WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Основні типи і моделі розвитку країн, що розвиваються - Курсова робота

Основні типи і моделі розвитку країн, що розвиваються - Курсова робота

чотири НІК Азії. Приплив технологій продовжувався у великі країни, що розвиваються - Аргентину, Бразилію, Китай, Індонезію і Мексику, як через дочірні компанії, так і ліцензійні угоди державних об'єднань.
Найважливішою особливістю руху технологій є підвищення її частки, що приходиться на внутріфірмову торгівлю закордонних ТНК. Імпорт технологій, що стимулює економічний ріст, вимагає не тільки необхідних фінансових засобів, і підготовленої робочої сили, можливостей використовувати імпортну технологію. У цьому відношенні здатності більшості країн, що розвиваються, обмежені.
РОЗДІЛ 6
Основні соціально - економічні особливості країн, що розвиваються.
Важливою характеристикою спільності держав, що звільнилися, є наростаюча диференціація складових її країн. Нерівномірність розвитку на "периферії" світового капіталістичного господарства в 60-80-х р. була значно інтенсивніше, ніж у його "центрах". Особливо цей процес підсилився, починаючи з 70-х років. Три групи факторів визначають позиції країн, що розвиваються, по відношенню одна до одної. До внутрішніх факторів диференціації відносяться природно-кліматичні, географічні, демографічні, економічні і соціальні умови тієї чи іншої країни. Зовнішні причини розчленовування групи країн, що розвиваються, складають структурні і циклічні кризи капіталізму, а також зміни в русі капіталу з імперіалістичних країн у країни, що розвиваються. Усе найбільш важливим стає фактор глобального масштабу - НТР. По ступені використання її досягнень, що розвиваються країни усе більш відрізняються друг від друга.
Диференціація країн, що розвиваються, відбувається по декількох напрямках. З погляду типу соціально-економічного розвитку виділяються дві групи держав - соціалістичної і капіталістичної орієнтації. До першого відносяться Алжир, Ангола, Бенін, Гвінея - Бісау, Конго, Мадагаскар, Мозамбік, Нікарагуа, Сан-Томі, Сирія, Танзанія, Ефіопія й ін.
Підсилюється економічна диференціація країн, що розвиваються, по рівнях економічного розвитку і народногосподарських структур, по ступені забезпеченості ресурсами і розмірами господарського потенціалу, по положенню у світовому капіталістичному господарстві.
Шляху соціально - економічного розвитку країн, що звільнилися, різні. Найбільше послідовно ведуть боротьбу з імперіалізмом країни, що звільнилися, соціалістичної орієнтації. У таких країнах, як Ангола, Афганістан, Конго, Мозамбік, Ефіопія й ін., ліквідовані чи істотного обмежені позиції іноземного капіталу, проводяться заходи щодо усунення панування племінної знаті, феодалів і реакційної буржуазії, зміцненню державного сектора, заохоченню кооперативного руху в селі, підвищенню ролі трудящих в економічному і політичному житті. Ці держави послідовно проводять антиімперіалістичну зовнішню політику, активно розширюють зв'язки з країнами соціалістичної співдружності.
Велика частина країн, що розвиваються, йде по капіталістичному шляху. У деяких з них у влади виявилася національна буржуазія, зацікавлена в підйомі національної економіки й ослабленні позицій іноземного капіталу. Ці держави на світовій арені, як правило, проводять незалежний зовнішньополітичний курс, виступають за досягнення економічної незалежності від імперіалізму і роблять визначені кроки в цьому напрямку. В іншій групі країн, що розвиваються, імперіалістам удалося поставити у влади проімперіалістичну буржуазію, а в найбільш відсталих з них - навіть феодальні і напівфеодальні кола. Але і тут йде процес розвитку капіталістичних відносин. Саме життя змушує правлячі кола цих країн, що проводять у цілому проімперіалістичну лінію, здійснювати заходи для розвитку національної економіки, іноді і по обмеженню влади іноземного капіталу. У ряді випадків на міжнародній арені ці країни беруть участь в акціях антиімперіалістичного характеру.
У 70-80 роки серед країн, що розвиваються, що йдуть по капіталістичному шляху, підсилилася економічна диференціація. Серед них виділилася група країн, найбільш розвинутих в економічних відносинах. Це насамперед ряд країн Латинської Америки - Аргентина, Бразилія, Мексика, що наблизилися по багатьом показникам до країн середнього рівня розвитку капіталізму. У цих країнах зріс рівень обсяг промислового виробництва і його частка в національному доході, зміцнилися позиції національної буржуазії. У деяких з'явилися національні монополістичні групи.
Зріс рівень економічного розвитку ряду країн і територій Південно-Східної Азії. Разом з найбільш розвинутими країнами Латинської Америки їх сьогодні іменують новими індустріальними країнами. До них відносяться Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея. При участі іноземного капіталу, що займає тут міцні позиції, інтенсивно розвивається обробна промисловість. І в даний час по експорту її продукції "четвірка" займає ведучі позиції серед країн, що розвиваються.
Економічних успіхів домоглися й інші країни Південно-Східної Азії - Індія, Індонезія, Малайзія, Філіппіни. Хоча велика частина населення цих країн зайнята ще в сільському господарстві, тут росте обсяг промислового виробництва й експорт промислової продукції, зміцнюються позиції національної буржуазії, а яке - де також виділяється монополістичний прошарок. На Заході цю групу країн Південно-Східної Азії разом з менш розвитими країнами латинської Америки (Венесуела, Колумбія, Перу, Чилі) часто називають країнами другого ярусу (на відміну від нових індустріальних країн).
Особливе положення у світі, що розвивається, зайняли нафтовидобувні країни - експортери нафти. У цю групу входять країни з різним вихідним рівнем розвитку, різними соціально - економічними і політичними режимами. У таких країнах, як Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Катар лише відносно невелика частина грошей, отриманих від експорту нафти, йде на нестатки національного розвитку.Велика ж частина вивозиться за кордон, переважно в розвинуті капіталістичні країни. Країни - експортери нафти - відіграють важливу роль на міжнародному ринку позичкових капіталів.
Поряд із країнами, де хоча й у суперечливих формах, але спостерігається відомий економічний прогрес, досить велику групу (більш 40) складають найменш розвинуті країни (країни Тропічної Африки, острівні держави в Тихому океані, деякі країни Карибського басейну). Ця група країн не має запаси корисних копалин, у них немає не тільки обробної, але і видобувної промисловості. Сільське господарство відстале і малопродуктивне. Зберігається сильна нерівність у розподілі доходів, бідність і нестаток величезної більшості населення. Переважають докапіталістичні виробничі відносини, хоча й у більшості цих країн йде поступовий розвиток капіталізму.
Однією з відмітних рис сучасного соціального - економічного розвитку країн "третього світу" є яскраво виражена тенденція до посилення економічної ролі держави. Це пов'язано, з одного боку, із сучасною загальносвітовою практикою розробки правлячими силами і фіксування в їхніх програмах національних стратегій і довгострокових цілей розвитку. З іншого боку, у країнах, що розвиваються, є для цього цілий ряд властивих тільки їм причин, пов'язаних з необхідністю перебороти глибоку економічну відсталість, архаїчні соціальні структури, із залежністю й уразливістю положення країн, що розвиваються, у системі світового капіталістичного
Loading...

 
 

Цікаве