WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Проблеми мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини у Європі - Реферат

Проблеми мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини у Європі - Реферат


Реферат на тему:
Проблеми мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини у Європі.
1. Принципи післявоєнного мирного врегулювання.
2. Паризька мирна конференція 1946 року.
3. Мирні договори 1947 року з колишніми союзниками Німеччини.
4. Дунайська конвенція 1948 року.
5. Врегулювання австрійської проблеми. Австрійський державний договір.
В процессі роботи на Потсдамській конференції було створено спеціальний орган, який повинен був підготувати процес мирного врегулювання, підготувати проекти мирних договорів і заезпечити їх підписання. Цей орган мав назву Рада міністрів закордонних справ. Перша сесія РМЗС проходила в Лондоні в вересні 1945 року. В ній приймали участь Міністр закордонних справ СРСР Молотов, Держсекретар США Бернс, Міністр закордонних справ Великобританії Бевін, Міністр закордонних справ Франії Бідо, і Міністр закордонних справ Китаю Ван Ши Дзе. Основним питанням цієї сесії було питання про підготовку мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини (Італія, Угорщина, Румунію, Болгарію і Фінляндію).
Існувала також проблема Іспанії. Формально вона не оголошувала війну країнам антигітеріської коаліції, але політика Франко тяжіла до Німеччини. Іспанія було запропоновано вийти з зони Танжера (частина Марокко), яку вона захопила в 1940 році, забезпечити поновлення прав марокканського султана.
Перша проблема, яка виникла на конференції, було те, хто і з ким буде підписувати договори. Справа в тому, що не всі країни антигітлерівської коаліції були у стані війни. Так, наприклад, США не оголошували війни Фінляндії.
У зв'язку з цим СРСР запропонував у розробці і підписанні договорів повинні брати участь тільки ті країни, які знаходились у стані війни, і які підписали угоду про перемир'я. Західні ж країни наполягали, що у підготовці і підписанні договорів повинні брати участь всі члени антигітлерівської коаліції. Великобританія запропонувала скликати конференцію у складі всіх країн антигітлерівської коаліції, куди винести всі питання, які не будуть вирішенні на першій сесії РМЗС.
СРСР не погодився, оскільки це суперечило рішенням Потсдамської конференції. У відповідь Західні країни заявили, що не будуть готувати договір з Болгарією і Румунією, оскільки в цих країнах, на думку західних діячів, були сформовані недемократичні про-радянські диктаторські уряди. Через такі суперечки Лондонська сесія фактично завершилась безрезультатно.
Бірнс запропонував нараду міністрів закордонних справ в Москві, щоб у більш неформальній обстановці вирішити всі питання. В період до московської зустрічі обидві сторони були готові на поступки. Сталін погодився ввести до уряду Румунії та Болгарії представників формально некомуністичних партій. Західні країни погодились, що договори будуть підписувати ті країни, які знаходились у стані війни і підписували умови капітуляції, а після погодження умов договорів в рамках РМЗС буде скликано конференцію щодо остаточного розгляду договорів.
Навесні 1946 року проходить друга сесія РМЗС в Парижі. В ній вже не приймав участь Китай. В центрі уваги були економічні питання майбутніх мирних договорів. СРСР погодився на вимогу Заходу частково компенсувати власність Західних країн у колишніх союзниках Німеччини. Крім того, СРСР погодився на введення в цих країнах режиму найбільшого сприяння на 1,5 роки.
Серйозне питання виникло з приводу територіальних проблем. Мова перш за все йшла про кордон між Італією і Югославією (Проблема Юлійської крайни чи Трієсту). Було прийняте компромісне рішення: Юлійська країна була поділена між Югославією та Італією. Особливий статус отримало місто-порт Трієст, його кінцевий статус, повинна була вирішити ООН. Не було вирішене питання про колишні італійські колонії.
В липні-жовтні 194 року проходить конференція в Парижі, яка повинна була підготувати остаточні тексти мирних договорів. У мирній конференції брали участь представники 21 держави. Треба відзначити, що Паризька конференція мала дорадчий характер: обговорити всі питання, погодити тексти, але остаточне рішення належало прийняти РМЗС. Робота конференції виявилася неефективною. Перш за все у представників невеликих держав виникли дуже серйозні територіальні зазіхання. Греція запропонувала передати від Болгарії до Греції 1/10 території з точки зору "стратегічних інтересів Греції". Їй відмовили. Тоді Греція запропонувала відрізати шматок від Албанії. Знову відмова. Тоді представник Греції тихенько запропонував представнику Югославії розділити Албанію взагалі.
Іншою проблемою стало судоплавство по Дунаю. Було вирішено, що пізніше буде скликано спеціальну конференцію по Дунаю.
