WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Діяльність світової організації інтелектуальної власності. - Реферат

Діяльність світової організації інтелектуальної власності. - Реферат


Реферат на тему:
Діяльність світової організації інтелектуальної власності.
Сферою діяльності Світової організації інтелектуальної власності , створеної в 1970 р., є промислова власність, що стосується захисту прав на винахід , товарні знаки , промислові зразки, а також авторські права, в основному на літературні , музичні, художні, фотографічні й аудіовізуальні твори. Головна мета СОІВ- охорона інтелектуальної власності в усьому світі на основі співробітництва між країнами і міжнародними організаціями ( укладання нових міжнародних договорів, робота з удосконалювання національного законодавства в частині охорони прав інтелектуальної власності, технічна допомога країнам , що розвиваються); розширення адміністративного співробітництва між об'єднаннями (союзами) держав у галузі інтелектуальної власності; поширення інформації; підтримка при одночасному одержанні прав на винаходи, товарні знаки , промислові зразки чи моделі в декількох країнах.
В адміністративному підпорядкуванні СОІВ знаходяться такі угоди:
1. Паризька конвенція про захист промислової власності, перша редакція якої була підписана в 1883 р. Потім Конвенція багато разів переглядалась і доповнювалася. До неї приєдналися 96 країн світу . Її мета - надання більш пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрацій товарних знаків іноземними громадянами
2. Мадридська конвенція про міжнародну реєстрацію товарних знаків (1891 р.)
3. Мадридська угода про боротьбу з фальшивими даними про джерела походження товару (1883 р.)
4. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків або моделей (1925р.)
5. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрацій товарних знаків (1957р.)
6. Лісабонська угода про міжнародну класифікацію промислових зразків або моделей (1968 р.)
7. Локарнська угода про міжнародну класифікацію промислових зразків або моделей (1968р.)
8. Договір про реєстрацію товарних знаків, підписаний у Відні в 1973р.
9. Будапештська угода про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури (1977р.)
10. Договір про патентну кооперацію, підписаний у 1970р. у Вашингтоні, який передбачає можливість складання і подачі в національне відомство міжнародної заявки у випадках, коли заявник бажає забезпечити охорону винаходу в декількох країнах
11. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886р.)
12. Римська конвенція про захист артистів - виконавців, виробників фонограм і радіомовних організацій (1961р.)
13. Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх продукції (1971р.)
14. Брюссельська конвенція про поширення несучих програм сигналів, які передаються через супутники (1974р.)
У правовій системі СОТ одним із трьох її складових, крім ГАТТ і ГАТС, є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) [ 80, с. 251 - 270].
Угода ТРІПС доповнює розроблені СОІВ угоди що до захисту прав інтелектуальної власності.
Передумовами прийняття Угоди ТРІПС є наявність значних розходжень у стандартах, що регулюють охорону і реалізацію прав інтелектуальної власності, а також відсутність багатосторонніх правил, які стосуються міжнародної торгівлі підробленими товарами, що стало джерелом зростаючої напруженості в міжнародних економічних відносинах.
Угода ТРІПС визначає мінімальні стандарти і періоди, на які надається захист різних ПІВ. Від країн вимагається не вдаватися до дискримінації іноземців, а також між іноземцями і вітчизняними громадянами що до набуття обсягу і збереження прав інтелектуальної власності (поширення режиму найбільшого сприяння і національного режиму). Важливою рисою Угоди є те, що закладений конвенціями СОІВ стандартний захист одержав правовий статус.
До основних стандартів захисту прав на патенти, товарні знаки, промислові зразки, ноу-хау, відносяться відповідно.
Патенти.
Будь який винахід, на який має бути зареєстрований патент, повинен бути новим, включати винахідницьку стадію та бути придатним для промислового застосування.
Країни повинні видавати патенти на винаходи в усіх сферах технологій як для товарів, так і для процесів, включаючи ті, котрі застосовуються для виробництва товарів. Крім того, патенти повинні видаватися без дискримінації що до місця винаходу, і не залежно від того, товари імпортовані, чи вироблені на внутрішньому ринку.
Патенти дають їхнім власникам ексклюзивні права власності. Це дозволяє власникам попереджати використання захищених винаходів іншими. Виробники, що бажають використовувати запатентовані винаходи, повинні одержати відповідні ліцензії чи дозволи від власників таких патентів, котрі, як правило вимагатимуть сплати незалежних робіт.
Якщо предметом патенту є товар, то треті особи можуть виробляти, продавати або імпортувати такий товар лише за згодою власника патенту. У тому випадку, коли процес запатентовано, треті сторони не можуть застосувати його без згоди власника відповідного патенту. Вони також не можуть без такої згоди продавати або імпортувати товари, які безпосередньо отримані з використанням запатентованого процесу.
В Угоді передбачається примусове ліцензування, якщо власник патенту відмовляється ліцензувати використання запатентованого винаходу, висуваючи необґрунтовані умови. Законодавством багатьох країн передбачається, що у випадку, коли запатентованого товару немає в наявності або коли є в наявності за непомірними цінами, то уряд виходячи з державних інтересів, може дозволити зацікавленому виробнику використовувати патент за умови виплати власнику патенту адекватних роялті.
Необхідність запровадження Міжнародної патентної класифікації та завдання, які за її допомогою стає можливим вирішити.
Відомствам з промислової власності, яким приходиться мати справи з величезним числом патентних документів, давно стало очевидно, що для раціонального ведення діловодства і для підтримки пошукових рубрикаторів необхідно використовувати деяку класифікацію. Уперше національна класифікаційна система була прийнята в 1831 р. у патентному відомстві США, потім у 1877 р. - у патентному відомстві Німеччини й у 1880 р. - у відомстві Великобританії. Вихідна система простої реєстрації патентних заявок була поступово замінена системою експертизи патентних заявок, в ході якої заявки порівнювалися з існуючими національними патентними документами.
Наступним кроком з'явилося включення в процес експертизи патентних заявок розгляду так називаного "загального стану техніки" в даній галузі, тобто включення також документів, опублікованих іншими країнами. Для цілей експертизи цього типу відомства з промисловій власності були зобов'язані проводити пошук серед величезного числа документів, присвячених конкретній тематиці. Однак довгий час класифікаційні системи різних країн істотно розрізнялися між собою.
Одним із засобів подолання цієї проблеми було створення таблицьвідповідності між двома різними класифікаційними системами, іншими словами, розробка таких таблиць, що для кожної рубрики однієї національної класифікації приводили відповідну рубрику іншої національної системи. Однак внаслідок різних принципів класифікування, що лежать в основі кожної системи, національні класифікації були настільки різними, що цінність таких таблиць була низькою. Більш того, довелося б встановлювати різні таблиці відповідностей для національної системи класифікації кожної іншої країни, що становила інтерес. Тому цей метод не давав прийнятного рішення.
Потреба в єдиній міжнародній класифікаційній системі для вирішення цих питань ставала усе більш і більш очевидною. Багато років міжнародного співробітництва, починаючи з 1956 р., під егідою Ради Європи і Всесвітньої організації інтелектуальної власності привели до того, що в 1971 р. було укладено Страсбургзьку угоду про Міжнародну патентну класифікацію (МПК). У нього були внесені виправлення в 1979 р. Угода звичайна іменується скорочено Угодою про МПК.
Угода відкрита для держав - учасників Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти чи акти про приєднання повинні здаватися на збереження генеральному директору ВОИС. Угодою засновується Міжнародна патентна класифікація (МПК),
Loading...

 
 

Цікаве