WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Основні фактори формування та реалізації зовнішньоекономічної політики України. (Контрольна) - Реферат

Основні фактори формування та реалізації зовнішньоекономічної політики України. (Контрольна) - Реферат

безпеки. Це - весь комплекс проблем, рішення яких націлене на органічне інтегрування національного господарства в систему світового господарства з метою максимізації своєї частки світового доходу.
Існуючі концептуальні підходи до зовнішньоекономічної політики України - при всіх її позитивних аспектах - мають істотний недолік: у них фактично відсутня концепція й організаційні принципи досягнення стратегічних цілей. А саме це і складає стрижень зовнішньоекономічної політики. З погляду змін, що не тільки мали місце, але і розвиваються в сфері міжнародних економічних відносин. Варто помітити: саме орієнтація на глобальні зміни і тенденції, їхнє прогнозування в довгостроковому режимі, а також адекватна політика нашої держави можуть привести до позитивних змін у її положенні у світовому ринку.
Україна переходить до динамічної стратегії реформування економіки, усе більше активізуючи свою діяльність на світовій арені. У зв'язку з цим особливо важливої стає розробка не тільки стратегічних напрямків в інтеграції нашої країни у світове господарство (зовнішньоекономічних орієнтирів і доктрини), але і стратегічних прийомів інтегрування, які б дозволили нарівні взаємодіяти з міжнародними економічними організаціями, іноземними партнерами і конкурентами, тим самим вносячи допомогу в створення внутрішніх економічних перетворень.
Сьогоднішні реалії взаємин України зі світовою господарською сферою характеризуються непідготовленістю її економіки до високоефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва.
У сучасної світохазяйській сфері зовнішньоекономічні зв'язки національних економік охоплюють більш широкий, чим раніш спектр взаємодій: торговельний обмін переріс у науково-технологічне й інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких зв'язків - виробничо-інвестиційна.
Як справедливо замічає Е. Кочетов, виробничо-інвестиційне співробітництво в результаті інтернаціоналізації виробництва і капіталу, не підриває товарне виробництво, а модифікує , робить більш ефективним.
Виробництво ґрунтується на базі технологічного співробітництва, що вийшло за межі національних границь; на нові поділи праці на найсучасніших формах проводиться обмін товарами; суб'єкти ринку виступають у транснаціональній формі. Але для України є властивим "поставочно-збутовий" і "посреднцько-торговий" менталітет виходу у світовий ринок. З погляду на це, щоб побороти відсталість нашого виробництва, його системну несумісність зі світовим, необхідно перейти до нової моделі взаємини національного господарства зі світовим. Саме тому варто орієнтуватися на виробничо-інвестиційну модель, де в поле зору є не тільки сфера обміну (зовнішня торгівля), але і співробітництво в усіх напрямках виробничо-технічного процесу, з винесенням частини з них за національні рамки. Орієнтація винятково на зовнішньоекономічну модель співробітництва приведе до ще більшого поглиблення структурної кризи, оскільки вона значною мірою є похідною від існуючої структури виробництва. У даному випадку мова варто вести не про вихід на світову арену окремих українських товарів, а про функціонування на цій арені як визначених конкурентноздатних галузевих і міжгалузевих блоків, регіонально-виробничих анклавів і т.д..
Як показує міжнародний досвід, сьогодні прориви на світові ринки ґрунтуються, як правило, не просто продуктом, і навіть не галуззю, а міжгалузевим комплексом, що складається з визначених знову створених технологічних систем. Його конкурентне ядро займає визначену для нього технологічну нішу й інтегрується зі своїми постачальниками і партнерами. Виявлення м підтримка розвитку таких галузевих (міжгалузевих) "кущів" в українській ( це дуже важлива і необхідна справа).
Головна мета державної зовнішньоекономічної політики складається в створенні умов для формування довгострокових конкурентних переваг у вітчизняних товаровиробників. Така постановка проблеми не нова. Вона чітко сформульована М. Портером, і підходи до її розв'язки широко використовуються різними країнами. Нагадаємо ряд вихідних моментів на які така політика базується:
* національне економічне процвітання ґрунтується на високому рівні продуктивності праці;
* у галузях конкурують фірми , а не країни;
* національна конкурентна перевага має відносний характер;
* динамічне відновлення приводить до визначених конкурентних переваг, а не до короткострокового виграшу на рівні зниження витрат;
* конкурентні переваги в галузях промисловості створюються протягом десятиліть або більшого терміну;
* країни домагаються переваг завдяки своїм розходженням, а не схожістю;
Експортна орієнтація економіки і лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків ( як основне завдання зовнішньоекономічної політики України ) вимагає визначення існуючих і потенційних конкурентних переваг українських товаровиробників, а також причин, що них формують, і механізму реалізації цих переваг. Причому це питання варто розглянути в двох площинах:
1) з позиції зрівняних переваг на основі факторів виробництва;
2) з позицій, отриманих (тобто таких, що створюються суспільством) конкурентних переваг.
Ключем до розуміння наших позицій на зовнішніх ринках є інтегрований критерій конкурентноздатності ( рівень ефективності використання ресурсів. Україна має значні природні переваги: достатнє число робочої сили, вигідне географічне положення, багаті природні ресурси і т.д. Але це тільки можливі потенційні переваги, що ще потрібно розвивати і реалізовувати.
Дебати, що часто зустрічаються на сторінках масових видань, а також, на жаль у наукових оглядах, про могутній експортний потенціал України не мають під собою достатніх основ. Таким чином, якщо придивитися, те наші конкурентні переваги не є закінченими, вони мають кон'юнктурний характер по обмеженій групі товарів і на ринках, що не визначають дійсний рівень світової конкуренції. А те, що, так сказати, приховане в нас у ВПК і лабораторіях, то з його конкурентноздатністю ще потрібно визначитися. Таким чином, без ринку такого не зробити, а ми цих товарів і послуг, по суті, ще не продавали.
Також необхідно визначитися, що слід розуміти під економічним (і в тому числі ( експортним) потенціалом. Потенціал соціально-економічної системи ( поняття відносне, і його вимір виконується в регіональному зрізі (для країн) по багатомірному динамічному критерії, що інтегрує природно-ресурсні, економічні, соціальні, політичні й інші умови.
Потенціал системи ( це її здатність досягти поставленої мети при наявних ресурсах і умовах їхнього використання, тобто це рівень ефективності використання обмежених ресурсів.
З такої позиції і варто розглядати експортний потенціал, якому можна визначити як суму благ, що національна економіка може зробити і реалізувати за свої границі, без збитків для себе, але у всіх випадках ( при визначених зовнішніх і внутрішніх обмеженнях намагаючись максимізувати власний прибуток.
Експортний потенціал країни - це також здатність
Loading...

 
 

Цікаве