WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Становлення дипломатичної служби суверенної України (1991 – 2004 рр.) - Дипломна робота

Становлення дипломатичної служби суверенної України (1991 – 2004 рр.) - Дипломна робота

дипломати [19,с.63].
Заради об'єктивності висвітлення проблеми звернимось до порівняння невеликих країн.
Швеція. У структурі МЗС на початку 90-х років працювало 2150 чоловік. 700 дипломатів - за кордоном, 850 - у центральному апараті.
Швейцарія. Загальна кількість працівників Федерального Департаменту закордонних справ - 1890 осіб. Безпосередньо у штаб-квартирі департаменту в Берні працювало 700 осіб, з яких 530 - дипломати.
Фінляндія. Центральний апарат МЗС - 800 осіб, за кордоном - 1400 працівників [19,с.64].
Важливим було і те, що відновлення незалежностіУкраїни, і відповідно виведення на новий рівень українськой дипломатії збіглися у часі з процесами реформування в багатьох дипломатичних службах світу [42,с.11].
Зміна функції і ролі сучасної дипломатії поставила перед цією службою подвійне завдання в кадровій сфері. З одного боку, це постачання для міжнародного діалогу певної кількості фахівців, глибоко обізнаних з певною спеціальною сферою і здатних порозумітися з аналогічними спеціалістами в інших країнах. З іншого боку - це підготовка решти дипломатичного персоналу в дусі генералізму, який передбачає спроможеність працювати відразу на цілій низці напрямів [23,с.27].
Так, спеціалізація дипломатичної служби торкається діяльності як міністерств, так і закордонних місій. Сучасне МЗС потребує досвідчених фахівців, обізнаних с такими питаннями як роззброєння, економіка та фінанси, торгівля та комерція, культурні зв'язки, міжнародна допомога та розвиток. За кордоном дипломати - спеціалісти беруть на себе такі завдання, як підготовка інформації вузького фахового змісту, представництво на міжнародних семінарах і конференціях з вузькою тематикою, участь в переговорах які стосуються специфічної сфери. В різних країнах склалася різна практика щодо підпорядкування вузьких спеціалістів тим чи іншим державним структурам, коли вони працюють удома. Якщо в Сполучених Штатах Держдепартамент уже давно намагається включити їх до свого складу, то, наприклад, у Великій Британії та ФРН фахівці під час перебування у центрі, як правило, працюють у своїх фахових Міністерстві лише після переведення в закордонні місії, так би мовити, тимчасово вступають на дипломатичну службу. Особливо при важливими з огляду державних інтересів, є ситуації, коли ці фахівці стають співробітниками міжнародних організацій. У таких випадках вони так чи інакше дістають змогу для лобіювання національних інтересів, [c.79].
Одночасно зі спеціалізацією світової дипломатії підвищується значення іншого ключового аспекту кадрової політики - підготовки компетентних дипломатів-генералістів. За останні роки багатосторонньої дипломатії, в рамках якої потреба в спеціалістах, є мабуть найбільш відчутною, не ставить під сумнів існування традиційної двосторонньої дипломатії, яка здійснюється переважно генералістами - дипломатами з широким баченням, ґрунтовною підготовкою в різних сферах, здатними виконувати весь спектр знань. Що стоять перед дипломатичним представництвом за кордоном. На їхні плечі лягають традиційні дипломатичні функції, які лише частково можуть виконуватися непрофесіоналами дипломатами: інформування центру, представництво інтересів своєї країни і переговорний процес із представництвом інших держав [c. 80].
Слід зазначити, що в радянські часи джерелами поновлення дипломатичних кадрів були Московський державний інститут міжнародних відносин МЗС СДСВ (МДІМО) та факультет міжнародних відносин і міжнародного права при Київському державному університеті ім. Т.Шевченка. Але випусники МДІМО здебільшого "осідали" у всесоюзному відомстві, до МЗС УРСР потрапляли буквально одиниці. Що ж до КДУ, то тут факультет існував передусім для підготовки кадрів для країн Азії, Африки і Латинської Америки, українських студентів серед його випусників щороку було лише 20 - 25 осіб, і більшість з них йшли на викладацьку або наукову роботу [32,с.17]. І саме за таких умов розпочалося стрімке розширення дипломатичної служби, покликаної забезпечити потреби зовнішньої політики молодої незалежної держави .
Деякі дослідники виділяють три, так би мовити, кадрові "першоджерела" поза МЗС УРСР. Перше - це Українське товариство дружби та культурних звязків закордоном. У силу своєї специфіки воно набирало людей із прекрасним знанням іноземних мов і закордонних реалій. З системи товариств дружби прийшли такі дипломати як К.Тимошенко, Г.Чернявський, Р.Троненко, М.Оснач і багато інших [2,с.49].
Другим джерелом, з якого живилася кадрова система були наукові кола, зокрема система Академії наук УРСР. Коли на початку нового століття в українському уряді запровадили інститут держсекретарів, то першими держсекретарями МЗС стали колишні викладачі Київського Національного університету ім. Т.Шевченка Ол.Чалий і Ю.Сергєєв. Прийшли в МЗС і науковці - політологи, економісти, філологи. Серед них - посол у Південній Кореї В.Фуркало, посол в Італії Б.Гуменюк, колишні посли у Великій Британії С.Комісаренко та В.Василенко, перший посол у Солучених Штатах Америки О.Білорус та інші [2,с.49].
Третім і дуже суттєвим джерелом поповнення кадрів для МЗС України була колишня система МЗС СРСР. Після роспаду Радянського Союзу багато дипломатів, які народилися і виросли в Україні дивилися в бік "історичної Батьківщини", яка раптом стала повноцінною незалежною державою. Так, у системі МЗС України опинилися А.Орел, П.Сардачук, І.Пісковий, А.Пономаренко і багато інших.
Також слід згадати представників депутатського корпусу, які стали першими послами незалежної України за кордоном: Л.Лук'яненка (став послом у Канаді), Р.Лубківського (посол в ЧСФР), В.Крижанівського (посол у Росії), Д.Павличка (посол у Словаччині, а згодом - у Польщі) та інших.
Отже, на перших порах на роботу у дипломатичну службу брали насамперед людей із знаннями іноземних мов та вищою гуманітарною освітою - юристів, економістів тощо, але досвіду практичної роботи їм звичайно бракувало. Нерідко вчитись доводилось на власних помилках.
Додаткові проблеми в кадровій сфері виникали у зв'язку з тим, що в перші роки незалежності дипломатична професія значною мірою втратила свій престиж і привабливість для здібної молоді. На тлі карколомних кар'єр у бізнесі перспектива рік за роком просуватися щаблями державної служби, до того ж за порівняну низьку платню відлякувала багатьох молодих людей. Тому не може бути й сумнівів, що для успішної роботи зовнішньополітичного відомства необхідна була продумана і твердо встановлена система просування співробітників по службових сходинках [2,с.40].
Така система була закріплена в "Положенні про дипломатичну службу України" від 16 липня 1993 року. Зокрема, в пункті 9 цього Положення були чітко визначені "строки перебування дипломатичних працівників у дипломатичних рангах:
- аташе, третього секретаря, другого секретаря другого класу, другого секретаря першого класу - два роки;
- першого секретаря першого
Loading...

 
 

Цікаве