WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Світова продовольча проблема - Курсова робота

Світова продовольча проблема - Курсова робота

2020 2020-2050
Світ у цілому
Розвинуті країни
Країни, що розвиваються
Найменш розвинуті країни
Африка
Тропічна Африка
Азія
Східна Азія
Близький Схід
Європа
Латинська Америка
Північна Америка
5687
1171
4516
579
719
588
3438
1421
168
728
477
279 7672
1219
6453
1051
1317
1119
4591
1664
275
709
658
358 9366
1162
8205
1632
2,046
1789
5443
1722
387
638
810
384 1,2
0,2
1,4
2,4
2,4
2,6
1,2
0,6
2,8
-0,1
1,3
0,7 0,7
- 0,2
0,8
1,5
1,5
1,6
0,6
0,1
1,1
-0,4
0,7
0,2
Африка, де сьогодні 40% населення недоїдає, характеризується найвищими в світі темпами приросту населення: у країнах Тропічної Африки жінка має в середньому шестеро дітей. За прогнозами питома вага африканців у світовому народонаселенні збільшиться з 13% у 1995 р. до 22% у 2020 р. Через це більшість спеціалістів ставлять під сумнів можливість досягнення Африкою продовольчої безпеки у 21 ст.. А в Індії міністр охорони здоров`я прямо заявила, що значне зростання населення зводить нанівець економічний прогрес країни.
Окрім абсолютного зростання чисельності населення, обсяг продовольчих потреб визначається й низкою демографічних чинників: статевовіковою структурою населення, збільшенням питомої ваги мешканців міст. І якщо в Європі продовольчі потреби в цілому трохи скоротяться, то в країнах, що розвиваються, вони різко зростатимуть, а в цілому світі для підтримання адекватної якості життя населення, що зростає, виробництво продовольства за 50 років має піднестися не менше ніж на 75%.
1.2 Продовольча проблема в країнах, що розвиваються
Головною ареною голоду і недоїдання в сучасному світі є країни, що розвиваються. Саме тут проживає найбільше голодуючих: близько 57% із них в Азії, 27% в Африці, 11% у Латинській Америці та близько 5% на Близькому Сході. Хоча найбільша кількість тих, що недоїдають, мешкає в Азії, найвищий приріст голодуючих спостерігається в Африці.
Переважна частина голодуючих сконцентрована у відносно невеликій кількості країн. Так, 75% голодуючих Азії проживає у семи країнах: Бангладеш, Бутані, Індії, Мальдівах, Непалі, Пакистані та Шрі-Ланці; дві третини голодуючих Африки проживають в Ефіопії, Нігерії, Заїрі, Кенії, Уганді та Мозамбіку.
При цьому не можна не визнати досягнення молодих незалежних держав у сільському господарстві й постачанні населення продовольством. Якщо у 30 - 40-ві роки середньорічний приріст сільськогосподарської продукції у країнах Азії, Африки та Латинської Америки становив приблизно 1%, то в період їхнього післяколоніального розвитку він піднісся до 2,5-3%. Нині виробництво продукції у країнах, що розвиваються, приростає: у рослинництві на 2,4%, у тваринництві на 3,4%.
Деякі країни, що розвиваються, широко застосувавши досягнення "зеленої революції", добилися повного або майже повного самозабезпечення продуктами харчування . Для більшості країн, що розвиваються, характерним є рослинний раціон харчування, де в основному переважають один-два види продуктів.
Недостатня забезпеченість продуктами харчування негативно впливає на показники середньої тривалості життя людей. Вона впливає також на їх здоров`я , фізичну працездатність. Безпосередньо від голоду в країнах, що розвиваються, щорічно вмирає від 13 до 18 млн осіб, ? з яких діти.
Здебільшого жертвами голоду і недоїдання в країнах, що розвиваються, стають сільські жителі, чиї діти частіше недобирають належну їм за віком масу тіла. За оцінками ФАО, 60% дітей у Південній Азії, 39% у Тропічній Африці відтають у фізичному розвитку.
При оцінці скрутної продовольчої ситуації в цих країнах необхідно враховувати незавершеність аграрних реформ, бідність широких мас селянства, відсталість систем землеробства, нераціональне використання земельних і водних ресурсів, часті стихійні лиха, які знищують працю мільйонів людей, відсутність транспорту та іншої інфраструктури.
Значної шкоди країнам, що розвиваються, завдає аграрна політика розвинутих країн. Так, субвенційований імпорт сільськогосподарської продукції із промислово розвинутих країн, передусім із країн ЄС, руйнує місцеві ринки продовольства. Штучно здешевлене ввезення кукурудзи і пшениці із країн ЄС в Африку створило перенасичення цими продуктами місцевих ринків. Наприклад, звільнена від мита кукурудза на 55% дешевша, ніж та, що вирощена в Кенії.
Причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність країн, що розвиваються, викупати на світовому ринку продукти харчування. У структурі сімейного бюджету частка продовольчих витрат у цих країнах перевищує 60%, тоді як у Германії вона становить 17%, у США - 19%. У деяких країнах з перехідною економікою через невисокі доходи населення цей показник наближається до 70%, при цьому раціон обмежується споживанням хліба, крупів, картоплі.
Зонами критичної продовольчої ситуації є території в межах Сахелю (Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинута промисловість, і Північно-Східній та Південній Африці ( за винятком ПАР). Найбільш жахливе становище у 20 країнах "зони голоду", що розташована в сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення вдвоє перевищують виробництво продовольства. У раціоні африканців переважає низькокалорійна рослинна їжа з невисоким вмістом білків, жирів та вітамінів. Для багатьох африканських держав середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у 80-85% від рекомендованих ФАО норм.
Осередком хронічного дефіциту продовольства є також Центральноамериканський субрегіон - Сальвадор, Гондурас, Гватемала, де середньодобове споживання не перевищує 2000 ккал. Найбільш загострена проблема на Гаїті (1905 ккал).
1.3 Основні шляхи та механізми розв'язання глобальної продовольчої проблеми.
Із самого виникнення глобальної продовольчої проблеми точилися дискусії про шляхи її розв`язання. Незважаючи на певні розбіжності, мова йде про основні такі шляхи - екстенсивний та інтенсивний.
Екстенсивний шлях полягає насамперед у подальшому розширенні пасовиськ, орних, рибопромислових та інших угідь.
За окремими даними, світова площа сільськогосподарських земель за 1980-2000 рр. Зросла з 4,4 млрд до 5,1 млрд га. У середньому на душу населення у світі приходиться 0,3 га ріллі -основного джерела одержання продовольства. За останні роки площі ріллі скорочуються абсолютно, не говорячи вже про відносне скорочення ( на душу населення), у зв`язку з зростанням населення, особливо в країнах, що розвиваються. В окремих країнах є великі розбіжності у площі ріллі на душу населення. Так, у США на душу населення припадає 0,67 га ріллі, в Австралії близько 2 га, на Україні - 0,63 га, у Германії - 0,12 га, у Великій Британії - 0,11, у Японії - 0,03 га.
У світі є резерви для збільшення оброблюваних площ. Нараховується кілька мільйонів квадратних кілометрів земель, які можна було б використати для потреб сільського господарства. Найбільші земельні площі, потенційно придатні для обробітку, мають Латинська Америка та Африка. В Латинській Америці нині використовують трохи більше чверті придатних земель. В Африці на середину 90-х рр. обробляли менше 20% таких земель. Але розширення їх використання не тільки потребує великих капіталовкладень, а й призведе до деградації грунтів. Тому для збільшення виробництва продовольства в першу чергу прагнуть
Loading...

 
 

Цікаве