WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Основні типи і моделі розвитку країн, що розвиваються - Курсова робота

Основні типи і моделі розвитку країн, що розвиваються - Курсова робота

у країнах, що переходять до ринкової економіки.
По-друге, за середніми темпами зростання країн, які розвиваються, криється дуже істотна регіональна й групова диференціація .
У 60 - 70-х роках країни Латинської Америки були в числі тих, хто мав високі темпи зростання економіки, а у 80-ті роки тут спостерігалося найменше (у регіональному розрізі) зростання ВНП. Лише на початку 90-х років у регіоні з'явилися перші ознаки пожвавлення економіки, знизилась інфляція, покращали перспективи врегулювання заборгованості. Хоч макроекономічні показники стали стабільнішими , ВНП на душу населення цих країн на початку 90-х років був, як і раніше , нижче рівня 1980 р.
Різко знизилися темпи зростання економіки за останнє десятиріччя і в африканських країнах, у 1981 - 1987 рр. вони становили лише 1,8% на рік, у наступні роки дещо зросли. Однак вони були , як і раніше, нижчими, ніж темпи зростання населення, тому у 1980 - 1990 рр. в Африці спостерігалося абсолютне скорочення виробництва на душу населення в середньому на 0,9% на рік.
Країни Азії серед країн, що розвиваються, характеризуються найвищими темпами економічного зростання за останні 30 років. Незважаючи на деяке зниження динаміки зростання у 80-х роках, цей показник більш як у два рази перевищував аналогічний показник Латинської Америки.
Проте й серед азіатських країн спостерігалися різні тенденції економічного розвитку. Країни Західної Азії нафтового буму 70-х років у 80- ті роки відчули серйозні труднощі у зв'язку з падінням цін на енергоносії . У 90-ті роки до них додалися негативні наслідки воєнних дій у Перській затоці. За останні 20 років найбільш динамічним регіоном у світовій економіці є країни Південно-Східної Азії. Вони зуміли досягти у 80-ті не тільки дуже високих середніх темпів зростання ВНП (у середньому більше , ніж 8% на рік), а й забезпечили небувале високе зростання ВНП на душу населення (6-7% на рік ). Така ж тенденція зберігається й у 90-х роках.
Завданням країн, що розвиваються, є досягнення стабільних темпів економічного зростання . На динаміку їхнього ВНП істотно впивають світові економічні цикли. У період світових економічних криз (середина 70-х років, початок 80- х , початок 90-х) темпи зростання тут також знижувалися .
Стійкість зростання визначається не тільки зовнішніми , а й внутрішніми факторами. Тиск традиційного сектора економіки, який функціонує на слабкій технологічній базі, структурні диспропорції та кризи, дезінтеграція національної економіки, вузькість внутрішнього ринку, інші причини (політична нестабільність, стихійні лиха) зумовлюють те, що економічне зростання країн, що розвиваються вкрай нестійке.
Для підвищення темпів зростання економіки велике значення має оптимізація питомої ваги фонду нагромадження у ВНП. Норма нагромадження, тобто питома вага у ВНП тієї вартості, що призначена для підтримки й розширення виробництва, за незмінності інших факторів(НТР, продуктивність праці тощо) визначає параметри економічного зростання.
У країнах-експортерах нафти у зв'язку із зростанням прибутків від експорту енергоносіїв у 70-ті роки спостерігалася дуже висока частка нагромадження у ВНП (понад 60%). У другій половині 80-х років вона істотно знизилась - не перевищувала 25%. Інша тенденція характерна для решти країн, що розвиваються. Норма нагромадження тут підвищилася з 22 % на початку 70 р. до 28 % у 1990р.
Підвищення частки нагромадження має свої межі тому одним із завдань економічної політики цих країн є встановлення оптимальної, тобто економічно обгрунтованої пропорції між частиною вироблюваного продукту, що нагромаджується, й частиною, яка споживається. Важливим засобом досягнення стабільних темпів зростання є посилення ефективного використання фонду нагромадження, зростання капіталовіддачі, підвищення продуктивності праці. Однак роль цих факторів у прирості виробництва країн, які розвиваються , поки що невелика. За рівнем продуктивності праці ці країни істотно відстають від розвинутих країн з ринковою економікою. Характерно, що розрив практично не зменшується. Так, в першій половині 70-х років валове виробництво на одного працюючого у країнах, що розвиваються, становило 7,4 % від рівня розвинутих країн з ринковою економікою, в першій половині 80-х років - 7,8 % , а наприкінці 80-х - тільки 6,9 %. Аналогічно тенденція й у латиноамериканських країнах(відповідно 26,7%, 26,9%, 25,6%.).
Низький рівень продуктивності праці вказаних країн відображає їхню загальну соціально-економічну відсталість і пояснюється незавершеністю індустріалізації, відсталістю структури економіки, дуже слабким освоєнням досягнень НТР, вкрай низьким рівнем інвестицій у людський капітал і багатьма іншими факторами.
Крім фундаментальних факторів: населення, природних ресурсів та капіталовкладень - четвертим важливим фактором є технологія. Тут країни, що розвиваються, мають одну потенційну перевагу: вони можуть сподіватися мати вигоду від запровадженнятехнологій передових країн.
Копіювання технологій. . Бідним країнам не потрібно відшкодовувати сучасних Ньютонів для відкриття закону всесвітнього тяжіння. Їм не доводиться повторювати повільні повороти Промислової революції, вони можуть купити трактори, комп'ютери, потужні верстати.
Японія та Сполучені Штати яскраво демонструють це своїм історичним розвитком. Японія приєдналася до промислової гонки пізно. Тільки наприкінці XIX ст. вона почала посилати своїх студентів за кордон вивчати західну технологію. Японський уряд активно стимулював темпи зростання, будуючи залізниці та комунальні підприємства. Покладаючись на пристосування іноземних технологій, Японія переміщувалася на свою нинішню пропозицію - другу найбільш промислово розвинену державу.
Випадок із Сполученими Штатами є прикладом для надій решти країн світу. Лише у 30-ті роки Америка справді досягла передових рубежів у сфері фундаментальної науки. Проте протягом століття вони застосовували технології, що розроблялися іншими.
Ключові винаходи, що були використані в автомобілі, майже всі були зроблені за кордоном. Проте це не стало на перешкоді фірмам "Форд" та "Дженерал моторс", щоб застосувати іноземні винаходи і перевищити за продуктивністю решту країн світу.
Приклади Сполучених Штатів та Японії показують, як країни можуть мати успіх, застосовуючи зарубіжну науку та технології до місцевих ринкових умов.
РОЗДІЛ 10
Інвестиції капіталу в економіку країн, що розвиваються.
Важко переоцінити роль і значимість зовнішнього фінансування капіталовкладень у країни, що розвиваються, масштаби якого повсюдно зростають. У 1998 році загальна сума фінансових ресурсів, отриманих ними від розвинутих капіталістичних держав, склала 89,7 млрд. доларів. У 60-і роки в середньому по всіх країнах, що розвиваються, зовнішнє фінансування давало 7,4% усіх необхідних для цього ресурсів, а наприкінці 70-х років - уже 11%. У середині 70-х років тільки в найбільших експортерів нафти, таких, як Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Оман, Лівія і деякі інші країни (у 1983 р. їх було всього 16), внутрішні заощадження перевищували капіталовкладення, у більшості ж розвиваються країн ситуація була зворотною.
З іноземним капіталом приходять у країни,

 
 

Цікаве

Загрузка...