WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Роль природних ресурсів в економічному розвитку економічно відсталих країн. Позичковий капітал: його сутність і значення - Контрольна робота

Роль природних ресурсів в економічному розвитку економічно відсталих країн. Позичковий капітал: його сутність і значення - Контрольна робота


КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ДИСЦИПЛІНИ "МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА"
на тему:
Роль природних ресурсів в економічному розвитку економічно відсталих країн. Позичковий капітал: його сутність і значення
ПЛАН
1. Оцініть роль природних ресурсів в економічному розвитку економічно відсталих країн?
2. Що таке позичковий капітал: його сутність і значення?
Список використаної літератури
1. Оцініть роль природних ресурсів в економічному розвитку економічно відсталих країн?
Природні ресурси - компоненти природи, які використовуються (актуальні) або можуть бути використані (потенційні) як засоби виробництва і предмети споживання. До природних ресурсів належать: сприятливі кліматичні умови (енергія Сонця, вітру, води), грунти, рослини, тварини, мінеральна сировина, води. Природні ресурси поділяються на мінеральні, енергетичні, водні, земельні, біологічні (рослинні, тваринні), кліматичні, рекреаційні.
Планета Земля має великі водні, рослинні, мінеральні та інші ресурси. Але вони не безмежні. Потреби людини в сировині, паливі безперервно зростають. Промислові підприємства використовують воду, сировину, паливо, кисень повітря в зростаючих обсягах. Ступінь використання природних ресурсів визначається не стільки їх природними властивостями, скільки соціально-економічними потребами.
Природно-ресурсний потенціал - це сукупність усіх можливостей, засобів, запасів та джерел, що є і можуть бути використані для досягнення певної мети. Він включає: природні ресурси, які беруть участь у матеріальному виробництві та невиробничій сфері; природні умови - елементи природного середовища, що не приймають участі у суспільному виробництві.
Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу виражає природні й виробничо-технічні аспекти освоєння і використання природних ресурсів через вартісні оцінки, дещо однобічна і не враховує територіально диференційованих властивостей природних ресурсів. Деякі вчені пропонують здійснювати економічну оцінку через вплив відмінностей у природних властивостях на продуктивність і затрати живої та уречевленої праці.
Для розміщення галузей господарства велике значення має кількісна оцінка запасів корисних копалин. За значенням останні поділяються на балансові, використання яких економічно вигідне і відповідає вимогам якості сировини, та позабалансові, які при певній технології експлуатувати невигідно. При визначенні запасів корисних копалин враховують потужність пластів або рудних тіл, їх протяжність або глибину залягання, вміст корисного компонента та інші специфічні показники.
До промислових запасів відносяться вивчені і розвідані запаси, готові для експлуатації. Перед будівництвом підприємств проводиться економічна оцінка промислових запасів.
Більшість економічно відсталих країн орієнтували свою експортну політику, опираючись на наявні природні ресурси: видубуток мінеральних ресурсів (вугілля, руди чорних та кольорових металів, хімічна сировина), збирання сільськогосподарської продукції, використання рекреаційного потенціалу країни.
Значні зміни за роки незалежного розвитку стались у галузевій структурі економіки країн, що розвиваються. Істотно змінилися пропорції між основними секторами народного господарства, виникли нові, сучасні галузі індустрії. Серед головних тенденцій, які характеризують динаміку макроекономічних пропорцій країн, що розвиваються, треба назвати зменшення питомої ваги у ВНП сільського господарства, збільшення питомої ваги галузей обробки і сфери послуг.
Розвиток промисловості посів провідне місце в економічній політиці країн, що розвиваються, уже з перших років після звільнення від колоніального гніту. Незважаючи на різницю у формах і методах здійснення, індустріалізацію розглядають тут як головний засіб ліквідації відсталості.
Історично першою моделлю індустріалізації країн, що розвиваються, стало імпортозаміщення. Переважна більшість країн після здобуття незалежності зорієнтувалася на розвиток місцевої промисловості, яка заміщувала імпорт. Обмежуючи доступ іноземних товарів на місцевий ринок високим митом, контингентуванням імпорту, застосуванням цільових державних замовлень, надаючи значні пільги, субсидії національним підприємцям, які випускають продукцію, що замінює імпорт, ці країни знизили частку імпортних товарів на своєму ринкові. Така політика сприяла зростанню промислового потенціалу, структурним зрушенням в економіці. Проте поступово виявилися її значні негативні наслідки. Протекціонізм і штучний захист місцевих підприємств від конкуренції зумовили консервування їхньої відсталості, низьку ефективність, невисоку якість продукції. Зменшуючи імпорт кінцевої продукції, імпортозаміщення не тільки не скоротило, а навіть збільшило постачання проміжних товарів (компонентів, напівфабрикатів). В окремих країнах така політика в крайніх її формах була результатом орієнтації лише на власні сили, недооцінки світового ринку.
Оскільки імпульси зростання такої політики прямопропорційно корелювалися з обсягом внутрішнього ринку, першими відчули її обмеженість і суперечності малі та середні країни. Не випадково вже наприкінці 60-х років деякі держави Східної Азії почали відходити від імпортозаміщення й поступово дбати про зростання експортного сектора. До середини 80-х років більшість країн, що розвиваються, відмовилася від імпортозаміщення, проголосивши стратегію так званої експортної орієнтації, яка означає стимулювання місцевого виробництва, орієнтованого на експорт. У той час, коли деякі країни, що розвиваються, роблять лише перші кроки по цьому шляху, інші вже досягли значних успіхів. НІК Азії, наприклад, створили динамічний експортний сектор, заповнили ніші у МПП, потіснивши навіть провідні промислові держави.
Важливим результатом процесу індустріалізації стало підвищення питомої ваги переробної промисловості у ВНП. Ця галузь стала однією з найбільш швидкозростаючих. Середньорічні темпи росту даної промисловості за 1975- 1993 pp. складали 5%.
У самій переробній промисловості також стались істотні зрушення. Якщо у перші десятиріччя післяколоніального розвитку індустріалізація охопила насамперед легку й харчову промисловість, то із середини 70-х років дедалі більший акцент став робитися на розвиток сучасних галузей важкої промисловості: машинобудування, електроніки, нафтохімії, металообробки. Та лише невеликій групі країн вдалося створити галузі, які виробляють знаряддя праці (Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина, країни Південно-Східної Азії та ін.). Незважаючи на успіхи промислового авангарду країн, що розвиваються, новий етап НТР ставить і перед ними (не кажучи вже про більшість інших країн, які розвиваються) дуже складні проблеми адаптації до новітніх структурних зрушень.
Хоча питома вага видобувної промисловості у ВНП країн, що розвиваються, в останні роки знизилась, вона, як і раніше, відіграє важливу роль у відтворенні багатьох з них. На країни, що розвиваються, припадає 2/3 світового виробництва олова, 1/3 нікелю й міді, тут видобувається2/3 бокситів, 2/5 залізної та 1/4 цинкової руди. Значне місце посідають ці країни й у світовому експорті багатьох видів сировини.
Ще в колоніальний період в Азії, Африці, Латинській Америці було створено галузі гірничовидобувного сектора, де діяли іноземні компанії. У 70-х роках у більшості країн,

 
 

Цікаве

Загрузка...