WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМіжнародні відносини, Міжнародна економіка → Торговельно-економічне співробітництво україни з фрн:становище, проблеми та шляхи їх вирішення - Курсова робота

Торговельно-економічне співробітництво україни з фрн:становище, проблеми та шляхи їх вирішення - Курсова робота

характер даної програми. В неї включені 416 інвестиційних проектів, вартість реалізації яких становить 14,5-18 млрд. грн.
Особливу увагу слід звернути на формування технопарків, покликаних концентрувати високі технології виробництва конкурентоспроможної продукції і захисту навколишньогосередовища. Йдеться про масштабні технологічні зміни.
Хоча Програма "Донецька область - 2020" є регіональною, її слід розглядати ширше, адже проблеми науково-технічного розвитку доволі актуальні не тільки для Донецького, а й інших регіонів України. Є впевненість, що досвід Донбасу використають інші регіони країни.
Реалізація програми дасть змогу пришвидшити процеси інтеграції вітчизняної економіки у систему світових господарських зв'язків.
Найважливіше економічне значення для розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни також має вирішення таких актуальних проблем, як створення сприятливого інвестиційного клімату, подальше вдосконалення механізму функціонування вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку тощо, але це тема окремої статті.
Література
1. Макогон Ю. В. Внешнеэкономическая деятельность и внешнеэкономические связи Украины и Донецкой области // Экономист. - 2001. - № 12. - С. 70-73.
2. Макогон Ю. В. Некоторые проблемы вступления Украины во ВТО / Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. - 2002. - С. 19-27.
3. Макогон Ю., Гохберг Ю., Третьяков С. Деякі державні та регіональні аспекти розвитку зовнішньоекономічних зв'язків // Регіональна економіка. - 2001. - № 3. - С.74-90.
4. Фаминский И. П. Инвестиционный климат и иностранные инвестиции в России / Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. - 2002. - С.15-19.
5. Экономическая неделя. - 2002 г. - 11-17 февраля.
Вільфред ТРІЛЛЕНБЕРГ
НОБЕЛІВСЬКІ ПРЕМІЇ
У ГАЛУЗІ ЕКОНОМІКИ
Офіційна назва Нобелівської премії у галузі економіки - "Премія Центрального банку Швеції в галузі економіки пам'яті Альфреда Нобеля". 27 листопада 1895 р., за рік до смерті, шведський інженер-хімік Альфред Нобель підписав заповіт, що мав би втілити певні цілі, яким він присвятив так багато у своєму житті. А. Нобель обумовив у ньому, що найбільша частина його спадщини, більш ніж 31 мільйон шведських крон (сьогодні приблизно 1500 млн. крон, або 163576880 євро), повинна бути конвертована в інвестиційні фонди. Дохід від інвестицій мав розподілятися щорічно на п'ять рівних частин як премії тим, "хто протягом попереднього року приніс найбільшу користь людству". Премію мали присуджувати за досягнення у таких галузях, як: фізика, хімія, фізіологія або медицина, література та за діяльність у зміцненні миру.
Премію за досягнення в економічних науках заснував Центральний банк Швеції у 1968 р. під час святкування свого трьохсотріччя на основі безстрокових економічних зобов'язань. Королівська шведська академія наук уповноважена визначати нагороду відповідно до тих принципів, за якими присуджували Нобелівські премії з 1901 р.
Процес відбору лауреатів базується на тих принципах, що й для інших Нобелівських премій. Щороку Академія отримує близько 250 номінацій, що, як правило, охоплюють коло кандидатів, кількість яких становить близько ста чоловік. Від п'яти до восьми членів відбіркового Нобелівського комітету з присудження премії в економіці академічної комісії розглядають дослідження потенційних кандидатів. Комітет з присудження премій представляє результати обговорення та пропозицію про нагороду в Комісію суспільних наук академії у вигляді звіту з детальним оглядом діяльності головних кандидатів, висунутих на отримання премії. Звіт містить аргументи на підтримку пропозицій та включає всі наукові праці фахівців, які претендують на премію. На заключному засіданні Академії роблять остаточний вибір лауреатів. Премії присуджують у таких напрямках економічних наук: теорія загальної рівноваги, макроекономіка, мікроекономіка, міжпредметні дослідження, нові методи економічного аналізу.
Найперша Нобелівська премія в економіці була присуджена в 1969 р. і розділена між ученими Раґнаром Фрішем (Норвезький університет, м. Осло) і Яном Тінберґеном (Нідерландська школа економіки, м. Роттердам) за розробку і застосування динамічних моделей для аналізу економічних процесів, за їхню дослідницьку роботу в галузі економетричного моделювання, тобто інтеграції економічної теорії і статистичних методів. Тоді як Р. Фріш розробляв загальні методи динамічного й економетричного аналізу, Я. Тінберґен був першим у застосуванні цих моделей емпірично. Згадані дослідники відіграли також провідну роль у розробці офіційної теорії зв'язку між інструментами і цілями економічної політики. Вони надали цій теорії форми, сприятливої для емпіричного визначення кількості та статистичного тестування. Р. Фріш ґрунтував свій аналіз частково на системі національних рахунків для Норвегії, так званій "oekosirk system" (потоки доходів і витрат), тоді як головне досягнення Я. Тінберґена полягало у розробці статистичних тестів для доведення реалізму альтернативної теорії економічного циклу.
Найперші Нобелівські премії були присуджені за особливі досягнення у галузі макроекономіки. В 1970 р. американець Поль А. Самуельсон із Масачусетського технологічного інституту (Кембридж) отримав другу премію за розробку статичної і динамічної економічної теорії та вагомий внесок у вдосконалення економічного аналізу. Подальших 20 років премії надавали у галузі макроекономіки. І лише з 1990-их рр. нагородами були відзначені результати діяльності у галузі мікроекономіки. Так, у 1992 р. американський економіст Гарі Беккер із м. Чикаго отримав Нобелівську премію за розширення галузі економічного аналізу аж до аспекту людських взаємовідносин, включаючи при цьому неринкові відносини. Цей учений працював на межі економіки і соціології, досліджуючи, зокрема, сім'ю. Він аналізував не лише "економічний" бік у поведінці членів сімей - праценавантаження, споживання, домашнє виробництво і заощадження, а й такі недосліджувані раніше чинники, як освіта, шлюб, народження дітей, розлучення тощо. Г. Беккер також показав, як економічні причини впливають на вибір у цих сферах, і проаналізував "соціальну взаємодію" між індивідуумами поза ринковою системою.
Останні Нобелівські премії в економіці були присуджені за аналіз ринків з асиметричною інформацією. За попередніми моделями у галузі мікроекономіки припускали, що всі учасники ринку є однаково поінформованими. Однак реальність завжди відрізняється від теорії, тому продукція нижчої якості може витісняти продукцію вищої якості. У 2001 р. Премія Центрального банку Швеції в галузі економіки пам'яті Альфреда Нобеля була розділена між Джорджем А. Акерлофом з Каліфорнійського університету (США, м. Берклі), Майклом А. Спенсом із Стенфордського університету (США, м. Стенфорд) і Джозефом Е. Стігліцем з Колумбійського університету (США, м. Нью-Йорк). Протягом
Loading...

 
 

Цікаве