WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Основні типи і моделі розвитку країн, що розвиваються - Курсова робота

Основні типи і моделі розвитку країн, що розвиваються - Курсова робота

проживають на значних територіях, що багаті ресурсами і родючими землями, інші народи живуть на малих територіях, де немає нерозораного клаптика землі. Теорія народонаселення може допомогти пояснити такі відмінності .
Одним із перших, хто аналізував зв'язок між населенням і економікою, був Томас Мальтус. Він розвивав свої погляди, дискутуючи з ідеалістичними поглядами свого батька, що людство постійно вдосконалюється. Нарешті, син настільки захопився цією проблемою, що написав книжку "Досвід про закони народонаселення"(1798 р.), яка одразу стала бестселером і з того часу впливає на думки людей на всій планеті щодо взаємозв'язку населення і економічного зростання.
Мальтус почав із вивчення спостережень Бенджаміна Франкліна про те, що в американських колоніях, багатих на ресурси, населення подвоювалось кожні 25 років чи близько того. Він сформулював універсальний для всіх епох закон народонаселення - поки зростання населення не обмежене кількістю продуктів споживання, його чисельність збільшується експоненційно, тобто в геометричній прогресії. Зрештою, чисельність населення, що подвоюється з кожним поколінням - 1,2,4,8,16,32,64,128,256,512,1024... - настільки збільшиться, що на Землі не буде достатньо місця, щоб кожний стояв би.
Тут Мальтус випустив диявола спадання віддачі. Він доводив, що оскільки розмір Землі не змінюється, а такий фактор, як праця, збільшується, то кількість продуктів споживання може зростати лише в арифметичній, а не в геометричній прогресії.(Порівняйте 1,2,3,4...з 1,2,4,8..). Мальтус зробив такий висновок:
Якщо чисельність подвоюватиметься знову і знову, це означає, що Земля немов би сплющуватиметься раз у раз у своєму розмірі, поки не стане настільки малою щодо кількості населення , що пропозиція предметів споживання буде нижчою від рівня, необхідного від життя .
Коли закон спадання віддачі застосовується до фіксованої пропозиції такого фактора, як земля, то виробництво їжі не може задовольняти потреби експоненційного населення.
Однак Мальтус не стверджував, що населення обов'язково зростатиме в геометричній прогресії. Він писав, що всюди, в усі часи, в усіх місцях існували перешкоди, що стримувати зростання населення. У своїх пізніших, мало відомих працях, Мальтус відійшов від своєї сумної доктрини, сподіваючись, що зростання населення буде сповільнене регулюванням народжуваності більше, ніж епідемією, голодом чи війною.
Це важливе застосування спадання віддачі показує, які глибокі впливи може мати проста теорія. Ідеї Мальтуса мали широкий резонанс . Його ідеї були використані для перегляду законів про бідняків у Великобританії . Під впливом ідей Мальтуса бідність розглядається як результат лінощів.
Згідно з його підходом вважалося, що немає сенсу підвищувати добробут робітників, бо кожне збільшення заробітної плати штовхатиме їх до збільшення кількості дітей, що знову спричинить падіння рівня життя до фізичного мінімуму.
Зародки істини у доктрині Мальтуса є важливі для розуміння демографічної поведінки населення в Індії, Ефіопії, Китаї та інших країнах , де дотримання співвідношення між чисельністю населення і кількістю продуктів споживання є важливою умовою.
РОЗДІЛ 4
Коефіцієнт народжуваності і смертності та природні ресурси і капіталовкладення.
Більшість країн світу становлять країни, що розвиваються, які мають відносно низький доход на душу населення . Для них характерне швидке зростання населення, низька письменність і висока частка населення, що працює у сільському господарстві.
Основою для розуміння поведінки населення є поняття коефіцієнтів народжуваності та смертності. Це кількість народжувань і смертей на 1000 чоловік населення . Якщо від коефіцієнта народжуваності відняти коефіцієнт смертності , то отримаємо коефіцієнт приросту населення .
Коефіцієнти народжуваності, смертності і приросту населення для деяких країн наведені у таблиці 20-2.
Ряд бідних країн Африки та Азії бідні на природні ресурси, і ті землі та корисні копалини , якими вони дійсно володіють, мають бути розподілені серед значної кількості населення. Можливо, найціннішим природним ресурсом країни, що розвивається, є орні землі. Як показує таблиця 20-1 , більшість робочої сили зайнята у сільському господарстві. Отже, продуктивне використання землі - з відповідними добривами і обробітком, сівозмінами - забезпечує зростання обсягу виробництва бідної країни. Крім того, форма землеволодіння є ключем, який стимулює фермерів робити інвестиції у капітал та технології, щоб збільшувати урожайність земель. Якщо фермери мають власну землю, вони прагнуть робити такі удосконалення, як іригаційні системи та використовувати прогресивні методи обробітку землі.
Очевидно, що руки людей однакові в усьому світі, однак працівники в розвинених країнах мають значно більше капіталу, капіталоозброєність їх праці набагато вища, що збільшує їх продуктивність.
Нагромадження капіталу вимагає відмови у поточному споживанні протягом десятиліть. Тому виникає перешкода, бо найбідніші країни і так близькі до фізичного мінімуму у споживанні. Коли країна бідна, то зменшення поточного споживання для забезпечення майбутнього здається неможливим.
У розвиненій економіці від 10 до 20% доходу йде на нагромадження капіталу, і навпаки, найбідніші аграрні країни часто здатні заощаджувати лише 5% національного доходу. Більше того, значна частина цього невисокого рівня заощаджень йде на забезпечення житлом та простими знаряддями праці зростаючого населення. Тільки мала частка доходу залишається для економічного зростання.
Нехай країні вдалося підвищити норму заощаджень. Якщо навіть так, то необхідно багато десятиліть, щоб нагромадити кошти для залізниць, електростанцій, устаткування, фабрик та інших капітальних товарів, що є основою виробничої структури суспільства.
Капітал, що вкладений в інфраструктуру .Коли ми говоримо про капітал, ми не повинні зосереджуватися тільки на вантажних автомобілях та прокатних станах. Великі інвестиції передують індустріалізації чи навіть ефективному збуту сільськогосподарських продуктів.
Приватній економіці , щоб розвиватися, потрібний капітал, вкладений в інфраструктуру. Це великомасштабні проекти, що передують торгівлі та комерції - автомобільні шляхи, залізниці, іригаційні споруди, заходи щодо поліпшення охорони здоров'я тощо. Все це потребує значних інвестицій . Жодна мала абосімейна ферма не може збудувати залізничну мережу; будь-яке приватне підприємство не може сподіватися отримати прибуток з телефонної системи чи системи зрошення, бо вигоди від цих інвестиційних проектів поширюються на всю економіку.
Часто ці проекти приносять вигоду, що обумовлена зовнішніми обставинами, і яку приватні фірми не можуть відчути. Наприклад, районний сільськогосподарський консультант може допомогти усім фермерам у районі; або програму охорони здоров'я, запроваджуючи щеплення людей від тифу та дифтерії, захищає й тих, хто не щеплений. В кожному разі неможливо для окремої фірми визначити суспільні вигоди, бо вона не може збирати внески з тисяч або навіть мільйонів тих, хто отримує економічну вигоду.
Тому саме уряд має втручатися і забезпечувати необхідні кошти й ініціативу та гарантувати інвестиції в інфраструктуру.
РОЗДІЛ 5
Місце і роль
Loading...

 
 

Цікаве