WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Зовнішньоекономічні і торговельні звязки країн Сходу - Реферат

Зовнішньоекономічні і торговельні звязки країн Сходу - Реферат


Реферат на тему:
Зовнішньоекономічні і торговельні зв'язки країн Сходу.
План.
1. Загальна характеристика.
2. Середньовічний Китай.
3. Середня та Центральна Азія.
4. Аравійський півострів.
До країн Сходу економічна теорія відносить Середньовічний Китай, імперію Великих Моголів (Середня та Центральна Азія), Бухарське ханство, країни арабського Сходу, Османська імперія.
Загальна характеристика полягає в тому, що розвиток феодальних відносин в країнах Сходу відбувається дещо пізніше, ніж в Західній Європі. Якщо в минулій темі ми позначали 15-16 століття, то для країн Сходу пік розвитку феодальних відносин припадає на 14-17 століття. Значною мірою розвиток феодальних відносин в країнах Сходу йшов тим же шляхом, що і на Заході: виробничі відносини грунтувалися на земельних відносинах, які спиралися на велике феодальне землеволодіння і на дрібне господарство селян-виробників і селян-орендаторів. Таке ж значення, як і в Європі мали орендні відносини .
В той же час в кожній із зазначених країн мали місце свої особливості і власні оригінальні ознаки зовнішньоторговельних відносин.
В усіх країнах зовнішня торгівля жорстко регулювалася державою, більш того, вона була функцією держави. Державна монополія поширювалася як на внутрішню, так і на зовнішню торгівлю. Розглянемо це на прикладі Середньовічного Китаю.
Середньовічний Китай.
Китай вів торгівлю переважно з країнами і територіями Південних морів - це був головний, визначальний вектор зовнішньої торгівлі Китаю. Другий напрямок -торгівля через Великий Шовковий шлях.
Особливістю китайської торгівлі з територіями Південних морів є те, що вона була традиційною і розвивалася протягом століть.
Основні форми та принципи китайської торгівлі визначалися такими характеристиками:
1) Існувало тісне взаємопереплетення офіційних дипломатичних відносин із зовнішньою торгівлею. Значною мірою дипломатичні служби як в Китаї, так і китайські в інших країнах Південних морів виконували функції торгівельних посередників і навіть функції купців.
2) Своєрідною і найбільш поширеною формою зовнішньої торгівлі Китаю була доставка в Китай данини, а також надсилання подарунків .
Надсилання данини набувало форми обміну за рахунок зворотнього надсилання дарунків. Оскільки у вигляді дарунків надсилалися ті товари, якими дана територія прагнула торгувати, обмін дарунками виконував певну інформативну і рекламну роль: висвітлював рівень розвитку продуктивних сил певної території і її потенційні можливості. Недоліком такого обміну дарунками є те, що він помітно гальмував розвиток грошових відносин.
3) Характерною особливістю китайської зовнішньої торгівлі було те, що вона супроводжувалася жорстким митним режимом. Китайські митниці при переході кордону дипломатами, які везли з собою значні маси товару, а також купцями, на користь двору забирали у вигляді мита половину товарної маси.
4) Інша характерна риса зовнішньої торгівлі Китаю - її централізований характер. Експорт / імпорт повністю регламентувався двором.
Ознакою державної монополії на зовнішню торгівлю була так звана торгівля забороненими товарами. Імператорський двір щорічно оголошував списки товарів, які заборонялися для експорту. Серед цих товарів постійно знаходився порох і ті хімічні складові, з яких він виготовлявся. Часто заборонявся вивіз готових шовкових тканин чи сировини. Майже постійно предметом заборони на експорт були книги (особливо історичного характеру).
В торгівлі зі своїми партнерами (переважно країнами південних морів) Китай застосовував принцип спеціалізації цих країн (причому така спеціалізація визначалася Китаєм). Одні країни були постійними постачальниками цінної деревини, інші - постійними представниками певних сортів масел тощо.
На завершення зазначимо, що китайська зовнішня торгівля була однією з найбільш характерних форм організації і здійснення торгівлі країн Сходу, риси Китаю були притаманні і іншим країнам.
Регіон Середньої і Центральної Азії.
В цьому регіоні законодавцями в зовнішній торгівлі були Велика імперія моголів і Бухарське царство. Вони характеризуються як великі централізовані держави феодальної епохи, що досягли досить високого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Більш того, розвиток названих двох категорій доповнювався високим рівнем мистецтва, і предмети мистецтва також виступали предметами торгівлі.
