WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Основні типи і моделі розвитку країн, що розвиваються - Курсова робота

Основні типи і моделі розвитку країн, що розвиваються - Курсова робота

господарства. Низький рівень розвитку капіталізму (у багатьох країнах він відповідає стадії первісного нагромадження капіталу), до того ж деформуємого впливом центрів світового капіталістичного господарства, ставить занадто вузькі рамки суспільному розвитку цих країн. Тому держава виступає головною мобілізуючою силою цілеспрямованого розвитку їхньої економіки. У залежності від соціального - політичного вибору воно або підкоряє цю роль інтересам зростаючого класу національної буржуазії, або розвиває її в національних інтересах із прицілом на розвиток соціальної організації більш високого порядку.
Здійснення програмних стратегій розвитку, розроблювальних національними урядами, пропонує втручання держави в економічні і соціальні процеси. Це втручання відбувається в двох формах: у формі прямої участі в суспільному відтворенні й у формі непрямого регулювання його різних сторін.
Пряма участь держави у відтворенні суспільного продукту пов'язано з переходом у його власність частини цього продукту і накопиченого суспільного багатства, у тому числі частини засобів виробництва. Частина економіки, що функціонує на основі державної власності, утворює державний сектор. Непряме регулювання торкається всіх укладів і сектори економіки, випливаючи з основних стратегічних установок економічної і соціальної політики правлячих сил.
Державне регулювання економічних і соціальних процесів у країнах, що розвиваються, здійснюється в основному за допомогою тих же інструментів і важелів, що й у розвинутих країнах, - планування, фінансової, кредитної, податкової і валютної політики, контролю над цінами, інвестиційного законодавства й інших заходів адміністративного впливу.
Серед різноманітних засобів регулювання центральне місце займає планування, під яким у широкому значенні розуміється цілеспрямована діяльність держави по регулюванню процесу суспільного відтворення і соціальних умов. Планування містить у собі розробку загальної концепції і цілей стратегії розвитку на планований період, розробку плану і його програм, що конкретизують, розробку заходів для їхнього здійснення й оцінку виконання.
Широке поширення планування в країнах, що розвиваються, викликане тим, що усі вони зіштовхуються у своєму розвитку з труднощями і проблемами, подолання яких через механізм стихійного регулювання економічних процесів виявляється неможливим.
РОЗДІЛ 7
Проблеми економічного розвитку.
Сказати, що країни повинні стимулювати швидке зростання капіталу та техніки, ще не означає відповісти на запитання, які ці ключові складові розвитку мають застосовуватися. Серед значної кількості питань, що виникають при плануванні і розвитку, зосередимося на чотирьох проблемах, які постійно постають : співвідношення між промисловістю та сільським господарством, роль експортної орієнтації, ризик надмірної спеціалізації та роль ринку.
Індустріалізація та сільське господарство. У багатьох країнах доходи міського населення більш ніж у двічі вищі, ніж сільського населення.
І в багатих країнах більша частина продуктивних сил зосереджена, зокрема, в обробці промисловості. Отже, можна дійти , що індустріалізація є скоріше причиною, ніж наслідком достатку.
Необхідно остерігатися висновків, які спричиняють помилку post hoc. Інколи можна почути: "Багаті палять сигари, але куріння ще не робить вас багатою людиною". У такий самий спосіб економічно недоцільною для бідної країни наполягати на створенні національної авіалінії або великого прокатного стану. Це не є фундаментальною необхідністю економічного зростання.
Урок багатолітніх спроб прискорити індустріалізацію за рахунок сільського господарства примусив аналітиків оцінити заново роль сільського господарства. Індустріалізація може бути капіталомісткою, збираючи робітників у переповнених містах, і часто створюючи високий рівень безробіття. Підвищення продуктивності праці у сільському господарстві, можливо вимагає менше капіталу, забезпечуючи водночас зайнятість надлишкової робочої сили.
Справді, якби Бангладеш могла збільшити продуктивність праці в сільському господарстві на 20%, то це більше зробило б для вивільнення ресурсів для створення умов для відпочинку, ніж спроба створити власну металургійну промисловість, що витісняє імпортовані метали.
Зовнішня та внутрішня орієнтація. Фундаментальні питання економічного розвитку стосуються місця країни в міжнародній торгівлі . Чи повинні країни, що розвиваються самі задовільняти свої потреби, замінюючи більшу частину імпорту власним виробництвом ? Ця політика відома як стратегія заміщення імпорту. Чи повинна країна намагатися підвищувати продуктивність і конкурентоспроможність своїх товарів, освоювати іноземні ринки та стимулювати експорт ? Таку політику називають політикою експортної орієнтації. Політика заміщення імпорту була досить популярна в Латинській Америці. Така політика найчастіше створює високі митні бар'єри навколо обробних галузей промисловості, щоб місцеві фірми могли виробляти і продавати товари, які інакше б імпортувалися . Наприклад, Бразилія встановила високі мита на автомобілі, щоб заохотити фірми складати власні автомобілі, а не імпортувати набагато дешевші автомобілі з Північної Америки та Японії.
Спеціалісти зазначають, що таке субсидіювання зміщення імпорту обмежує конкуренцію, гальмує інновації та підвищення продуктивності праці, утримує реальний країни на низькому рівні. Цій підхід ігнорує вигоди спеціалізації та порівняльної переваги.
Успіх політики експортної орієнтації найкраще ілюструютьіндустріальні країни Південно-Східної Азії. Покоління тому такі країни, як Тайвань, Південна Корея та Сінгапур, мали доход на душу населення, що становив від ? до 1/3 доходу найбагатших латиноамериканських країн. Через заощадження значної частки національного доходу та спрямування його у високоприбуткові галузі промисловості НІК Південно-Східної Азії наздогнали латиноамериканські країни наприкінці 80-х років. Секрет успіху полягав не в політиці повного вільного підприємства, оскільки уряди насправді певною мірою втручалися у планування та господарську діяльність. Скоріше експортна орієнтація виробництва та вигодами від міжнародної спеціалізації, і отже, збільшити зайнятість, ефективно використовувати внутрішні ресурси, забезпечити підвищення продуктивності праці та небувале зростання життєвого рівня.
Нещодавнє дослідження економічних перспектив Латинської Америки доходить такого висновку щодо впливу експортної орієнтації:
експортна орієнтація є наріжним каменем стратегій усіх значних успіхів економічного розвитку - в Східній та Південно-Східній Азії, в Латинській Америці, в певні періоди в Туреччині й в інших місцях. Навіть якщо успіх був обмежений, як у Африці, країни з відносною експортною орієнтацією зробили набагато більший поступ, ніж країни з орієнтацією на внутрішній ринок.
Небезпека надмірної спеціалізації. Вже неодноразово зазначилися економічні вигоди від спеціалізації чи всередині країни, чи міх різними країнами, оскільки поділ праці забезпечує значне зростання кількості та різноманітності вироблюваних товарів. Проте чи не може країна стати небезпечно спеціалізованою? Уявіть собі долю країни із значною перевагою у затратах на виробництво підков у 1900 році, вакуумних трубок у 1945 р., чи на створення
Loading...

 
 

Цікаве