WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною - Курсова робота

Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною - Курсова робота

Гельмутові Колі (Helmut Kohl) тісні відносини із Францією у всьому, що стосувалося ЄС, урівноважувалися тісними трансатлантичними зв'язками в питаннях безпеки.
Але після того як в 1995 році президентом став Жак Ширак (Jacques Chirac), а Гельмут Коль був змушений в 1998 році піти у відставку, германо-французькі відносини розладналися. Наслідки були очевидними: в 2000 році, під час саміту ЄС у Ніцці, відсутність координації між Німеччиною й Францією було причиною того, що на саміті, що затягся більш ніж на чотири дні, практично не було знайдено будь-яких переконливих компромісів.
Тим часом Ширак затурбувався із приводу зростаючого впливу британців після перемоги на виборах 1997 року Тоні Блера (Tony Blair). Ширак бачив у пожвавленні французько-германського альянсу засіб зміцнення своїх власних позицій. Тому він обхаживал Шредера після його переобрання в 2002 році, використовуючи всю свою чарівність.
Ширак обрав сприятливий момент. Позиції Шредера у зв'язку із втратою їм більшості голосів у Бундестазі були ослаблені. Він дійшов висновку, що його внутрішньополітичні позиції послабили спроби проведення разом із Блером економічних реформ. Багато членів СДПН бачили в Блері неоліберала, подібного Маргарет Тетчер. Його відмова ввести євро перетворило його в невідповідного партнера. А під час іракської кризи німецька громадськість була настроєна рішуче проти застосування військової сили. Однак Блер, мабуть, хотів підтримати президента США Джорджа Буша. [1]
Так що Шредер піддався на аргументи Ширака. Перші ознаки нового альянсу можна було помітити під час саміту ЄС у жовтні 2002 року, коли Шредер підтримав план Ширака, пов'язаний із затвердженням сільськогосподарських витрат на період до 2013 року. Потім французький і німецький уряди виступили разом у підтримку ряду виправлень, пов'язаних з Конституційним конвентом ЄС. А на початку 2003 року Ширак і Шредер виступили разом з Володимиром Путіним проти війни в Іраку.
Франція й Німеччина використали весь свій дипломатичний ресурс, щоб Буш не одержав згоди Ради безпеки ООН на війну. Вони домоглися успіху, але надовго зіпсували відносини з Бушем. Більше року він відмовлявся зустрічатися зі Шредером. Європа розкололася на два ворожих табори, і Шредер і Ширак, як і Блер, Хосе Марія Аснар і Сільвіо Берлусконі, з іншого боку, повинні відповідати за те, що Європа в іракській кризі виявила неспроможність.
Більшість східноєвропейських держав-членів ЄС перебувало в американському таборі. Підтримка Німеччиною антивоєнної позиції Ширака привела до того, що відносинам із країнами Східної Європи був нанесений подвійний збиток.
По-перше, Ширак образив їх, стверджуючи на одному із самітів, начебто вони "не дуже добре виховані" і поводяться "по-дитячому". По-друге, знімки Шредера й Ширака, де вони зображені разом з Путіним, викликали тремтіння в регіоні, що лише незадовго до цього звільнився від російського панування.
Авторитету Німеччини був нанесений збиток ще до цього. Коль надавав великого значення тісним контактам з малими державами-членами, а також з майбутніми членами ЄС із числа країн Східної Європи. Шредер і Фішер сприймали ці країни не так серйозно. Східні європейці вважають уряд Шредера зарозумілішим від попереднього уряду. Наприклад, Фішер один раз під час засідання Конвенту сказав, що, немов би, якщо Варшава не відмовиться від положення про подвійну більшість при голосуванні, те Берлін скоротить свій внесок у ЄС, призначений для Польщі.
2.3. Персоналії Коля і Шредера у західно-європейській інтеграції
Досягнення канцлера Німеччини Герхарда Шредера (Gerhard Schroеder) дуже суперечливі. Є важливі досягнення, але більшість із них сходять до 1998-2000 років, до перших років його перебування у влади. Були помилки, переважно в другий період правління, з жовтня 2002 року. В останні три роки при владі Шредер відновив тісні контакти Німеччини із Францією, але таким чином, що нашкодив тим самим відносинам зі США, Великобританією й країнами Східної Європи. У результаті міжнародний вплив Німеччини став меншим, ніж сім років тому. Доказом відносної слабкості Німеччини є те, що її кампанія, пов'язана з одержанням місця постійного члена Ради безпеки ООН, виявилася безуспішною.
Рішуча й часом не зовсім делікатна підтримка Шредером Путіна сприймалася в Східній Європі негативно. Наприклад, Путін запросив на урочистості, присвячені 750-річчю Калінінграду, Шредера й Ширака, а не провідних політиків з Польщі й Литви, хоча обидві ці країни граничать із Калінінградською областю. Присутність Шредера в Калінінграді, здавалося, повинна було продемонструвати, що він надає більшого значення відносинам з Росією, чим з новими членами ЄС.
Зовнішня політика урядів всіх західних країн повинна витримувати баланс між національними інтересами й такими принципами, як дотримання прав людини й демократії. Шредер схильний у більшій мері, чим Фішер, до реальної політики не тільки стосовно Росії, але й до Китаю.
У ході кожного візиту в Китай Шредер включав до складу своєї делегації десятки промисловців. Успіх величезний. З 50 млрд. доларів щорічного експорту ЄС у Китай 40 відсотків припадає на Німеччину.[4]
Шредер утримувався від критики недотримання китайським урядом прав людини. Високопоставлені німецькі чиновники відверто визнають, що політику Федеративної Республіки у відношенні Китаю визначають економічні інтереси. Це пояснює також, чому німецький уряд прогледів стратегічне значення економічного й політичного підйому Китаю. В 2004 році Шредер і Ширак наполегливо займалися тим, щоб переконати ЄС зняти ембарго на поставки озброєнь у Китай. Це їм майже вдалося.
Але цей намір викликав невдоволення в США й привело до погроз прийняти контрзаходи. У березні 2005 року ЄС оголосив, що він відкладає зняття ембарго. Про плюси й мінуси ембарго можна сперечатися, але божевіллям Шредера й Шираку було бажати його скасування, не проконсультувавшись перед цим з американським урядом і не зажадавши чогось від китайської сторони. Можна було б зажадати звільнення політичних ув'язнених. Цей епізод ще більше переконав багатьох американських політиків у тому, що зовнішню політикуЄС визначають торговельні інтереси, а не принципи, і що європейці не здатні мислити по-справжньому стратегічно.
У деяких питаннях Німеччина повинна співпрацювати в рамках політичного трикутника разом із Францією й Великобританією, при рішенні інших питань повинні залучатися Італія, Іспанія, Польща й/або малі країни Європейського союза. Берлин у майбутньому повинен знову приділити більше уваги східноєвропейським столицям. Вони, зі своєї сторони, будуть тоді готові визнати Німеччину як провідна сила в ЄС.
По-друге, Шредер і деякі його міністри часом без нестатку йшли на конфронтацію зі США. Новий німецький уряд повинне наполягати на проведенні єдиної політики європейців у відношенні до США. На відміну від Шираку воно не повинне йти в опозицію заради опозиційності й одночасно не бути настільки ж некритичним, як Блер, що відмовляється від публічної критики американців. Більшість європейців віддають перевагу середньому шляху: ЄС, у принципі підтримуючий США, але готовий у важливих
Loading...

 
 

Цікаве