WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Макроекономічна політика і досягнення країн з перехідною економікою (1989-1999) - Курсова робота

Макроекономічна політика і досягнення країн з перехідною економікою (1989-1999) - Курсова робота

інфляції.
Відповідно до того, як прогресувала дефляція, а смуга на початку була вузька, а з часом збільшилася до максимального розміру ERM -2 (+, -) 15%, цей курс падав. Щоб обмежити внутрішні затрати на покриття будь-якого зовнішнього шоку, бажано було ліпше його прив'язати не до якоїсь певної валюти, а до кошика валют, вказуючи цим на склад торговельних потоків.
Валютний курс в усіх країнах з перехідною економікою, за особливим винятком Угорщини, на початковій стадії реформ проходив один і той же шлях, спочатку різко знецінюючись, а потім реально збільшуючись. Такий шлях зовсім недивний для даних обставин: низький рівень міжнародних резервів, великий ризик, пов'язаний з перебудовою, недосвідчені політики, неконвертованість валюти і типово низька ймовірність обраних політичних напрямків .
Кілька країн ввели валютне правління, при якому номінальну фіксацію поєднували з повним поверненням базових грошей за рахунок міжнародних резервів. Головне надбання цього заходу - значне досягнення довіри. Це одразу знизило інфляційні прогнози, що, у свою чергу, зменшило номінальні і реальні ринкові процентні ставки. Досвід балтійських країн 1990-х рр. і Болгарії 1997 р. свідчить, що спад процентних ставок може бути великим і швидким. У скорому часі нижчі процентні ставки зменшили затрати на обслуговування боргу як приватного, так і державного, що, у свою чергу, зменшило незадіяні фонди акцій банківського сектора і дефіцит державного бюджету, зміцнюючи цим довіру. Валютне правління також допомагає встановлювати довіру між інвесторами і таким чином підтримує відродження підприємств.
Однак "гамівна сорочка" валютного правління позбавляє макроекономічні рамки будь-якої гнучкості щодо курсу валют. Такий, як і будь-який інший режим фіксованого курсу, може змусити приватний сектор повірити, що ризику курсу обміну абсолютно не існує. Результат наявний у закладеній тенденції до скорочення великого зовнішнього боргу, що мало місце не лише у Південно-Східній Азії, а й у Чехії. Ця тенденція особливо простежується в країнах зі слабкими фінансовими інституціями, до цієї категорії належить більшість країн з перехідною економікою . Такий борг, незалежно від того, державний чи приватний, породжує ризик атаки на валюту і, якщо атака успішна, призводить до різкої девальвації та стагфляції.
3. Детальне обговорення окремих питань
Макроекономічний аспект: який прогрес відбувся?
Для того, щоб бути інвестиційно сприятливим та мати стабільне зростання, макроекономічне оточення має відповідати кільком критеріям. Перш за все, потрібно виділити ці критерії, а тоді використати їх для оцінювання прогресу, що відбувся у 25 країнах із перехідною економікою під час 1990-х рр.
Ці критерії, яким має відповідати макроекономічне оточення, є такими:
1) показник інфляції має в середньому коливатися від 10 до 40% з перспективою на те, що він впаде нижче 10 і залишатиметься в межах від 0 до 10%;
2) загальний дефіцит державного бюджету необхідно зменшити з початкових 5% від ВВП до 30% (у більшості країн цей показник нижчий за 3% від ВВП) разом із високим показником коштів на політику активного балансу бюджету;
3) державний борг має бути стабільним і значно нижчим за показник 60% від ВВП;
4) загальні витрати уряду необхідно скоротити з показника доперехідного періоду, що становив 50-60% від ВВП, до показника, який коливатиметься в межах 30 - 40%;
5) офіційні резерви іноземної валюти мають дорівнювати хоча б чотирьом місяцям імпорту товарів та послуг, перевищувати сукупний (державний та приватний) короткотерміновий зовнішній борг і дорівнювати одній третині державного зовнішнього боргу;
6) пряме оподаткування (особливо податок на прибуток) має бути низьким, тобто разом із вкладом на соціальний захист воно звичайно становить менш ніж 20% від ВВП;
7) монетизація економіки має бути суттєвою і дорівнювати хоча б 30% від ВВП;
8) номінальний показник позики має бути нижчим за 20%, а реальний - нижчим за 10%.
Перші три критерії - це критерії Маастрихтської угоди. Вони не є незалежними. Якщо D - державний борг, Y - ВВП, P - рівень цін, а D - дефіцит бюджету, то фіскальна тривалість потребує, щоб співвідношення D до PY було сталим, а це означає, що:
, (1)
де В - показник інфляції; g - показник зростання коефіцієнта ВВП. Лівий бік рівняння (1) показує дефіцит бюджету як пропорцію ВВП, а співвідношення D/PY з правого боку рівняння відображає показник співвідношення боргу до ВВП.
Для більшості країн ЄС показник g переважно низький (близько 3%). Максимальний дефіцит бюджету 3% таким чином відповідає максимальному показнику боргу, що становить 60% лише у тому разі, якщо показник інфляції підтримується на рівні 2%. А в країнах із перехідним типом економіки цей показник буде значно вищим за 3%. Ті країни, які мають намір вступити до ЄГС, мають відповідати критеріям Маастрихтської угоди щодо інфляції та дефіциту бюджету, і, отже, рівняння (1) передбачає, що вони змушені будуть стримувати державний борг на рівні значно нижчому, ніж 60% від свого ВВП . Критерії (2, 4 та 6) також пов'язані між собою. Їх загальна мотивація - збільшення національних заощаджень і покращення засобів для стимулювання праці та інвестицій. Критерій (5) спрямований на скорочення показника ризику обміну, а критерій (7) служить для того, щоб вказувати на те, що банківський сектор був дуже розвинений для виконання ролі посередника між заощадниками (загалом сім'ями) та інвесторами (переважно підприємствами).
Різницю між цими двома групами країн можна відстежити у табл. 2 та 3. Порівняно з країнами Центральної Європи та Балтики, показники інфляції і дефіциту бюджету країн СНД значно вищі, а показники державних видатків різко скоротились. Сукупні резерви збільшились до відповідного рівня у країнах Центральної Європи, але все ж залишаються дуже низькими у державах СНД. Співвідношення показника "великих грошей" до показника номінального ВВП було позначене стабільністю на доволі високих рівнях у країнах Центральної Європи та Балтики, але різко скоротилося, як і очікувалось, у періодвисокої інфляції у державах СНД, де нині спостерігаються низькі показники. Незважаючи на ці істотні відмінності, значна конвергенція може відбутися між цими двома групами поряд із поліпшенням з часом ситуації в обох групах.
Щодо макроекономічного критерію (8), країни Центральної Європи та Балтики наближаються до того, щоб відповідати йому за змінними табл. 2. Ці дані державного боргу та податків також вказують на відповідність із даними критеріїв цих двох додаткових показників. Для країн СНД макроекономічний баланс все ще залишається слабким, а макроекономічне оточення, зростання в якому вже не таке повільне, як на початку 1990-х рр., має поліпшуватись, щоб сприяти зростанню. Фінансова криза, що відбулась у серпні 1998 р., засвідчила дисбаланс Росії у повному обсязі. Однак після цієї кризи регулювання політики у Росії та у будь-якій країні СНД мало дестабілізуючий вплив, відновило рівновагу і, як наслідок, зменшило подальшу прогалину між діями цієї групи країн та державами Центральної Європи і Балтики.
Які відмінності між країнами, що досягли успіху, та іншими?
Ми пропонуємо
Loading...

 
 

Цікаве