Не була вирішена і проблема репарацій. Західні країни, погоджуючись в основному в цифрах, запропонували брати ці цифри в доларах США чи британських фунтах. Але СРСР вважав, що західні країни прив'яжуть економіку колишніх союзників (а це потенційні члени соціалістичного табору) до себе, і тому наполягав на товарних поставках. Проблема залишалась невирішеною. Врешті решт вирішили знову скликати РМЗС у Нью-Йорку (листопад-грудень 1946 року) і вже вузьким колом зняти всі проблеми і підготувати тексти мирних договорів. Це було розумне рішення, і вже до лютого 147 року договори були завершені.
10 лютого 1947 року було підписано мирні договори з колишніми союзниками Німеччини. СТруктура договорів була схожа для всіх країн. Вони складали з т.зв. блоків:
1) Територіальні постанови.
Італія передавала Франції невеликі території (цей процес отримав назву "вирівнювання території кордону" і стосувався гірських кордонів). Югославії Італія передавала півострів Істрія, півострів Пелла-Гоза, східну частину Юлійської крайни. Греції Італія віддавала Додеканезські острови. Італія втрачала всі свої права на колишні колонії (мова йде про Еритрею, Лівію і частину Сомалі).
Угорщина передавала СРСР Закарпатську Україну, передавала Румунії Північну Трансільванію, невеликі території на користь Чехословаччини.
Румунія погодилась на передачу СРСР Північної Буковини і Бессарабії.
З Фінляндією встановлювались корони, обумовлені договором 1940 року (після війни СРСР і Фінляндії 1939-1940 року). СРСР анексував область Петсамо, тим самим Фінляндія втрачала вихід до Північного Льодовитого океану, а СРСР отримував кордон з Норвегією.
Кордони Болгарії залишались незмінними.
2) Політичний блок.
Зміст блоку - підготовка країн до демократичних перетворень і заборона нацистських організацій в цих країнах.
3) Військовий блок.
Було вирішено, що протягом 3 місяців, війська, що окупували ці країни, мали бути виведені. Для кожної країни окремо визначалися кількість і якісний склад збройних сил.
4) Економічний блок.
Італія мала виплатити СРСР товарами 10 млн. доларів, Албанії 5 млн. доларів, Ефіопії 25 млн. доларів, Греції 105 млн. доларів, Югославії 125 млн. доларів.
Фінляндія повинна була виплатити СРСР товарами 300 млн. доларів.
Греція, після невдачі спроби отриматитериторію Болгарії, 985 млн. доларів у Болгарії. Але дали лише 45 млн. доларів.
Болгарія виплачувала Югославії 25 млн. доларів.
Отже, з колишніми союзниками Німеччини питання було вирішене.
Залишалось питання судоплавства по Дунаю. Для цього в 1948 році скликається конференція в Белграді. В цій конференції брали участь СРСР, Україна (як член ООН), Румунія, Болгарія, Югославія, Угорщина і Чехословаччина. Окрім них були представники США, Великобританії і Франції (як члени РМЗС) і Австрія з дорадчим голосом (як дунайська країна, але стан її на той час ще не був визначений). Західні країни запропонували залишити в силі конвенцію 1921 року. Але СРСР наполягав, що ситуація змінилась, а тому мають змінитися дунайські умови. СРСР пропоную проект Дунайської конвенції, основними пунктами якої були:
1) свобода судоплавства для торгових судів;
2) свобода судоплавства військових кораблів дунайських країн (окрім ситуації війни між дунайськими країнами, коли необхідно було спочатку отримувати дозвіл уряду країни).
3) заборона судоплавства військових кораблів недунайських країн.
США заявили, що не будуть підписувати цю конвенцію, тоді західні країни просто виключили з Дунайської конференції. Дунайська конвенція вступила в силу в травні 1949 року. В 1960 року до цієї конвенції приєдналася Австрія.
Нарешті, залишилася лише Австрійська проблема. Як ми пам'ятаємо, у 1938 році було проведено політику аншлюсу (Австрія увійшла у склад Німеччини). Тому після 2-ї світової війни Австрія мала особливий статус "постраждалої країни".
Більша часина Австрії була окупована військами СРСР, менша - західних країн. Обидві країни намагалися перетягнути Австрію до себе, розуміючи її стратегічне положення.
СРСР і західні країні зразу ж відмовилися від репарацій для Австрії. Необхідно було знайти вихід, щоб не віддати її в табір противника. Австрія запропонувала застосувати формулу постійного нейтралітету" швейцарського типу . У лютому 1954 року СРСР погодився на нейтральний статус Австрії. Австрія попрохала, щоб авторство цієї тези належало Австрії, і в квітні 1955 року австрійська делегація приїжджає до Москви, і СРСР офіційно визнало цей статус. В травні 1955 року у Відні відбулася нарада послів 4-х держав (СРСР, Великобртанії, США і Франції), на якій було узгоджено Радянсько-Австрійський проект договору. Крім того СРСР залишав Австрії німецьку власність в Австрії (приблизно 5 млрд. доларів) і отримував, як компенсацію, нафту на суму 150 млрд. доларів.
15 травня 1955 року міністра закордонних справ СРСР, Великобританії, Франції та США підписали Державний договір про відновлення незалежної і демократичної Австрії. Кордони встановлювались на момент 1 січня 1938 року. Австрії заборонялося мати зброю масового знищення.
26 жовтня 1955 року австрійський парламент прийняв конституційний закон про нейтралітет Австрії.
Отже, в 1955 році фактично завершується процес післявоєнного мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини.
Loading...

 
 

Цікаве