WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною - Курсова робота

Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною - Курсова робота

Евросовета, те був прийнятий поетапний план, що передбачає необхідність інституціональних реформ до чергового розширення ЄС.
- Спеціальна стаття, присвячена політиці в області зайнятості, утворить основу для розробки в майбутньому скоординованої стратегії в області зайнятості в Європі. Крім того, у Договір про ЄС увійде угода по соціальній політиці.
Прогрес, досягнутий після Амстердамського договору. На сесії Європейської ради в Берліні (березень 1999 р.) були досягнуті єдності відносно "Повістки 2000" , що визначає фінансові рамки ЄС на період 2000-2006 р. Для Німеччини вона означає скорочення тягаря внесків у ЄС на 500 млн. євро (з 2002 р.) і на 700 млн. євро (з 2004 р.). Таким чином, Німеччини вдалося домогтися важливого повороту в питанні про фінансування ЄС.
На сесії Європейської ради в Кельні (червень 1999 р.) був прийнятий Європейський пакт в області зайнятості, завдяки чому всі міри ЄС у цій області зводяться в широку єдину концепцію, і закріплюється необхідність діалогу між Евросоветом, Еврокомиссией. Європейським центральним банком (ЕЦБ) і соціальними партнерами. Тим самим ЄС удосконалив свій механізм по боротьбі з безробіттям.[6]
На спецсесії Евросовета в Тампере (жовтень 1999 р.), присвяченій правовій і внутрішній політиці, була продовжена реалізація проекту інтеграції, націленого на створення спільного європейського правового простору. Зокрема, було погоджене створення спільної системи надання притулку.
На сесії Евросовета в Лісабоні була досягнута домовленість про комплекс мер по модернізації економіки й суспільства при зміцненні й подальшому розвитку європейської соціальної моделі. У першу чергу передбачені конкретні міри, покликані підготувати Європу - за рахунок використання нових інформаційних і комунікаційних технологій - до переходу до економіки, що базується на знаннях і інноваціях ("нова економіка").
Для того щоб забезпечити дієздатність ЄС в умовах розширення, необхідні широка адаптація й зміни інституціональних рамок союза. Подальше існування інституціональних структур, споконвічно передбачених для 6 країн ЄЕС, в умовах розширення неможливо. Тому в лютому 2000 р. ЄС скликав міжурядову конференцію з метою підготувати свої інститути до майбутнього розширення й створити умови для прийому нових членів саме пізніше до початку 2003 р.
Європа в XXI столітті. Європейські співтовариства і Європейський Союз з моменту свого виникнення мали більшу притягальну силу не тільки як процвітаючий економічний союз, але і як політична сила й співтовариство демократичних цінностей. В 1997 р. ЄС відзначив 40-річчя підписання Договору про створення ЄЕС. В 1957 р. учасниками ЄЕС були шість держав, а сьогодні до складу Європейського Союза - після вступу в нього Великобританії, Данії, Ірландії, Греції, Португалії, Іспанії, Австрії, Швеції й Фінляндії - входять уже 15 країн.
Успіх переговорів за Амстердамським договором показали: європейці мають намір відкрити нову главу у своїй спільній історії. Від успіху зусиль у цьому напрямку залежить те, яку роль Європа й кожна європейська країна будуть грати в наступному сторіччі.
Перед Європою коштують дві грандіозні, що піднімаються над всіма іншими завдання. Перше: у всій Європі повинні запанувати воля, мир і процвітання, чого ЄС уже домігся для своєї частини континенту. Перед ЄС коштує завдання перебороти наслідки розколу, викликаного багаторічним конфліктом між Сходом і Заходом, і створити сполучний початок. Германія внесе в це свій внесок.[3]
Друге: в умовах процесу глобалізації Європа повинна знайти міцне місце. Інакше кажучи, вона повинна могти успішно протистояти зростаючій глобальній конкуренції товарів, вартості робочої сили й умов для економічної діяльності, що спричиняє перехід від епохи промисловості до епохи інформації. Домогтися цього на одному лише національному рівні вже неможливо.
2 травня 1998 р. Евросовет ухвалив рішення щодо того, які держави ЄС уводять євро як єдина валюта з 1 січня 1999 р.: Бельгія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія й Фінляндія. На практиці це виглядає так:
- З 1999 р. по 2001 р. всі безготівкові розрахунки можуть вироблятися в євро. Крім того, євро може використатися в діловій сфері, наприклад, при висновку договорів, якщо того побажають партнери.
- 1 січня 2002 р. увійшли у звертання нові евробанкноти й евромонети в якості законного платіжного засобу.
- Саме пізніше 1 березня 2002 р. старі валюти втратили свою силу в якості законного платіжного засобу, у Німеччині вже до початку 2002 м Готівка в німецьких марках можна буде обміняти на євро в будь-який час.
Рішення про створення економічного й валютного союза (ЕВС) від 2 травня 1998 р. має історичний характер. ЕВС означає, що процес європейської єдності придбав нову якість. Із введенням євро держави-члени ЕВС відмовилися від своєї компетенції в сфері грошової й валютної політики. Їхні Центробанки стануть частиною Європейської системи центральних банків на чолі з Європейським центральним банком (ЕЦБ). Її називають також "евросистемой". Рада ЕЦБ як найважливіший орган по прийняттю рішень у рамках "евросистеми" затверджує єдину грошову політику для всього европространства. Головна мета - забезпечення стабільності цін і по можливості (поки це не наносить шкоди стабільності цін) підтримка загальної економічної політики в рамках союза. Завдяки єдиній валюті економічні зв'язки між країнами-учасницями стануть більше інтенсивними, зросте взаємозалежність між їхньою економічною політикою й економічними процесами, що мають місце.
Євро має потенціал стати поряд з доларом США найважливішою торговельною, інвестиційною й резервною валютою. Євроринок капіталів - другий по величині у світі. За ним коштує величезна економічна міць.[3]
Частка європейської зони з населенням понад 300 млн. чоловік у світовому ВВП становить 19,4 проц., у світовій торгівлі -18,6 проц. Для порівняння: частка США у світовому ВВП -19,6 проц., у світовій торгівлі - 16,6 проц.; частка Японії відповідно 7,7 проц. і 8,2 проц.
ЄС в усі більшій мері стає політичним союзом. Громадянин одного з держав-учасників ЄС одночасно є й громадянином союза. Союзне громадянство дає, насамперед, право за певних умов вільно пересуватися й проживати у всіх державах союза, активно й пасивно брати участь у виборах у Європейський парламент і в місцеві органи влади - навіть тоді, якщо людина проживає в якій-небудь державі союза,громадянства якого він не має. Громадяни союза мають право на консульський захист (яку надають посольства або консульства інших держав-учасників ЄС) у третіх країнах, якщо його рідна держава не має там свого представництва. Вони мають право подавати петиції в Європейський парламент, а через призначуваного Європарламентом уповноваженого по справах громадян скарги на діяльність органів ЄС.
В області правовий і внутрішньої політики держави ЄС співробітничають, насамперед, у боротьбі з організованою злочинністю, що значною мірою оперує в міжнародному масштабі і являє собою зростаючу загрозу для внутрішньої безпеки в Європі. Торговці наркотиками й людьми не повинні одержувати вигоду
Loading...

 
 

Цікаве