною угодою чи історичними обставинами. Однак це положення не застосовується, коли через історично сформовані правові чи інші особливі обставини необхідно роз межувати море в інший спосіб. Міжнародний суд у Гаазі ще в 1969 р. у справі про Північне море визнав, що метод рівно-віддаленості - неєдиний у міжнародному морському праві, і висунув правило рівноправних принципів. Відхід від правила рівновіддаленості був допущений у справі Тунісу - Лівії в 1982 р., у справі про затоку Мен між Канадою і США в 1984 р. тощо .
Намагання прикаспійських держав розподілити Каспійське море свідчить про можливість досягнення компромісу, який базується на принципі "розподіл дна, а вода спільна". Позиція Росії щодо поділу Каспію досить принципова. По-перше, поверх ня і товща води повинна залишатися в спільному користуванні, проводиться тільки поділ дна. По-друге, поділ спірних родовищ повинен
Loading...

 
 

Цікаве