WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною - Курсова робота

Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною - Курсова робота

тупика - на мій погляд, і символізує провал Шредера як державний діяч.
В 1998 р. Гельмут Коль - який, як виявилося, безвідповідально зневажав необхідними економічними реформами, проводячи возз'єднання за рахунок ресурсів, накопичених Німеччиною в попередні роки - застеріг країну від обрання Шредера: як він виразився, історія постійно доводила неправоту цієї людини, що виступали й проти возз'єднання, і проти введення євро, і проти розміщення в Німеччині американських ракет як противага радянським SS-20 (але ж це рішення в остаточному підсумку прискорило крах СРСР). Тоді я запитав у Шредера, що він може сказати із приводу цієї оцінки. Канцлер обмежився дипломатичною відповіддю: 'Стратегічні висоти уже завойовані. Я відповідаю за низової рівень, де ще треба попрацювати'. 'Відповідаю', сказав він.
Розділ ІІ. Роль німеччини в евроатлантичному просторі
2.1. Німеччина і НАТО
Шредер і його міністр внутрішніх справ Йошка Фішер (Joschka Fischer) заслуговують визнання за те, що дали Німеччині "нормальну" зовнішню політику. У післявоєнний час дух нацистського мілітаризму довго змушував зовнішню політику Німеччини вживати сильну пацифістську тональність, і Німеччина боялася використати своїх солдатів для проведення операцій за кордоном.
Але в уряду Шредера найшлася мужність виступити за те, щоб Федеративна Республіка пішла шляхом інших середніх держав. Так, німецькі військово-повітряні сили приймали в 1999 році участь у війні НАТО в Косово, а двома роками пізніше сили спеціального призначення воювали в складі антиталібської коаліції. Шредер і Фішер поставили на карту свою кар'єру, коли зажадали від Бундестагу згоди на участь у цих операціях. Вони домоглися підтримки й узяли гору в дискусії серед громадськості. В останні роки Німеччина стала одним з найважливіших учасників миротворчих місій у Боснії, Косово й в Афганістані.[4]
Уряд Німеччини сподівається, що після березневих виборів до Верховної Ради України буде сформовано більшість, яка продовжить курс реформ. Про це заявив міністр закордонних справ ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр. Штайнмаєр відзначив, що Берлін чекає від майбутніх виборів передусім створення стабільного уряду в Києві: "Я не можу робити прогнозів щодо результатів виборів. Втім, ми в Німеччині спостерігаємо за результатами соціологічних опитувань. Ми сподіваємося, що після виборів сформується більшість, яка не тільки створить стабільний уряд, але й продовжить курс реформ. Й опитування громадської думки свідчать, що ця можливість є". Проте, відзначив він, протягом останніх тижнів "можна відзначити невпевненість українських виборців", передає "УНІАН" з посиланням на "Німецьку хвилю". Глава зовнішньополітичного відомства підкреслив, що німецький уряд і далі має намір підтримувати європейську інтеграцію України. Проте реформи Київ повинен проводити в основному власними зусиллями, які і визначатимуть темпи інтеграції. Штайнмаєр виказав припущення, що питання про приєднання України до НАТО буде вирішено в 2008 році.
2.2. Німеччина і ЄС
Спочатку в 1952 році разом з Бельгією, Францією, Італією, Люксембургом і Нідерландами Федеративна Республіка заснувала Європейське об'єднання вугілля й сталі (ЄОВС); а в 1957 р. - Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) і Європейське співтовариство по атомній енергії (Євратом). Завдяки договору про злиття в Європейські співтовариства (ЄС) від 1965 р. були створені єдині органи керування для ЕОУС, ЄЕС і Євратому. При цьому переслідувалася мета підвищити політичну вагу Європейської ради і Європейської комісії й упорядкувати діяльність спільних органів ЄС.
Завдяки Єдиному європейському акту від 1986 р., Договору про Європейський Союз, підписаному в Маастрихте 7 лютого 1992 р., і новому Амстердамському договору від 2 жовтня 1997 р. були зроблені важливі кроки по шляху об'єднання Європи. Маастрихтский договір дав старт створенню економічного й політичного союза; третій і останній етап, що передбачає введення єдиної валюти, - євро - почався 1 січня 1999 р. Тим самим у Європі з'являється друге по величині єдиний валютний простір миру. Крім того, з моменту набрання чинності Маастрихтского договору ЄС проводить спільну зовнішню політику й політику безпеки (СВППБ), а також спільну політику в сфері юстиції й у внутрішніх справах. Отже, створені передумови для перетворення ЄС у справді широкий політичний союз. [2]
Новий Договір про Європейський Союз. Подальшим кроком на шляху поглиблення європейської інтеграції став новий Амстердамський договір, що створює також передумови для майбутнього розширення ЄС. Германія першої із країн ЄС ратифікувала цей договір. 1 травня 1999 р. він набув чинності й містить наступні нові моменти:
- У цілому ЄС повинен у більшій мері відповідати потребам громадян. Цю мету переслідує зміцнення принципу субсидіарне, удосконалення основ для охорони навколишнього середовища, більше доконаний захист основних прав (наприклад, загальна заборона на дискримінацію, рівноправність чоловіка й жінки). У новому договорі враховані й інтереси публічно-правових радіо- і телекомпаній, ощадних кас, церков, спортивних союзів.
- Повинна бути підвищена ефективність і транспарентность СВППБ. Ця мета досягається за рахунок надання генеральному секретареві Європейської ради додаткових повноважень верховного представника з питань СВППБ. Допомагає йому нове відомство стратегічного планування й раннього оповіщення. Одночасно у формі спільної стратегії створений новий інструмент для проведення спільної зовнішньої політики, що вперше дозволяє приймати рішення в області СВППБ кваліфікованою більшістю голосів.
- Важливе значення в області політики безпеки має закріплена в договорі перспектива інтеграції Західноєвропейського союза (ЗЕС) у ЄС. Складовою частиною Договору про ЄС сталі також так звані "петерсбергские завдання" (проведення миротворчих і гуманітарних акцій).
- Частина важливих завдань у сфері юстиції й внутрішньої політики передається в більше ефективні руки ЄС (загальна візова політика, положення, що регулюють режим на зовнішніх границях, політика надання притулку й політика відносно біженців, передумови для в'їзду й перебування в державах ЄС громадян із третіх країн, правове співробітництво по цивільних справах, деякі аспекти співробітництва в сфері митної політики, боротьба із шахрайством, що наносить збиток бюджету ЄС).
- Там, де міжурядове співробітництво в сфері юстиції й внутрішньої політики продовжує функціонувати на міждержавній основі, новий інструмент спрощує процедуру прийняття рамкових рішень. Помітно розширилася роль Європейського суду. Новим моментом є також доданняЕврополу оперативних повноважень і інтеграція успішного співробітництва по лінії Шенгенского угоди в рамки ЄС.
- Положення про гнучкість у сфері юстиції й внутрішньої політики відкривають можливості для більше інтенсивного співробітництва між державами, які до цього готові й можуть це здійснити.
- У Європейській раді рішення всі частіше будуть прийматися кваліфікованою більшістю голосів. Помітно підвищується роль голови Європейської комісії. Що стосується майбутнього чисельного складу комісії й розподілу голосів у рамках
Loading...

 
 

Цікаве