WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною - Курсова робота

Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
з міжнародних відносин
Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною
Зміст:
Вступ 3
Розділ І. Інституційні аспекти зовнішньої політики Німеччини наприкінці ХХ ст. 4
1.1. Загальногосподарські прийоми формування політики 4
1.2. Вихідні механізми законодавчого процесу 6
Розділ ІІ. Роль німеччини в евроатлантичному просторі 10
2.1. Німеччина і НАТО 10
2.2. Німеччина і ЄС 11
2.3. Персоналії Коля і Шредера у західно-європейській інтеграції 22
Розділ ІІІ. Зовнішньополітичні відносини з Україною 25
3.1. Геополітичні тенденції 25
3.2. Соціально-економічні реалії 34
3.3. Очікування в контексті демократичної трансформації України 40
Висновок 42
Список використаної літератури 45
Вступ
Відхід Герхарда Шредера з поста федерального канцлера знаменує кінець епохи, що тривала сім років - з вересня 1998 року, коли лідер соціал-демократів виграв вибори в бундестаг і перемінив на пості глави уряду "об'єднувача країни" Гельмута Коля.
При Шредері Німеччина розпрощалась із багатьма стереотипами. Наприклад, з тим, що в зовнішній політиці треба завжди й скрізь орієнтуватися на Сполучені Штати. Як виявилося, це зовсім не обов'язково. Напередодні війни в Іраку Шредер був одним з лідерів "табору миру" - поряд з Жаком Шираком і Володимиром Путіним. Якби у влади стояли християнські демократи, то німецькі солдати, цілком можливо, відправилися б в Ірак. І зараз виконували б там "союзницький борг" перед Вашингтоном. І гинули - поряд з американцями й англійцями.
Сполучені Штати так до кінця й не простили канцлерові його "іракський демарш". Зате німецькі виборці цей демарш повною мірою оцінили. Саме завдяки своєму "пацифізму" Шредер під час виборчої кампанії зробив чудо - за лічені тижні ліквідував дивовижне відставання від тодішнього вождя правих Едмунда Штойбера. І в підсумку виграв вибори - фантастичним фінішним ривком.
Через три роки, восени 2005-го, чудо ледь не повторилося. Коли починалася передвиборна кампанія, розрив між шредерівською СДПГ і християнськими демократами Ангели Меркель був катастрофічним. А в підсумку виявився мікроскопічним - тобто 0,8 відсотка голосів. Ще б пари тижнів мітингів, зустрічей з виборцями, теледебатів - і Шредер напевно вирвався б уперед. І одержав право формувати уряд. І залишився б канцлером. І тому Герхард Шредер іде.
Канцлера загубила економіка. Будучи соціал-демократом, тобто лівим, він був змушений проводити непопулярні реформи - праві по своїй суті. Наприклад, скоротити допомогу з безробіття й інші соціальні виплати, підвищити пенсійний вік. Виборці цього не зрозуміли. Шредер просив їх набратися терпіння - почекати, коли перетворення почнуть приносити плоди. Але терпіння не вистачило. Німці більше не вірили в соціал-демократів. І навіть харизма канцлера вже не могла врятувати ситуацію.
Для Росії відхід Герхарда Шредера - втрата. Його сміло можна назвати русофілом. І справа тут не тільки в особистій дружбі із президентом Путіним. Про відношення Шредера до Росії найкраще свідчила не інтенсивність його самітів з "другом Володимиром", а те, що він вирішив удочерити російську дівчинку - трирічну Віку із Санкт-Петербурга.
Розділ І. Інституційні аспекти зовнішньої політики Німеччини наприкінці ХХ ст.
1.1. Загальногосподарські прийоми формування політики
Обов'язковою правовою основою життя будь-якої країни є її конституція. Цією конституцією для Німеччини є Основний закон, що містить ряд норм, яким економічний порядок повинен відповідати. Цей закон визначає наступні основні рамки для формування економіки:
· Гарантує право на вільний розвиток особистості й забезпечує волю споживання, волю підприємництва, волю виробництва й торгівлі, волю конкуренції;
· Захищає від дискримінації по полових, расових, релігійних і інших ознаках;
· Гарантує волю утворення профспілок і об'єднань роботодавців;
· Гарантує волю переміщення особистості, і не тільки на території своєї країни, але й гарантує право на вільну еміграцію;
· Гарантує волю вибору професії й робітника місця, а так само особисту волю пересування;
· Гарантує приватну власність, у тому числі й на засоби виробництва, але так само й зобов'язує власника до соціального користування власністю;
· Уможливлює в певних умовах передачу земельної власності, природних ресурсів і засобів виробництва в суспільну власність;
· Розподіляє фінансово-політичні повноваження між федераціями, землями й громадами;
· Являє собою основу глобального керування, що передбачає законом про сприяння стабільності й росту в економіці.
Таким чином, Основний закон містить велику кількість фундаментальних прав і правових норм, які гарантують основні економічні права. Він визначає сполучення гарантій волі на користування індивідуальними правами з обмеженням воль у рамках системи, що компенсує, регульованою соціальною державою. Тим самим Основний закон виключає як некероване, із соціальної точки зору, ринкове господарство, так і всякий різновид економіки, керованої державою.[3]
Основний закон визначає основні права й волі, але крім нього існує велика кількість інших законодавчих актів, службовців правовою основою економічного й соціального порядку Німеччини. Основними з них є закон проти обмеження конкуренції, закон про Німецький федеральний банк, закон про кредитну систему, закон про тарифні договори, закон про зовнішню торгівлю, закони про соціальне страхування, сільськогосподарські закони про ринковий порядок.
Одним з основних принципів ринкової економіки є можливість володіти приватною власністю. Власність являє собою право вільно, тобто відповідно до самостійного рішення, розпоряджатися економічними благами й користуватися економічними правами. Власність лежить в основі всієї економічної системи й визначає мета виробництва, характер розподілу, обміну й розмір споживання. У ринковій економіці до приватної власності ставляться не тільки володіння домашнім господарством і житлом, але також і земельною власністю, володіння грішми у всіх формах, володіння засобами виробництва.
Приватна власність має функції підвищення добробуту, забезпеченості, волі й незалежності, підвищує економічну захищеність, дає можливість розпоряджатися майном, збільшує свободу дій власника. Стимулює підвищення продуктивності, тому що зацікавленість власників у тім, щоб зберегти й примножити власність спонукує їх до того, щоб дбайливо ставиться до неї, раціонально неї використати, таким чином, сприяючи збереженню й збільшенню економічних цінностей, забезпечує конкуренцію й прогрес.
Право на володіння власністю гарантується в Німеччині Основним законом, відповідно до якого як приватні особи, так і юридичні особи мають право здобувати й використати власність за своїм розсудом відповідно до законодавства. Однак одночасно закон фіксує й "соціальні зобов'язання", пов'язанііз власністю, а саме: "Власність спричиняє зобов'язання. Користування нею повинне служити благу всього суспільства". Це означає, що право розпоряджатися власністю по особистому
Loading...

 
 

Цікаве