WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною - Курсова робота

Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною - Курсова робота

від об'єднання Європи. Ще однією важливою сферою є гармонізація політики в області надання притулку й політики відносно біженців.
На базі "Нової трансатлантичної повістки" Німеччина докладає зусиль до розширення євроатлантичного партнерства в XXI столітті. Основний упор при цьому робиться на такі сфери, як торгівля й економіка, у першу чергу, зниження трансатлантичних торговельних бар'єрів, зовнішньополітичне співробітництво, насамперед, спільні дії в кризових регіонах, рішення таких глобальних проблем, як охорона навколишнього середовища, міграція й боротьба з організованою злочинністю, а також активізація співробітництва між суспільними групами в рамках так званого діалогу "people-to-people".
Рада Європи. Установа Ради Європи (РЄ) в 1949 м ознаменувало собою початок процесу європейської інтеграції й співробітництва. Підтримка прав людини, плюралістичної демократії й правової держави із самого початку були в центрі діяльності РЄ, що тим самим виробив орієнтири для демократичної Європи.
У цей час у РЄ входить 41 держава. Починаючи з 1990 р. у РЄ прийняті 17 країн Центральної й Східної Європи, а також Кавказького регіону. Заявки на вступ подали Азербайджан, Вірменія, Боснія й Герцеговина, Югославія, Монако й Білорусія. Однак РЄ викликає інтерес і за географічними рамками Європи. Статус спостерігачів у ньому був наданий США, Канаді, Японії й Мексиці. Неєвропейські держави повністю або частково приєдналися до конвенцій і угод РЄ.
Поряд з подальшим удосконалюванням захисту прав людини РЄ концентрує своя увага, насамперед, на прилученні до європейських структур нових держав-членів із Центральної й Східної Європи. За допомогою широких консалтингових програм і програм по наданню допомоги, які частково фінансуються ЄС і здійснюються спільно ЄС і ОБСЄ, Рада Європи сприяє розвитку демократичного процесу реформ і гармонізації правових стандартів у центрально- і східноєвропейських країнах.[2]
Серед 174 конвенцій, прийнятих на сьогоднішній день РЄ, треба, зокрема, назвати Європейську конвенцію про захист прав людини й основних воль, Європейську конвенцію про запобігання катувань і принизливого звертання або покарання (конвенція проти катувань), Європейську соціальну хартію, Європейську культурну конвенцію, Рамкову угоду про захист національних меншостей і Конвенцію про захист прав людини в області биомедицини. Скарги на порушення прав людини можна подавати в постійно діючий Європейський суд по правах людини, що почав функціонувати 3 листопада 1998 р.
1 січня 2000 м іспанець Хиль Роблес зайняв новий пост комісара РЄ по правах людини.
Германія, що вступила в РЄ в 1950 м, активно співробітничає з Радою Європи на всіх рівнях при здійсненні його програм. Поряд із Францією, Великобританією, Італією й Росією Німеччина є одним з п'яти найбільших донорів РЄ. Її частка в бюджет організації становить 12,8 проц. (близько 45 млн. марок в 2000 р.). Поряд з матеріальним внеском значення має й ідейний внесок.
Головні цілі РЄ - підтримка прав людини, демократії й правової держави - мають однакову важливість. Поряд із цим Німеччина особливо зацікавлена в підтримці процесу перетворень у нових державах-членах.
Тому постійний представник Німеччини в РЄ є також головою "групи доповідачів з питань демократичної стабільності", що займається специфічними проблемами молодих демократичних держав і, зокрема, готовить рішення Комітету міністрів про допомогу у формі всіляких програм. Однак на тлі стагнації фінансових засобів необхідно провести інтенсивний аналіз співвідношення витрат і користі.
Германія використала головування в Комітеті міністрів (з початку листопада 1997 р. по початок травня 1998 р.) для того, щоб внести свої пріоритети в діяльність РЄ, зокрема, провести захід, що став продовженням Стокгольмської конференції проти сексуальної експлуатації дітей.
Віхами в області захисту прав меншостей стали Рамкова угода про захист національних меншостей і Європейська хартія регіональних мов і мов національних меншостей, ініціативи, реалізації яких у свій час значною мірою сприяла Німеччина. Обидва документи набули чинності в 1998 р. Федеральний уряд як і раніше прагне до того, щоб підвищити роль німецької мови в повсякденній діяльності РЄ (офіційні мови РЄ англійський і німецький). У цей час поряд із засіданнями Комітету міністрів і конференцій на рівні міністрів на німецьку мову - за бажанням - переводяться й засідання комітетів. В 1998 р. РЄ при фінансовій підтримці германського Мида видав на трьох мовах (німецькому, англійському, французькому) збірник всіх своїх конвенцій. Довгостроковою метою залишається перетворення німецької мови в третю офіційну мову РЄ. Для цього, однак, потрібно, щоб дві третини держав-членів погодилися внести відповідні виправлення в устав організації.
Завдяки Конвенції про єднальні процедури й третейське виробництво в рамках ОБСЄ, що з'явилася в результаті германо-французької ініціативи, ОБСЄ має можливості для мирного врегулювання спірних питань. Ця конвенція була відкрита для підписання наприкінці 1992 р., 5 грудня 1994 р. вона набула чинності. На сьогоднішній день її підписали 25 держав. Створений на базі цієї конвенції Єднальний і третейський суд розташований у Женеві.[2]
Той факт, що в області прав людини ОБСЄ розробила далеко, що йдуть зобов'язання, - які, хоча й не носять обов'язковий-правовий характер, роблять досить сильне, політично сполучний вплив, оскільки вони були прийняті в результаті консенсусу, - відповідає інтересам Федеративної Республіки. З метою безперервного спостереження за тим, як дотримуються норми ОБСЄ в області прав людини, регулярно проводяться зустрічі, у ході яких критично й відкрито, обговорюється положення із правами людини в державах-учасниках.
Верховний комісар по справах національних меншостей, чий пост був створений за рішенням Хельсинкской зустрічі у верхах в 1992 р. при рішучій підтримці Німеччини, покликаний у максимально ранній строк виявляти потенційну зону етнічної напруженості й, проводячи прямі консультації із зацікавленими сторонами, сприяти її ослабленню й ліквідації.
На будапештській зустрічі у верхах (грудень 1994 р.) удалося прийняти кодекс поводження, у якому діюча заборона на застосування сили конкретизується нормами демократичного контролю збройних сил і їхньоговикористання як усередині держав, так і за їхніми межами, прийнята також заява про принципи нерозповсюдження зброї масової поразки.
Шредер, як і його попередник, розумів, що залучення в ЄС своїх колишніх комуністичних сусідів - у стратегічних інтересах Німеччини. Він допоміг їм переконати нерішучих французів.
Спірною є підтримка Шредером і Фішером клопотання Туреччини про вступ у ЄС. Хоча ця країна у Федеративній Республіці досить непопулярна, вони висували аргумент, що ЄС, прийнявши у свій склад мусульманську країну, що граничить із неспокійними регіонами, такими, як Кавказ і Близький Схід, виграє в стратегічному відношенні. Без їхньої підтримки ЄС не став би ухвалювати рішення щодо початку переговорів по питанню вступу Туреччини.
Найбільшою помилкою Шредера є характер відносин, які він установив із Францією. При канцлері
Loading...

 
 

Цікаве