WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Вільні економічні зони та зони пріоритетного розвитку (проблеми, перспективи) (магістерська) - Реферат

Вільні економічні зони та зони пріоритетного розвитку (проблеми, перспективи) (магістерська) - Реферат

організують свою власність шляхом створення оффшорного холдингу. Основною функцією оффшорного холдингу є ведення керування іноземними дочірніми підприємствами як проміжну ланку між ними й остаточним власником. Такий фінансовий центр може мінімізувати вплив різних податкових систем і політичних ризиків, накопичувати прибуток дочірніх підприємств; контролювати їхній стан, реінвестувати накопичені засоби. Така форма холдингу є оптимальною для інвестування за рубежем не прямо, а через власного посередника, у статутні капітали компаній, у нерухомість і т.п.
Оффшорні компанії часто займаються торговим реінвойсингом.
Реінвойсинг - процес руху товарів від постачальника до покупця, у якому оффшорна компанія використовується лише для оформлення контрактів і рахунків.
Головна (материнська) компанія укладає з оффшорною компанією контракт на весь товар за єдиною ціною, а оффшорна компанія бере контракт на партії цього товару з покупцями в різних країнах.
Головна компанія дістає фіксований прибуток, а на рахунку оффшорної компанії залишається різниця, одержувана від окремих контрактів, що цілком виводиться з-під оподатковування.
Оффшорні компанії не тільки займаються торговим реінвойсингом. Вони володіють судновим флотом, створюють свої страхові філії для страхування власних ризиків (якщо мають можливість уключити страхові премії в собівартість чи продукції її перевезення), створюють лізингові оффшорні компанії (якщо інвестовані ресурси оффшорної компанії використовуються на придбання устаткування для головної компанії).
3.5. Інші види ВЕЗ
Поряд із ВЕЗ, орієнтованими на один вид діяльності, одержали поширення вільні економічні зони багатогалузевого призначення, чи комплексні зони. Практично вони мають характерні риси всіх інших зон. У цьому відношенні становить великий інтерес вільна зона "Манаус" у Бразилії. У 1967 році в бразильської Амазонії на площі 3,6 млн. кв. км. був виділений "промисловий округ вільної зони "Манаус". Тут поступово складається унікальний господарський комплекс, що являє вражаючий приклад могутнього економічного підйому території практично з нульового стартового рівня розвитку. Особливість вільної зони "Манаус" полягає в тому, що вона направляє на експорт тільки 3-5% виробничої продукції, а інша споживається в самій Бразилії. У цю зону вкладено більш 13 млрд. доларів інвестицій. У 30 галузях виробництва, що розвиваються тут, організовано 600 промислових підприємств із загальною чисельністю працюючих близько 80 тисяч чоловік.
Наприкінці 70-80 р. у Китаї одержали розвиток спеціальні відкриті райони. Ще в 1978 р. на вищому партійному рівні там було прийняте рішення про створення ВЕЗ у 14 прибережних містах із загальною чисельністю населення більш 20 млн. чоловік. Фактично ці території містять у собі весь приморський пояс країни і значно поширюються всередину країни. Вони формуються шляхом пільгового в порівнянні з загальним режимом господарської діяльності. У відкритих районах розміщаються експортоорієнтоване виробництво, технопарки, торгові підприємства. Власне кажучи вони є різновидом зон комплексного типу. Виробництво Китаю затратило великі засоби на облаштованість цих районів. У цілому з урахуванням недержавних засобів у кожен гектар зони вкладалося 15-17 млн. доларів. По офіційним даним, через економічно зони Китаю проходить 2/3 його зовнішнього обороту.
У 90-і роки активізуються процеси по формуванню міжнародних вільних економічних зон. Так, мається проект створення спеціальної економічної зони "Туманган" (Туманцзян). Ця вільна економічна зона повинна бути створена на стику границь Росії, Китаю і КНДР. Проект розрахований на 20 років, його вартість на першому етапі оцінюється в 90-110 млрд. доларів.
ВЕЗ "Туманган" припускає участь Японії, Південної Кореї, Монголії, Китаю, КНДР і Росії. У вільній економічній зоні буде побудований великий порт, численні промислові підприємства з використанням китайською і корейською робочою силою. Росія повинна буде поставляти на ці підприємства сировина для переробки. Підприємці, що організували виробництво у вільній економічній зоні, будуть користатися поруч пільг. Передбачається, що зони будуть мати гнучкі границі, до участі в спільному освоєнні можуть підключатися також і суміжні райони.
Відпрацьовування ділових контактів не на міждержавному, а на регіональному рівні привела до появи так званих еврорегіонів, як форми організації зовнішньоекономічної взаємодії. Еврорегіон являє собою добровільне об'єднання прикордонних областей різних держав, насамперед у господарській сфері, з метою інтенсифікації зв'язків один з одним. Вищі органи влади кожної країни, що здійснює свою діяльність у рамках еврорегіона, делегують даної області повноваження, що сприяють інтенсифікації прикордонних господарських і інших зв'язків. Активну роль у створенні еврорегіону грають Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, а також Україна і Бєларусь.
4. Огляд існуючих моделей ВЕЗ у світі
4.1. Загальні зведення про існуючі моделях ВЕЗ у світі
Число ВЕЗ в економічно розвинутих країнах Заходу, очевидно, уже перевищує 250. Приблизно 90 з них знаходяться в Західній Європі. Здебільшого це вільні торгові (безмитні) зони в морських портах для здійснення вантажно-розвантажувальних операцій із транзитними вантажами. Прикладом такого роду можуть служити шість "вільних портів" ФРН - Гамбург, Кіль, Емден, Куксхафен, Бремерхафен і Бремен. "Вільна гавань" у Гамбурзі спеціалізується також на суднобудуванні, судноремонті, нафтопереробці; у ній зайнято 60 тисяч чоловік. Для Великобританії більш характерні підприємницькі зони, для Швейцарії - страхові і банківські. У деяких країнах регіону виникли також науково - впроваджувальні зони і експортно-промислові (ірландський винахід, зв'язаний з аеропортом Шеннон).
У країнах Східної Європи вільні економічні зони стали виникати наприкінці 70-х - початку 80-х років. До кінця 80-х років їх було вже більш 40, в основному в Югославії й Угорщині, але також у Польщі, Болгарії. Як і в Західній Європі, це були переважно зони вільної торгівлі, розташовані в морських і річкових портах (Рієка, Сіліт, Белград, Будапешт, Русе, Щецин).
У США загальне число ВЕЗ перевищує 130. Серед них найбільш поширені зони вільного підприємництва і науково - впроваджувальні ВЕЗ. Такі ж зони характерні і для Японії.
У країнах, що розвиваються, перші вільні економічні зони виникли в середині 60-х років; прикладом такого роду може бути ВЕЗ "Кондла" вІндії. Спочатку їх було небагато, але потім почався дійсний бум. Хоча існуючі оцінки числа таких зон у країнах, що розвиваються, дуже суперечливі (від 100 до 300), у будь-якому випадку вони свідчать про їх дуже широке поширення. У цих зонах зайняте близько 1,5 млн. чоловік.
Майже всі країни, що розвиваються, узяли за зразок ірландський Шеннон і стали створювати в себе насамперед експортно-промислові ВЕЗ, що найчастіше орієнтуються на морські порти й аеропорти. Ціль їхнього створення - форсований розвиток окремих галузей промисловості, стимулювання експорту, залучення іноземних
Loading...

 
 

Цікаве