WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Зовнішньополітична стратегія держави: проблема визначення - Реферат

Зовнішньополітична стратегія держави: проблема визначення - Реферат

роль.
Механізм визначення державної стратегії складний і багатогранний. Його центральним елементом є процес висунення та узгодження стратегічних концепцій. З цього випливає, що він має бути зорієнтований на визначення і конкретне зіставлення контроверзійних поглядів. Зрозуміло, що перевагу в цьому процесі мають, як правило, державні структури та політичні сили, які за ними стоять. Інші претенденти на визначення стратегії беруть участь настільки, наскільки дозволяють конкретні суспільні умови. Їхній вплив на кінцевий продукт переважно обмежений, якщо навіть не відсутній, хоча нерідко позавладна стратегічна творчість є більш плідною й адекватною дійсності. Трапляється (і не тільки у демократіях), що національна стратегія на міжнародній арені є результатом консенсусу. Ця одностайність породжується переважно впливом сталих стратегічних парадигм, а також укоріненої демократично узгодженої стратегічної культури певного суспільства. Можна припускати, однак, що наявність такої культури ще не гарантує бездоганності стратегії. Більше того, стагнація стратегічної думки або її хибність загрожують розвиненим демократіям не менше, ніж найбільш авторитарним режимам.
Особа зовнішньополітичного стратега
Особливе місце в системі суспільних зусиль, спрямованих на визначення національної зовнішньополітичної стратегії, відіграє особа міжнародного стратега. Історія знає чимало прикладів як перебільшення, так і цілковитого заперечення вирішальної ролі окремої особи у визначенні міжнародної стратегії держави. Однак ніколи не ставиться під сумнів те, що саме на особистісному рівні народжується або принаймні започатковується концептуалізація стратегії.
Якими є критерії стратегічності світогляду та аналітичної діяльності окремої особи? Чим стратег відрізняється, скажімо, від пересічного теоретика чи практика зовнішньої політики? Можна виділити принаймні три ознаки стратегічного характеру мислення у сфері міжнародної політики.
Перша. Стратегічний зовнішньополітичний світогляд передбачає максимально повне осягнення та осмислення всієї системи "країна - світ". Результатом такої повноти осмислення є спроможність формалізовано відобразити сприйняту дійсність у власних моделях міжнародної політики (нерідко ці моделі мають характер публічно не сформульованих персональних образів). Згадані моделі не обов'язково мають бути оригінальними або ж непідвладними змінам. Вони радше є продуктом використання наявного досвіду і предметом регулярного переосмислення. З огляду на мінливість міжнародної ситуації, така робота є обов'язковою.
Друга. Стратег має мислити, враховуючи весь комплекс національних інтересів. Цілком зрозуміло, що застосування цього принципу в повному обсязі ускладнюється класичною проблемою визначення національних інтересів. В усякому разі наявність суб'єктивно визначених, але глибоко усвідомлених національних інтересів у світоглядному ядрі стратегії вже є достатнім для відповідності такому критерію. Інша річ, що претензія на правильність і ефективність певної стратегії вважається виправданою лише за умови кваліфікованого і неупередженого підходу до національних інтересів країни. Проте справа ускладнюється тим, що нерідко цілі нації демонструють помилкове або викривлене розуміння своїх інтересів. Це вимагає відвертого нонконформізму з боку стратега, який здатний оприлюднити свої погляди, що суперечать поглядам більшості.
