WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Вільні економічні зони та зони пріоритетного розвитку (проблеми, перспективи) (магістерська) - Реферат

Вільні економічні зони та зони пріоритетного розвитку (проблеми, перспективи) (магістерська) - Реферат

капіталів, а також передовий техніки технології. Що ж стосується різного роду пільг для іноземних інвесторів, то вони, як правило, ще більші, ніж у країнах Заходу. Треба мати також на увазі, що цих інвесторів тут особливо залучає наявність дешевої, але дисциплінованої і готовий до напруженої праці робочої сили.
Більш за все спеціальних економічних зон у країнах, що розвиваються, Азії, у першу чергу в "нових індустріальних" і в країнах АСЕАН. На ВЕЗ Сінгапуру зайнято більш 220 тисяч чоловік, Гонконгу - 100 тисяч; деякі автори вважають навіть, що Сінгапур, як держава, і Гонконг, як територія, у цілому виявляють собою вільні економічні зони. Велике число зайнятих також на ВЕЗ Республіки Корея (150 т.) і Тайваню, а також Малайзії, де нараховуються десятки таких зон. Головні інвестиції в місцеві підприємства належать фірмам Японії, а продукція їх направляється насамперед на ринок США.
Друге місце по числу і значенню ВЕЗ займає Латинська Америка, де такі зони функціонують у Мексиці, Бразилії, Чилі, деяких інших країнах. Найбільша з них знаходиться на границі Мексики і США з розрахунком на використання дешевої місцевої робочої сили і збут продукції на ринках північного сусіда. Тут зайнято майже 250 тисяч чоловік, а по експортному виторгу ця зона уступає тільки доходам від продажу нафти. У Колумбії росте значення ВЕЗ "Таранкваль", у Бразилії - ВЕЗ у Манаусе, що важливо для розвитку колонизуемого басейну Амазонки. (№5, стор.282-284).
Як приклад розглянемо модель розвитку ВЕЗ у Латинській Америці і Китаї.
4.2. Модель розвитку ВЕЗ у Латинській Америці
Формування спеціальних економічних зон у країнах Латинської Америки відбувалося на наступних загальних принципах:
ў Зони створювалися з ініціативи центральних, а не місцевої влади виходячи з загальнодержавних інтересів;
ў Їхньому створенню передувала підготовка відповідної законодавчої бази, реалізація положень якої на практиці відбувається нерідко через 3-4 року;
ў Були чітко визначені різні типи вільних зон: виробничі, експортно-виробничі, чисто торгові, оффшорні і т.д. І відповідно до цього передбачалися різні величини податкових, митних і інших пільг;
ў Спочатку під зони приділялися обмежені території, що поступово розширювалися, рідко досягаючи великих розмірів (торгова зона "Колона" у Панамі з річним оборотом у 8 млрд. доларів США за 40 із зайвим років існування не досягла навіть площі в 300 га);
ў Кількість зон збільшувалося поступово.
Спочатку створювалися торгові зони. Пільги для компаній, що функціонують у них, стосуються насамперед митного обкладання. Товари, завезені на територію зони, не підлягають обкладанню митними пошлинами і податком на імпорт і звільнені від інших видів контролю над імпортом, що включаються в митне законодавство країни. У зонах, розташованих, як правило, поблизу великих торгових портів, наприклад у Барранкілья в Колумбії, юридичні і фізичні особи, що займаються зовнішньоторговельною діяльністю, мають право безперешкодне ввозити і вивозити товари, перевантажувати і складувати їхній (на термін до одного року без сплати податків), розфасовувати, продавати оптом і вроздріб. Можливість безмитного збереження продукції в чеканні сприятливих змін кон'юнктури на світових чи ринках на внутрішньому ринку країни, де розташована зона, надзвичайно вигідно постачальникам. Постачання з зони на внутрішній ринок обкладаються митом і податком на імпорт, як на аналогічні товари, безпосередньо завезені з-за кордону.
Діяльністю на території вільних торгових зон займаються, насамперед, місцеві підприємці. У 1995 році на територіях Аргентини, Бразилії, Парагваю, Уругваю діє зона вільної торгівлі "Меркосур".
Згодом у вільних торгових зонах стали виникати підприємства по обробці ввезених товарів. Тому вільні торгові зони поступово перейшли в ранг вільних виробничих зон.
Переважна більшість виробничих зон працює на експорт. По законодавству Бразилії підприємства ексортно-виробничих зон зобов'язані поставити за рубіж 100% продукції.
Деякі зони (наприклад, зона "Манаус" у Бразилії й острів Вогненна Земля в Аргентині) працюють тільки на внутрішній ринок.
4.3. Модель розвитку ВЕЗ у Китаї
Серед країн, що розвиваються, дуже помітний розвиток і резонанс одержали спеціальні економічні зони Китаю. Почавши з невеликих територій, об'єднаних спецзонами на самому початку 80-х років, китайське керівництво до середини 90-х років поширило їхній режим на сотні квадратних кілометрів. Крім найбільш відомих у країні і за рубежем спеціальних економічних зон - "Шеньчжень", "Чжухай", "Сямень", "Шаньтоу", що мають багаторічну історію, а також спеціальної економічної зони "Хайнань" (існує з 1988 р.), у країні помітний розвиток одержали зони техніко-економічного розвитку (більш 2-х десятків) і зони розвитку нової і високої технології - технопарки. Особлива роль приділяється шанхайській зоні економічного розвитку "Пудун". Значення проекту, розрахованого на кілька десятиліть, визначається не тільки тим, що зона "Пудун" повинна стати в перспективі великим центром промислового виробництва Китаю, але і покликана сприяти перетворенню Шанхая в найбільший торговий і фінансовий центр Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Створення спеціальних економічних зон стало важливою складовою частиною проведення відкритої зовнішньоекономічної політики, проголошеної китайським керівництвом наприкінці 70-х років. При виборі моделі розвитку ВЕЗ китайське керівництво виходило з поточних потреб країни і досвіду функціонування спеціальних зон в інших країнах. Найбільше детально вивчався досвід Сінгапуру, Тайваню, США. У ході підготовки організації спеціальних економічних зон було запропоновано кілька варіантів режиму їхнього функціонування. У результаті був обраний шлях організації ВЕЗ зі створенням у їхніх рамках структури господарства, орієнтованого на експорт, усіляке залучення іноземного капіталу, а також істотне поліпшення технології виробництва. Спеціальні економічні зони стали грати сполучну (буферну) роль з іншими районами країни, реалізуючи політику "відкритих двер".
З початку 90-х років у портових містах, спеціальних економічних зонах КНР починають виникати вільні митні території - вільні зони торгівлі (ВЗТ), що як указують китайські фахівці, будуть розвиватися по моделях, подібним з існуючими в інших країнах.
Практика функціонування китайських спеціальних економічних зон і інших районівз пільговим інвестиційним кліматом продемонструвала безсумнівні успіхи. До числа досягнень ВЕЗ як китайські, так і закордонні фахівці відносять насамперед високі, стійкі темпи економічного росту, великі обсяги притягнутих у зони іноземних інвестицій, значне підвищення продуктивності праці і, нарешті, істотний ріст рівня життя населення.
Вільні економічні зони в КНР (крім загальних з іншими країнами цілей спецзон) у цілому є експериментом по використанню ринкових відносин в умовах переваги державної власності. Перехід "усі разом" до ринкового господарства визнаний у Китаї неприйнятним, чреватої серйозними потрясіннями для народу й економіки
Loading...

 
 

Цікаве