WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною - Курсова робота

Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною - Курсова робота

і контроль над якою мав вирішальне значення для контролю над самим Rimland'ом.
Поняття Східної Європи весь час змінювалось. Між Першою та Другою світовими війнами Східна Європа безперечно належала до сфери впливу Заходу. Після Ялтинської конференції це стала зона домінування Радянського блоку. І саме контроль над Східною Європою дозволяв СРСР, якщо і не домінувати у світі, то у всякому разі, грати на рівних і з Заходом. Здавалося, до контролю над Rimland'ом залишилося трохи (згадайте про активну підтримку компартій в Італії та Франції, контакти з соціал-демократами ФРН, проарабську політику на Близькому Сході, дружні стосунки з Індією, спроби "потоваришувати" з Китаєм, агресію в Афганістані).
Зовсім інша ситуація склалась після розпаду Радянського Союзу, коли Україна, Прибалтика, Молдова та Білорусь, вже як незалежні держави стали частиною Східної Європи. Сфера впливу Росії, значно зменшилася.
Отже, мабуть не випадково НАТО розширюється саме в цьому напрямі. І мабуть не випадково, таке потужне протистояння цьому процесу у сучасній Росії. Все це легко було передбачити, якщо користуватися геополітичним аналізом ситуації. Якою б не була Росія - більшовистською, царською чи навіть демократичною але неминучі закони геополітики будуть змушувати її, аби залишитися великою державою, спробувати повернути собі контроль над Східною Європою. В іншому випадку - її чекає доля лише регіонального лідера.
Це чудово розуміють в самій Росії. Нещодавне там вийшло дуже цікаве і безмовно, скандальне дослідження Олександра Дугіна "Основи геополітики" (М., Арктогея 1997р.) У ньому головною небезпекою для Росії вважається розповсюдження атлантичної цивілізаціїї з її основними набутками - ліберальною ринковою економікою, індивідуалізмом, демократією. Як пам'ятаємо - це головні чинники Моря, рухливої стихії, яка зараз захоплює під свій контроль все більше країн. Отже, виходячи з ідеології консервативної, колективістської Суші, головний ворог для Росії - це США. [1]
Росія-Євразія повинна спробувати об'єднати навколо себе країни континентального характеру, щоб протидіяти розповсюдженню атлантизму. В Європі таким континентальним лідером є Німеччина, на Далекому Сході - як не дивно, Японія, а не Китай. Геополітична вісь "Берлін-Москва-Токіо" повинна поєднати безмежні російські природні ресурси з найсучаснійшими японськими та німецькими технологіями та велетенськими фінансовими можливостями. Окрім того, і Росія, і Немеччина, і Японія мають ще не забутий імперський досвід. І лише таке об'єднання сил Суші допоможе зупинити просування сил Моря - США та їх союзників.
Все це звичайно можна було б вважати геополітичними фантазіями кабінетних мрійників, якби не останні дії російської дипломатії, що дуже нагадують деякі сторінки з цього посібника. По-перше, консультантом цієї праці був генерал-лейтенант Клокотов, начальник кафедри Стратегії Військової Академії Генерального Штабу РФ, а це вже щось. Та й фундаментальний характер цього дослідження свідчить про те, що тут, мабуть, не обійшлось без аналітиків російських спецслужб. А ми ще не забули, яку організацію очолював пан Примаков, до того, як посісти пост міністра іноземних справ РФ а нині вже і прем'єрське крісло.
По-друге, досить солідна "Независимая газета", яка контролюється Борисом Березовським, виконавчим секретарем СНД, дуже високо оцінила цю книгу. На її думку, у ХХ сторіччя Росія дала світу дві геополітичні теорії. Перша - це ленінзм, друга - євразійство. Якщо відкинути політичні забобони, то ці дві теорії підтверджують необхідність протистояння західним ліберальним цінностям, тобто домагатися перемоги сил Суші над силами Моря, телурократії над таласократією, з допомогою чого б це не робилося - диктатури пролетаріату, всесвітньої революції, пакту "Молотова - Рібентропа" чи проектів Євразійського Союзу. Та й у Йосипа Віссаріоновича на початку більше симпатії викликав Гітлер аніж атлантичні лідери - Черчіль чи Рузвельт. Мабуть тому таким шоком для нього був напад Німеччини - природнього союзника сил Суші у боротьбі проти сил Моря - США та Англії.
Мабуть ця генетична спорідненість євразійства та ленінізму і пояснює той дивний, і на перший погляд, протиприродній симбіоз комуністів та націонал-патріотів, який склався у політичному житті Росії.
А тепер, увага! Другою небезпекою для Росії за паном Дугіним після наступу атлантичної цивілізації є, цитую,:
"українська проблема - головна і найбільш серйозна проблема, яка стоїть перед Москвою... Існування України в її сучасних кордонах і з нинішнім статусом "суверенної держави" - це нанесення страшного удару по геополітичній безпеці Росії, рівнозначне вторгненню на її територію. Подальше існування унітарної України неприпустиме" (стор.379).
Думаю, цього досить, щоб зрозуміти, що ратифікація Державною Думою Росії Договору про дружбу з Україною - справа аж ніяк не найближчого майбутнього. З усіма економічними наслідками, які з цього випливають...
Після всього вищесказаного стає зрозумілим геополітичне положення України та її стратегічна вага. Адже саме через Східну Європу сьогодні проходить своєрідна демаркаційна лінія між силами Суші та силами Моря, телурократією та таласократією, між євразійською та атлантичною цивілізаціями. І розширення НАТО точно констатує цей процес. Прийом до лав цієї організації Польщі, Угорщини та Чехії - не лише "парасолька" для західних капіталовкладень, розміри яких досягли в країнах Вишеградської групи вже тієї межі, піся якої їх втрата буде відчутною для Заходу. [5]
Адже є багато країн, в яких західні інвестиції значно більші, але ці країни до НАТО запрошувати не поспішають...
Отже, пам'ятаючи про геополітичні відкриття Маккіндера та Спікмена, які вважали, що контроль над Східною Європою - це шлях до домінування у світі, поглянемо наситуацію у цьому регіоні. У Східній Європі можна виділити 3 ключові точки. Перша - це країни Вишеградської групи - Польша, Угорщина, Чехія. З ними вже все ясно - вони будуть прийняті в НАТО, а потім і в ЄС, отже поповнять ряди атлантичної цивілізації.
Друга ключова точка в Східній Європі - це Прибалтійські держави - Литва, Латвія та Естонія. Вектор їхнього руху теж ні у кого не викликає ніяких сумнівів. І протидія Росії лише розпалює бажання цих країн інтегруватися до західних структур. І це лише справа часу.
Залишається третя ключова точка - це Україна. Перехід України до лав сил Моря мав би і справді епохальне значення. Це була б остаточна перемога над Сушею, після якої навряд коли втіляться в життя плани не лише відродження СРСР чи Російської імперії. Всі євразійські проекти втрачають після цього будь який сенс. І як ми бачили, це чудово розуміє і російська, і західна політична еліта. Виникає лише одне запитання - чи розуміє це українське керівництво? Адже інколи складається враження що воно боїться заглянути у власні геополітичні карти і побачити, які козирі у нього є на руках.
Окрім того, в Україні дуже вигідне розташування уздовж морського узбережжя, у так званому дисконтинуальному поясі, яке дуже цінується в геополітиці.
Адже це - як можливість виходу до Моря сил
Loading...

 
 

Цікаве