Третя. Стратег у своєму мисленні має оперувати широкими категоріями часу і простору. Лише той, хто спроможний передбачити реалії буття хоча б однієї-двох майбутніх генерацій, може сьогодні стояти на грунті стратегічного передбачення. Проте стратег - це не стільки футуролог, скільки філософ, що готовий піднятись над прагматикою сьогодення. Внутрішня настанова на довготерміновість є реальною запорукою уникнення спокус політичної кон'юнктури та не виваженого тлумачення національних інтересів. Традиційно ознакою стратегічної масштабності аналізу була також спроможність оперувати геостратегічними (геополітичними) уявленнями. Класична геостратегічна (геополітична) думка завжди розглядала як головні одиниці міжнародної політики кілька великих країн, а також геостратегічні (геополітичні) регіони та субрегіони. Цей підхід вважається дієвим і сьогодні.
Таким чином, стратегічне мислення та концептуалізацію в царині міжнародної політики можна окреслити як окрему ділянку в мистецтві державного управління. Проте особа, що реалізує міжнародну стратегію, може мати різний суспільний статус і сповідувати різні теоретичні підходи. За цими критеріями спробуємо визначити основні типи стратегів.
За статусним критерієм, як нам уявляється, можна виділити принаймні чотири основні типи стратегів:
1. Національний лідер.
2. Урядовець (зокрема дипломат).
3. Аналітик.
4. Публічний політик.
За критерієм теоретичних підходів до міжнародного життя доцільніше говорити про три основні типи:
1. Реаліст (різні варіанти).
2. Транснаціоналіст (мондіаліст).
3. Редукціоніст (ідеологічний, релігійний, економічний тощо).
Ця формалізована класифікація, звичайно, не може охопити абсолютно всі історичні та сучасні реалії. Однак вона дає змогу досить чітко ідентифікувати кожну досліджувану особу, характеризуючи її за комплексом показників, що свідчить про об'єктивні можливості впливу на державну стратегію та світоглядні засади стратега. Натомість не слід забувати й про те, що за сучасних умов і зовнішньополітична стратегія великою мірою є продуктом колективної творчості, а у громадянських суспільствах в опрацюванні стратегічних ідей і концепцій особливо помітну роль відіграють недержавні структури.
Як засвідчує як історичний досвід, так і практика наших днів, нерідко зовнішньополітичний стратег як особистість з об'єктивних чи суб'єктивних причин опиняється поза суспільною увагою. Країни іноді "переживають" "паузи" в історії національної стратегічної творчості. Проте навіть за відсутності радикальних поворотів в історичних долях окремих народів і світу в цілому (на зразок краху міжнародних систем чи революцій) завжди існує можливість для висунення та втілення нових стратегічних моделей. В останній третині ХХ ст. хист до сформулювання стратегічного бачення національної зовнішньої політики у "стабільному" міжнародномусередовищі набуває особливого значення. З огляду на це особливий інтерес становлять постаті двох непересічних міжнародних стратегів - наших сучасників американців Г.Кіссінджера і З.Бжезинського. Вони випробували себе в різних ролях і мали суттєвий вплив на визначення глобальної зовнішньополітичної стратегії США. Цей приклад цікавий, зокрема, ще й тим, що за подібних обставин трансформації "холодної війни" через розрядку, вони пропонували рішення, які спирались на різні стратегічні моделі.
Г.Кіссінджер і З.Бжезинський:
два підходи до визначення зовнішньополітичної стратегії
Г.Кіссінджер (радник з питань національної безпеки, а пізніше держсекретар США) на момент приходу в адміністрацію Р.Ніксона (1969 р.) був, за його власним визнанням, радше істориком, аніж практиком великої міжнародної політики. Проте у нього було чітке усвідомлення того, що Америка і світ вступили у нову стратегічну добу - істотно відмінну від періоду "холодної війни" з його виразною біполярністю. Г.Кіссінджер, як засвідчують його аналітичні праці 60-х років та написані значно пізніше мемуари, виходив з трьох принципових положень.
По-перше, світ є біполярним з військового і багатополярним з політичного погляду5. При цьому, на думку Г.Кіссінджера, "світ більшої кількості центрів прийняття рішень цілком відповідав американським інтересам та ідеалам"6.
По-друге, у цьому новому світі істотно "трансформувалась природа могутності". Велетенські
Loading...

 
 

Цікаве