WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Національні інтереси та міжнародна торгівля. Момент укладання контракту. Форма і мова контракту. Міжнародна торгівля послугами - Контрольна робота

Національні інтереси та міжнародна торгівля. Момент укладання контракту. Форма і мова контракту. Міжнародна торгівля послугами - Контрольна робота

переваг лише визначила принципи міжнародногоподілу праці, то сформульована Міллем ідея "конкуруючої рівноваги" теоретично обґрунтовувала положення Рікардо-Торренса і розкривала його механізм. У своїх міркуваннях і доказах Мілль не застосовував математичні символи. Проте сучасні економетристи вважають, що хід його міркувань і доказів настільки логічний, що, лише володіючи сучасним математичним апаратом, можна гідно оцінити його внесок в економічну науку.
Розкриті Міллем закони міжнародної конкуренції зводяться в основному до двох найважливіших положень. Перше. Природне прагнення до міжнародної виробничої спеціалізації веде до встановлення рівноваги у вигодах, які дає ця спеціалізація. Друге. Умови повної або часткової спеціалізації визначаються нерівністю в доходах, одержуваних від виробництва. Можливості ж повної виробничої спеціалізації залежать від еластичності заміни у споживанні, що існує між товарами, які виробляються, і тенденцією до відносного вирівнювання абсолютних вигод держав, які беруть участь у міжнародному обміні.
В основі сучасної теорії управління лежать насамперед дві основні течії економічної науки: кейнсіанство і класичний підхід, або неокейнсіанство та монетаризм (неокласичний підхід). Саме ці два теоретичні напрями створили і визначають сьогоднішні механізми, інструменти та критерії оцінки управління зовнішньоекономічною діяльністю країн із ринковою економікою і міжнародних економічних та фінансових інституцій.
Уся система управління зовнішньоекономічною діяльністю й економікою загалом, починаючи з термінології, статистичних показників, багатофакторних економічних моделей і закінчуючи виробленням зовнішньоекономічної політики і стратегії, ґрунтується на вченні Джона Мейнарда Кейнса та класиків монетаризму.
Наприкінці 20-х - на початку 30-х років XX ст. Кейнс працював над створенням теорії управління народним господарством. Економічні кризи вже тоді викликали необхідність теоретичного осмислення і створення системи управління економікою, включаючи і зовнішню торгівлю. "Велика депресія" 1929-1932 pp. трагічно підтвердила таку потребу і змусила політичні кола й уряд переглянути свої ліберальні погляди на можливість активного втручання в господарське життя, побудоване на принципах вільного підприємництва.
Іншими словами, наукові погляди Кейнса, котрий закликав до більшої ролі держави в управлінні економікою, збіглися з історичною необхідністю розвитку інституційного управління. На початку 30-х років макроекономіка стала не тільки основним розділом економічної науки, а й найважливішою галуззю державного управління.
Підсумкова праця Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.) стала фундаментом сучасної економічної думки і практики.
Новий крок у розвитку економічної думки про управління був зроблений вже в останні три десятиліття, коли інтернаціоналізація господарського життя і взаємозалежність стали всеосяжним процесом і роль зовнішньоекономічних зв'язків як чинника зростання і процвітання значно зросла. Саме в цей період узгодження національної зовнішньоекономічної політики окремих країн та її координація на міжнародному рівні стали особливо важливими для стабільності й економічного зростання.
Участь країни в міжнародному поділі праці, з одного боку, і забезпечення її міжнародної економічної безпеки, з іншого, є стратегічними напрямками управління зовнішньоекономічною сферою країни.
Загальновідома істина - "Теорія випереджає практику"- підтвердилася практичним застосуванням як кейнсіанства, так і монетаризму.
Ще в 50-60-ті роки кейнсіанский напрям дістав гідного суперника - монетаризм, який, однак, почав застосовуватися у практиці державного регулювання лише на початку 80-х років. Інтелектуальним лідером монетаристів став професор Чиказького університету Мілтон Фрідман.
Теоретичним положенням про неприйнятність жорсткого кейнсіанського підходу до регулювання світової економіки монетаристи пояснювали потребу в ліберальних методах управління (що не порушують принципів суверенітету), сутність яких полягає у широкому застосуванні фінансово-кредитних, антиінфляційних, цінових і грошових інструментів.
Монетаристи стверджують, що пропозиція грошей є головною детермінантою короткострокових змін валового національного продукту і довгострокових змін у цінах. Звичайно, кейнсіанська теорія макроекономіки також визнає роль грошей у визначенні сукупного попиту. Основні ж відмінності між двома течіями полягають: а) у підході до визначення чинників, що впливають на зміну сукупного попиту (кейнсіанці вважають, що сукупний попит формується під впливом багатьох чинників, а монетаристи головним називають пропозицію грошей); б) у трактуванні ролі держави (кейнсіанці виступають за більший ступінь втручання, монетаристи - за менший, за дерегулювання).
На початку 80-х років, наприкінці другого за складністю економічних проблем періоду в економічній історії розвиненого капіталізму, монетаристські концепції актуалізувалися під впливом десятирічної структурної кризи у світовій економіці в уже сформованій залежності між країнами. Структурні реформи і макроекономічна адаптація, що відбулися спочатку в США, а потім у Західній Європі, передбачали дерегулювання в макро- і зовнішньоекономічній сферах на національному рівні, зрушення у бік міжнародних механізмів конкуренції й у зв'язку з цим перехід до більш ліберальних і демократичних форм регулювання фінансовими і монетарними інструментами, зокрема до координації внутрішньої макроекономічної політики.
Такий підхід, застосований на практиці американською адміністрацією президента Р. Рейгана на початку 80-х років, а потім і в Західній Європі, дав змогу подолати стагфляційний процес, побудувати нову систему регулювання світових господарських зв'язків монетарними засобами, яка не стримувала зростання, враховувала реалії національних суверенітетів і не створювала надмірної наднаціональної директивності.
Структурні реформи та макроекономічна адаптація стали стрижнем Стратегії на IV десятиріччя розвитку ООН, обговореної і прийнятої в 1990 р. на 18-й Спеціальній Сесії Генеральної Асамблеї ООН. Делегація України зробила значний внесок у розроблення, узгодження і прийняття підсумкового документа "Декларації про Стратегію на IV десятиріччя розвитку ООН".
Підсумком реалізації цілей Стратегії в розвинутих і нових індустріальних країнах став тривалий, майже десятирічний період безкризового розвитку, високих темпів економічного зростання та становлення нової системи багатостороннього регулювання і національного управління зовнішньоекономічною діяльністю. У сучасній економічній літературі ведуться широкі дискусії про майбутній механізм регулювання світової економіки, співвідношення національних і міжнародних механізмів регулювання. Більшість поглядів збігаються у тому, що роль багатосторонніх інституцій зростатиме. Проте дискусійним залишається питання: чи збереже свою ефективність нинішня
Loading...

 
 

Цікаве