Зазначені країни вели досить активні торгівельні і політичні стосунки як з Китаєм, так і з країнами Західної Європи. Купці зазначених країн вели в основному посередницьку торгівлю (виступали в ролі посередників на Великому шовковому шляху). Найбільш помітну посередницьку роль в 14-16 столітті відігравав нинішній Кабул. Посередництво полягало в тому, що товари поступали із Сходу і Заходу, і перепродуючи ці товари одній чи іншій стороні кабульські купці отримували прибутки.
Особливостями торгівельних стосунків цих держав із сусідніми, особливо арабським Сходом, було використання караванних шляхів. Верблюд був основною тяговою силою і інфраструктурною характеристикою феодальної торгівлі для цих держав.
Зовнішньоторговельні зв'язки Імперії Великих моголів і Бухарського занства поширювалися на Індію, Персію, Китай, через Західноєвропейські країни до Російської держави.
Предметний склад торгівлі. В посередницькій торгівлі значним попитом користувалися тонкі тканини із Індії, шовк із Китаю, товари сировинного походження (особливо тваринницького), сільського господарства, пряності і інші екзотичні товари, якими були багаті ці країни.
На відміну від Китаю, в державах Середньої і Центральної Азії грошові відносини були на більш високому рівні, гроші опосередковували торгівлю постійно. Оскільки домінуючою була посередницька торгівля, в обіході були гроші різних країн.
Аравійський півострів.
Помітними конкурентами купцям Середньої і Центральної Азії виступали купці Аравійського півострова, і часто останні посідали солідніші позиції.
Торгівля Аравійського півострова досить помітно впливала на торгівлю між Східними цивілізаціями, і особливо на зв'язки Схід-Захід.
Аравійський півострів також вів посередницьку торгівлю, і цим визначалися напрямки торгівлі, грошові відносини тощо. Для цього регіону також була притаманна караванна торгівля.
Помітною була роль міст як центрів посередницької торгівлі, зокрема, прославлене місто Мекка, Гебук. В 16 столітті майже всі держави Аравійського півострова за рахунок війн були включені до складу Османської імперії.
Ступінь підкорення був такий же, як і за часів грецької колонізації, що характеризувалася певною ліберальністю зв'язків і автономією підкорених територій. І в Османській імперії, не дивлячись на значний централізм, підкорені території також мали певний суверенітет, який поширювався також на здійснення зовнішньої торгівлі.
Османській імперії був характерний суворий контроль за всіма видами економічної діяльності. Держава вОсманській імперії тримала в своїх руках, як і в інших державах, внутрішню і зовнішню торгівлю. Під повним контролем держави знаходилось ремесло (це, напевно і є особливістю Османської імперії). Державою визначалося: кількість крамниць на кожному ринку, кількість і якість товарів, ціни на товари (як внутрішнього виготовлення, так і на транзитні). Така жорстка регламентація всіх економічних процесів доповнювалася державними податками, а також місцевими феодальними поборами.
Звичайно це стримувало розвиток торгівлі, як внутрішньої, так і зовнішньої, а також таких процесів, як спеціалізація і суспільний поділ праці (а в той час вже можна говорити про існування міжнародного поділу праці; прикладом може бути спеціалізація зовнішньої торгівлі Китаю).
Не дивлячись на сильну державну регламентацію, арабські купці вели себе досить активно у відносинах з купцями інших країн, в тому числі Західної Європи. В період існування османської імперії купці повністю визначали торгівлю Захід-Схід. Це призводило до того, що всі товари осідали в містах Аравійського півострова, арабські купці диктували ціни, вигідні їм. Це призвело до того, що Великий торговий шлях втратив своє значення для Заходу (особливо це стає помітно після відкриття морського шляху до Індії).
Розвиток торгівельних зв'язків Османської імперії мав специфічні особливості, в числі яких головне місце належало:
- обумовленості економічних відносин сильною централізованою владою;
- беззастережне втручання держави в усі сфери економіки;
- регламентація політичного та економічного життя ісламом (державно-релігійна регламентація життя в Османській імперії ісламом носила всеосяжний характер. Від цієї регламентованості бере свій початок сучасний тоталітаризм, що існує на Близькому Сході)
Loading...

 
 

Цікаве