WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Діяльність Троїстого союзу та його місце в історії міжнародних відносин - Курсова робота

Діяльність Троїстого союзу та його місце в історії міжнародних відносин - Курсова робота

підтримку всіма своїми силами" у випадку, якщо вона "без прямого виклику з її боку зазнала б нападу Франції з будь-якого приводу", а Італія зобов'язувалась зробити те ж саме, у випадку неспровокованого нападу Франції на Німеччину. Що стосується Австро-Угорщини, то вона звільнялась від надання допомоги Німеччині проти Франції - їй відводилась роль резерву на випадок вступу у війну Росії. Саме в цій статті договору заключалась його цінність для Італії та Німеччини, оскільки тоді своїм потенційним противником вони вважали Францію.
Стаття 3 договору проголошувала, що у випадку неспровокованого нападу на одного чи двох учасників договору двох чи більше великих держав, що не беруть участі в даному договорі, у війну з державами, що здійснили напад, вступають всі три учасники договору. Австро-Угорщина та Німеччина одразу після підписання договору за вимогою Італії прийняли до відома її особливу заяву, суть якої зводилась до того, що якщо однією з держав, які напали на її партнерів, буде Англія, то передбачену статтею 3 військову допомогу Італія своїм союзникам не надасть. Італія, береги якої були легко доступні для нападу англійського військового флоту, боялась Англії і вважала небезпечним вступати у конфлікт з нею. Таким чином, з самого початку існування Троїстого союзу було зрозумілим, що Німеччина та Австро-Угорщина будуть мати в особі Італії союзника лише до тих пір, доки на сторону ворогів Троїстого союзу не стане Англія.
Згідно статті за неспровокованого нападу на одного з учасників договору з боку однієї з великих держав, що не беруть участі у цьому договорі (крім Франції, стосовно якої діяли зобов'язання, передбачені статтею 2), два інших його учасника зобов'язувались зберігати нейтралітет відносно свого союзника, який зазнав нападу. Практична цінність цієї статті для Німеччини та Австро-Угорщини полягала в гарантії нейтралітету Італії на випадок російсько-австрійської війни.
Наступними статтями держави зобов'язувались у випадку загальної участі у війні не укладати сепаратного миру і тримати договір в таємниці.
Отже, уклавши договір, Німеччина забезпечила собі військову підтримку Італії на випадок неспровокованого нападу Франції, а головне, могла бути впевненою, що Італія не стане союзницею Франції. Австро-Угорщині був гарантований нейтралітет Італії у випадку австро-російської війни, тобто забезпечений тил. Італія отримувала гарантію ненападу з боку Австро-Угорщини і обіцянку військової підтримки Німеччини та Австро-Угорщини, якщо б без провокації з її боку на неї напала Франція.
Союз з центральними державами зміцнив становище монархії в Італії, піднімав її престиж. Але головне, він допоміг Італії вийти з ізоляції, яка особливо виявилась під час подій в Тунісі. З укладенням союзу вона здобула опору після довгих років вагань, нерішучості, невпевненості.
Проте договір ні в якій мірі не забезпечував інтереси Італії на Середземному морі, які ще більше зросли, оскільки через союз із Австро-Угорщиною доводилось обмежувати свою активність на Балканах. Він не надавав їй підтримки у можливих суперечках із Францією у колоніальних питаннях і якої-небудь компенсації на випадок подальших австрійських захоплень на Балканах.
Договір не давав Італії і гарантії володіння Римом. Щоправда, обіцяння союзниць сприяти збереженню соціального і політичного порядку у своїх державах, забезпеченню миру в Європі могли бути витлумачені як визнання за італійською державою володіння Римом. Але це було б занадто розширеним тлумаченням положень договору.
Вступивши в союз, Італія зробила остаточний вибір на користь Німеччини. Укладений договір став віднині основним стержнем її зовнішньої політики, відправною точкою діяльності уряду.
Троїстий союз здавався грізним та хитромудрим, дійсні ж його цілі були скромні. З виду він об'єднував Центральну Європу і відтворював у найграндіозніших формах Священну Римську імперію, оскільки справа торкалася зовнішньої політики. На практиці він лише надавав підтримку монархії і забезпечував нейтралітет Італії на випадок війни Австро-Угорщини проти Росії. Австрійці мало що дали взамін. Кальнокі не бажав, щоб італійці мали якійсь голос на Балканах, а тому не просив у них допомоги проти Росії. Єдиною ціною, заплаченою Австро-Угорщиною, було туманне схвалення італійської монархії і тим самим непряма відмова від традиційної для Габсбургського дому підтримки папства. Справжню ціну заплатила Німеччина: вона обіцяла захищати Італію від Франції, не отримуючи нічого взамін, оскільки італійська допомога нічого не вартувала. Простіше кажучи, Бісмарк брався захищати Італію, поступаючись скаргам Австро-Угорщини на Союз трьох імператорів. Більше того, цьому він надавав перевагу, ніж зобов'язанню підтримувати Австро-Угорщину на Балканах. До того ж він знав, французи не збираються на падати на Італію, і тому не вважав своє зобов'язання обтяжливим. Знали це і Італійці, які в дійсності потребували не захисту від Франції, а того, щоб їх визнали великою державою. Троїстий союз давав їм це: він підтримував міф про велич Італії і тим самим майже на покоління відклав спалах внутрішнього невдоволення. Це було значним недоліком у справжньому союзі. Хоча приниження у зв'язку з Тунісом відіграло лише другорядну роль у рішенні Італії приєднатись до центральних держав, італійські політики, без сумніву, жадали залучитися підтримкою своїх імперіалістичних задумів у Середземномор'ї.
У 1882 році вони її не отримали. Але подібно до того, як австрійці думали, що Австро-Германський союз поступово змусить Німеччину підтримувати їх балканські плани, так і італійці розраховували, що Троїстий союз потроху втягне Німеччину в їх середземноморські проекти. Поки Росія трималась мирно і італійський нейтралітет представляв лише академічний інтерес, їх надії не могли здійснитися, але при першому ж порушенні миру на Балканах Італія могла продати дещо цінне, і тоді Німеччині прийшлося б заплатити справжню ціну.
Австро-німецькому блоку вдалося у 1883 році притягнути на свою сторону і Румунію. Одночасно відбулося зближення Німеччини з Іспанією. У тому ж, 1883 році король Альфонс ХІІ був запрошений у Берлін, де з ним було укладено "джентльменську угоду", згідно якої Іспанія у випадку франко-німецької війни повинна була виставити 100-тисячну армію на Піренеях проти Франції. Цією угодою Бісмарку вдалося, за його словами, "поставити іспанську мушку на французьку потилицю".
Створений військовий блок, який протягнувся і на Балкани, і на Піренейський півострів, затиснув Францію з трьох сторін: зі сторони Рейну, Альп, Піренеїв. Вінстворював для Німеччини сприятливі умови і на випадок війни на Сході - з царською Росією.
Бісмарк і цей період намагався притягнути до австро-німецького блоку Англію, але не мав успіху. Уряди консерваторів та лібералів, які змінювали один одного, були зайняті забезпеченням подальшої колоніальної експансії Англії на різних частинах земної кулі і не бажали брати на себе будь-які військово-політичні зобов'язання стосовно європейських країн, надаючи перевагу використанню в своїх цілях протиріч між ними. Зокрема, Англія не раз намагалася підтримувати Австро-Угорщину, а за нею і Німеччину на озброєний конфлікт з Росією.
Loading...

 
 

Цікаве