WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Діяльність Троїстого союзу та його місце в історії міжнародних відносин - Курсова робота

Діяльність Троїстого союзу та його місце в історії міжнародних відносин - Курсова робота

Німецький уряд в свою чергу прагнув використати труднощі, що виникали в Англії в результаті її конфліктів з Росією чи з Францією. З іншого боку, Німеччина заохочувала і Росію і Францію до активної завойовницької політики в колоніях, де кожна з цих держав неминуче стикалася з Англією. Захоплення Англією Єгипту за попередньої згоди Німеччини дало в руки Бісмарка своєрідний важіль для політичного тиску на англійський уряд.
Результати Троїстого союзу виявилися парадоксальними. Бісмарк претендував на роль апостолу стабільності і зображував свою систему як "лігу миру". В дійсності ж за допомогою Троїстого союзу він прийняв Німеччину до неспокійних держав і протиставив її державам консервативним. Що ж стосувалось Європи (а тільки це і мало значення для Бісмарка), то Росія і Франція просили лише одного - щоб їх залишили в спокої. Після Берлінського конгресу у росіян не було вже ніяких планів на Близькому Сході, їх цікавила тільки власна безпека. Балкани не становили для них економічного інтересу. Росіяни хотіли, щоб Протоки були закриті для англійських військових кораблів, і їм потрібен був вільний вихід для хлібної торгівлі. Хоча найкращим способом забезпечити це було б встановлення контролю над Протоками, росіяни знали, що це неможливо, і тому з вдячністю прийняли дипломатичну комбінацію, запропоновану Бісмарком. В той час стратегічна загроза йшла не з боку Росії, а й з боку Англії. Ще серйознішим був економічний виклик Австро-Угорщини. Австрійці не бажали обмежувати свою економічну сферу. Вони виконували місію по "цивілізації" економічного імперіалізму, програму, здійснення якої не можливо було зупинити ніяким політичним розділом. Головне ж полягало в тому, що вони просували Східну залізницю до тих пір, доки вона не досягла Константинополя. Якою б привабливою не була ця програма, вона не могла не стривожити росіян, особливо коли вона загрожувала національному розвитку балканських народів, до яких Росія виявляла підвищений інтерес.
Те ж саме можна сказати про Францію і Італію. Французи хотіли лише уникнути нового вторгнення Німеччини. Як показало Туніське питання, хвилюючим елементом в районі Середземного моря були італійці: якщо б не їх політичне втручання і не їх політика стосовно будівництва залізниць в Тунісі, французи б не втручались. З цієї ж причини італійська агітація за Трієст становила більш серйозну і більш конкретну загрозу для німецьких інтересів, ніж незадоволення французів у зв'язку із втратою Ельзасу та Лотарингії.
Зупинивши свій вибір на Австро-Угорщині та Італії, щоб використати їх проти Росії і Франції, Бісмарк в значній мірі повторив вибір, зроблений раніше у внутрішньо-німецьких справах. Тоді він вступив у союз з німецькою революцією, щоб приборкати її; тепер же він уклав союз з іноземними державами, з тим щоб тримати в полоні своїх союзників. Він контролював своїх союзників, а не співпрацював з ними. Це було головне. В міжнародних справах, як і у внутрішній політиці, Бісмарк недолюблював рівних. Хоча і Росія і Франція бажали повернутися спиною до Європи, вони залишались незалежними великими державами, тобто були занадто недосяжними для Бісмарка. Його система була тиранією, і деяким не подобалось, що ця тиранія нав'язувалась їм заради їхнього ж блага, в інтересах миру і соціального порядку.
Розділ 3: Троїстий союз та Перша світова війна: трансформації та подальша доля альянсу.
Другий союзний договір держав Троїстого союзу був підписаний у Берліні 20 лютого 1887 року. Він підтвердив всі положення договору 1882 року і встановив термін його дії до 30 травня 1892 року. Одночасно в Берліні були підписані окремі італо-австрійський та італо-німецький договори, які доповнювали зобов'язання договору 1882 року .
Італо-австрійський договір зобов'язував його учасників намагатися зберегти територіальний статус-кво на сході. Якщо ж збереження цього статус-кво на Балканах, чи на турецькому побережжі, чи на островах Адріатичного та Егейського морів виявилося б неможливим і настала б окупація названих районів Італією та Австро-Угорщиною, то передбачалося, що ця окупація відбудеться лише після попередньої згоди між дома названими державами. Італо-німецький договір містив таке ж зобов'язання підтримувати територіальний статус-кво на сході, але залишав свободу дій для обох сторін в питанні про Єгипет. В ході будь-якої війни, розпочатої проти Франції, Німеччина зобов'язувалася надавати допомогу Італії в її бажанні отримати від Франції "територіальних гарантій для забезпечення кордонів королівства і його становища на морі" .
В третій раз договір Троїстого союзу був підписаний в Берліні 6 травня 1891 року. Його тексти повторював всі положення договору 1882 року і включав в себе основні положення італо-австрійського та італо-німецького договорів від 20 лютого 1887 року. Крім того, згідно ст. 9 договору 1891 року Німеччина та Італія зобов'язувались прикласти зусилля для збереження територіального статус-кво в Кіренаїці, Тріполітанії та Тунісі . Договір був укладений на шість років з автоматичним продовженням його на наступне шестиліття за умови, що та и інша сторона не денонсує його за рік до закінчення терміну. В доданому до договору додатковому протоколі говорилось, що так як вдалося досягти в принципі приєднання Англії до ухвалення договору стосовно території Отаманської імперії, обидві сторони прикладуть всі зусилля, "щоб досягти аналогічного приєднання стосовно північно-африканських територій в центральній та західній частинах Середземного моря, включаючи Марокко" .
Проте надії на союз з Англією не здійснились. Англійці відхиляли неодноразові пропозиції такого союзу з боку Німеччини.
З кінця ХІХ ст. Італія, налякана англо-німецькою ворожнечею і потерпаючи від втрат митної війни, яку з 80-х років вела проти неї Франція, почала змінювати курс своєї політики. В 1896 році Італія визнала французький протекторат над Тунісом, в 1898 році уклала з Францією торговий договір, в 1900 році погодилася на захоплення Францією Марокко в обмін за визнання італійських "прав" на Триполі, в 1902 році уклала з Францією угоди із зобов'язання зберігати нейтралітет у випадку франко-німецької війни, викликаної Німеччиною. Але Формально Італія залишалася членом Троїстого союзу і брала участь у його новому відновленні 1902 року, причому таємно інформувала Францію про цей акт .
Четвертий союзний договір міжАвстро-Угорщиною, Німеччиною та Італією, підписаний в Берліні 28 червня 1902 року, повністю відтворював текст попереднього союзного договору. Він був укладений на той же термін що й попередній і з тими ж умовами продовження .
Політика країн - учасниць Троїстого союзу в 1902-1912 рр. характеризувалася зростаючою агресивністю німецького імперіалізму, який очолював цей союз, посиленим проникненням держав Троїстого союзу на Балкани і в Терцію, захопленням Італією Триполі та Керинаїки в результаті італо-турецької війни і тривалим відходом Італії від Троїстого союзу .
Дострокове продовження Троїстого союзу в 1912 році було далеко не формальним актом, відображуючи розпочате після Лівійської війни певне зближення Італії з союзницями як на основі узгодженої середземноморської та балканської програм, так і у визначенні
Loading...

 
 

Цікаве