WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Проблема набуття Україною членства в НАТО - Дипломна робота

Проблема набуття Україною членства в НАТО - Дипломна робота

перетворилася на об'єкт цих відносин. Відсутність чіткої зовнішньої політики - як закономірний наслідок відсут ності національно-державницької еліти, спроможної ефективно втілювати й відстоювати національні інтереси України - при звела до того, що Вадим Гречанінов, президент Атлантичної ради України, був змушений констатувати: "Наша країна впро довж останніх років була, по суті, розмінною монетою між За ходом і Росією. Сьогодні ж, боюся, через непослідовні дії влади українську "монету" Захід віддав у скарбницю Росії з усіма наступними наслідками" . А наслідком може бути втрата Укра їною незалежності: спершу економічної, відтак політичної.
Ось лише деякі цифри, які дають уявлення про частку ро сійського капіталу у великій промисловості України. Нафто переробна промисловість - 83%, кольорова металургія - 66,7%, алюмінієва промисловість - близько 90%, телевізійна індустрія -38,5%, сектор експортних підприємств - 30%, банківський сектор - 33%, енергопостачання - 36% . Як бачимо, нафтопе реробні комплекси України майже цілком підпорядковані Росії. Москва почала підпорядковувати собі газотранспортну систему України, російський капітал виявляє цікавість і до приватизації національного оператора зв'язку ВАТ "Укртелеком" (наприк лад, московський оператор зв'язку МТС уже придбав контроль ний пакет українського оператора мобільного зв'язку UMС). Інформаційний простір в Україні майже повністю контролюють сили, не зацікавлені в утвердженні на політичній карті світу новітньої модерної європейської держави. Ці ж сили, ясна річ, не зацікавлені у входженні України в НАТО.
Наприклад, російський посол в Україні Віктор Черномирдін і далі схильний вважати, що НАТО - це агресивний блок. Під час розмови з журналістами в Києві 23 січня 2003 р. він сказав буквально таке: "Ми знаємо, коли НАТО створювалося і для чого воно створювалося - на противагу Варшавському пактові. Варшавського договору немає, СРСР теж немає, і вва жаємо, що ми вже демократичні держави або хочемо бути такими. А в НАТО все як було, так і залишилося, нічого не змі нилося" . Черномирдін дивується прагненням України стати членом НАТО, наголошуючи, що Росія не вітає розширення Альянсу, зокрема на Схід.
Колишній голова Державної думи Російської Федерації Геннадій Селезньов під час свого перебування в Києві в грудні 2002 р. заявив, що Україна не настільки багата, щоб вступати в таку дорогу організацію, якою є НАТО.
Москва зараз успішно грає на суперечностях Північноат лантичного альянсу. Відтак з'являються несподівані, на перший погляд, заяви деяких представників Заходу. За словами постій ного представника США в НАТО Ніколаса Бернза (середина січня 2003 р.), Україна разом з Росією та країнами Централь ної Азії і Кавказького регіону не мають перспектив стати членами Альянсу в передбачуваному майбутньому. Відтак НАТО співпрацюватиме з Києвом лише на рівні міністрів, а не на рівні Президента України. Водночас, за словами колишньо го американського посла Паскуаля, "Захід стверджує, що для України зараз настав час активніше діяти на шляху приєднання до НАТО". Не виключено, що за певних обставин Київ таки запросять до Організації Північноатлантичного договору разом з третьою хвилею розширення - хоча б під час саміту НАТО в 2008 р. Проте, як зазначає Карлос Паскуаль, для цього Київ має отримати запрошення на саміт країн НАТО в 2004 або в 2006 рр., а також, що не менш важливо, дотримуватися певних стандартів НАТО, які роблять Організацію Північноат лантичного договору міцною та ефективною.
У круговерті думок і заяв чільних представників західної політичної еліти правильно зорієнтуватися непросто. Чітко зрозумілим є тільки те, що нашій державі як ніколи потрібен надійний європейський союзник, який би сприяв зміцненню національної безпеки України - починаючи від реальної допо моги в належному облаштуванні нашого північно-східного кор дону й подальшому стимулюванні процесу творення демокра тичних громадських інституцій, незалежних ЗМІ, професійної армії як необхідних передумов вступу країни-кандидата до Альянсу. Звісна річ, сам по собі вступ до НАТО не вирішить усіх наших проблем, однак цілком може слугувати своєрідним локомотивом, який допоможе витягнути Україну з болота корупції, покінчити з командно-бюрократичною системою.
На наш погляд, реально вести мову про вступ до Північно атлантичного альянсу вже можна після президентських виборів. Однак треба зробити все можливе (бодай за допо могою державницька налаштованих мас-медіа), щоб змінити став лення громадян України до НАТО, прищеплювати українцям кращі риси західноєвропейської ментальності, заохочувати тво рити громадянське суспільство, роз'яснюючи його переваги над суспільством тоталітарним.
"Сьогодні владна верхівка України відверто налаштована на інтеграцію в Європу. Чи принаймні робить відповідний вигляд, -пише Наталя Дмитренко у статті "На шляху до НАТО". - Таке враження може скластися в контексті останніх подій: підписання під час Празького саміту Північноатлантичного альянсу Плану дій Україна - НАТО та Цільового плану на 2003 р., запевнень Президента про особисту відповідальність за "визначення та реа лізацію курсу України на європейську та євроатлантичну інтегра цію", а також створення кількох додаткових державних органів у цій царині, на додачу до десятка вже існуючих, зокрема Держради з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України під головуванням Леоніда Кучми" .
Усе це видається доволі парадоксальним. Нині українці виснажені невизначеністю, втомлені психологічно від немож ливості побачити якусь привабливу перспективу для себе, своєї сім'ї, держави. За свідченням відомого соціолога доктора економічних наук Юрія Саєнка, близько 3/4 громадян України не бачить перспективи свого майбутнього. Перед майбутнім залишається тільки страх - страх перед проблемою працевлаш тування, заробітку, пенсійного забезпечення, лікування, житла тощо. Звужений горизонт власного майбутнього - середній українець планує своє життя лише на 7-8 місяців.
"Воля - це трагічний дефіцит незалежної України. Воля - це вміння поставити перед собою мету, відтак спроможність досягти її тим чи іншим способом", - так узагальнює соціально-політичну ситуацію в Україні Юрій Саєнко .
За свідченням Юрія Саєнка, маємо масове явище асоціальності - люди не цікавляться тим, що відбувається в суспільстві, байдужі до дій влади, партій. Асоціальність породжує антисоціальність - кримінал і аморальність. Має місце тотальна недо віра - українська людина всім і всьому не довіряє, окрім собі, своїй сім'ї, своєму найближчому оточенню.
Лише 10% респондентів, опитаних працівниками Інституту соціології НАНУ упродовж 1992-2002 рр., довіряють адмініст ративно-урядовим структурам. А найвпливовішоюструктурою в житті українського суспільства 40% населення вважає злочин ний світ, мафію. Катастрофічне впала довіра до депутатів Верховної Ради України як відстоювачів інтересів виборців -з 23% до 8% .
Як у такій ситуації мас-медіа можуть викликати довіру до своїх публікацій, у яких ідеться
Loading...

 
 

Цікаве