WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСтрахування → Товариства взаємного страхування: зародження, розвиток, становлення - Реферат

Товариства взаємного страхування: зародження, розвиток, становлення - Реферат

Особисте страхування передбачало відшкодування у випадку смерті, хвороби, інвалідності, необхідності викупу із полону, на підтримку вдів та сиріт [3, с 11-13].

В цей час почали з'являтися початкові форми взаємного страхування і у слов'ян Київської Русі. Прикладом правового інституту X - XI ст., що мав страхову функцію, хоча був пережитком родових відносин, є історія права Київської Русі, а саме пам'ятка давньоруського права "Руська правда".

Особливе значення тут мають норми, що стосуються матеріального відшкодування шкоди общиною на випадок вбивства. Зокрема "якщо хтось вб'є княжного мужа, скоївши на нього напад, і вбивцю не буде впіймано, то платить за нього 80 гривень та округа, де знайдено вбитого, якщо вбита проста людина, то округа платить 40 гривень" (ст. 3). "Якщо вбивство скоєно не навмисне, а через сварку або на банкеті серед людей, то вбивця сплачує віру (грошовий штраф) за підтримки округи" (ст. 6). „Якщо хтось відмовиться від участі в сплаті дикої (подушної) віри, йому округа не допомагає в сплаті за нього самого і він сам за себе тоді платить" (ст. 4) [4, с 13].

Особливий інтерес для нас мають страхові відносини в галузі шляхової торгівлі українських чумаків. Відомо, що починаючи з XIII ст. і до появи залізниць на теренах сучасної України велику роль у перевезенні вантажів на великі відстані відіграло чумацтво. Чумаки їздили по рибу та сіль до берегів Чорного та Азовського морів, продавали ці товари на ярмарках, закупляли там інші товари та розвозили їх по різних місцях. Звичаями чумацької торгівлі передбачалося, що на випадок, коли в дорозі у когось загине віл, то на артільний кошт куплявся другий. Тут йдеться уже не про угоду, а про міцну традицію, яка є похідною „кристалізації" попереднього досвіду договірних угод [1, с 40].

Існують різні версії з приводу того, в якій саме країні було засноване перше страхове товариство. Більш переконливим є твердження про те, що їх поява пов'язана із зародженням капіталістичних відносин на морському транспорті та в торгівлі, де був нагромаджений великий досвід різних моделей захисту власників суден і вантажів на випадок їх знищення, пошкодження або пограбування під час рейсу.

Морське страхування в початковий період базувалося на договорі бодмереї. Його сутність полягала в тому, що кредитор виплачував страхувальнику суму, а потім у разі благополучного завершення плавання, тобто за відсутності страхового випадку, кредиторові поверталась авансована сума плюс премія за бодмерею. Попит на страхові послуги зростав, виявлялась нестача страхового капіталу. Тому страхування у формі бодмереї стало невигідним. Страхова сума, що перебувала у розпорядженні капітана судна, могла бути втрачена через піратський напад або іншу пригоду, що не завжди значилась як страхова. Крім цього, довготривале плавання відтягувало кошти страховика на кілька місяців, а іноді і років.

Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів з подальшим відшкодуванням. На початку вони продавалися здебільшого товариствами взаємного страхування. Перший морський поліс був виданий страховому судовласникові в 1347 році. Через 121 рік після цього з'явився Венеціанський кодекс морського страхування. Далі ініціатива в морському страховому законодавстві переходить до Англії. Слід відмітити, що прийнятий 1774 року закон про страхування життя залишається в складі чинного законодавства Англії й досі.

1652 року зароджується всесвітньо відома компанія "Ллойде", а у 1779 році члени асоціації "Лондонський Ллойд" прийняли „підписаний формуляр Ллойда" (формуляр договору морського страхування), низка положень якого донині застосовується в міжнародній практиці.

Великі географічні відкриття заклали основу інтенсивному розвитку комерційного мореплавання. Ризик неповернення з плавання окремих кораблів та цілих флотилій був для їхніх власників надзвичайно великим. Для цього існувало багато причин: шторм, зіткнення суден, піратські напади, інфекційні хвороби, нестача харчів тощо. Виникає нагальна потреба в розподілі ризиків, що давало б змогу інвесторам не втрачати повністю свої капітали в разі несприятливого рейсу. В багатьох європейських країнах виникають акціонерні страхові компанії як чисто комерційні організації.

В цей час продовжують розвиватися взаємні страхові союзи і товариства, які займаються вогневим та сільськогосподарським страхуванням, Акціонерна форма для селян виявилась незручною. Страхування сільськогосподарських ризиків здійснюють товариства взаємного страхування, які в багатьох державах залишились провідними страховиками в галузі аграрної економіки щей досі.

Поштовхом до розвитку вогневих страхових товариств були часті пожежі, особливо в містах. У більшості будинків, що були дерев'яними, для опалення слугували домашні вогнища (каміни), а для освітлення використовувались свічки. Саме це призвело до великої пожежі в Лондоні 1666 року, що забрала життя 70 тис. мешканців і знищила майже увесь житловий фонд міста [5, с 15-16].

Інтенсивний розвиток ринкових відносин і підприємництва XIX століття спонукає заснування акціонерно-пайових компаній, у страховій справі з'являються картелі і концерни. Взаємне страхування під впливом конкуренції трансформується у проміжні форми. Виникають взаємні товариства, що мають майновий капітал, який надалі підлягав погашенню шляхом викупу акцій у власників. Одночасно і акціонерні компанії використовували прийоми притаманні взаємному страхуванню: участь страхувальників у прибутку, надання їм права голосу на зборах акціонерів, створення спостережних рад із страхувальників тощо.

Розмежовуються і сфери впливу цих організаційних форм страхування. Акціонерне, як суто комерційне, охоплює багату клієнтуру, майно якої дає більше гарантій щодо настання страхових випадків. Страхування багаточисельних дрібних будівель, дерев'яних, які належали малозабезпеченим прошаркам населення, в тому числі в сільській місцевості, було невигідним. Тому для цього контингенту більш сприятливою була система взаємного страхування, особливо коли вона підтримується урядом і координується місцевими органами самоуправління.

У 1736 році в Росії при Державному земельному банку засновано страхову експедицію, яка брала на страхування міську нерухомість. Починаючи з 13 квітня 1864 року коли утворились земства, затверджено положення про взаємне земське страхування. Кожне губернське товариство здійснювало страхування на основі Статуту. З позицій сьогодення цей документ, який зберігся в Повному Зібранні законів Російської імперії, має цілу низку положень, що мають практичну цінність: взаємні страхові від вогню товариства засновувались у всіх губерніях і керували ними земства; їхній капітал складався з внесків і використовувався суто за цільовим призначенням; всі селянські будівлі страхувались в обов'язковому порядку, всі інші - в добровільному; оплата премій здійснювалась для обов'язкового страхування - в строки сплати земських повинностей, для добровільного -вперед за майбутній рік тощо.

Із зібраних внесків формувався основний та запасний фонд. При досягненні останнім обумовленого розміру внесок понижувався (важлива відмінність від акціонерних товариств), а при досягненні його розміру основного частина його йшла в залік обов'язкових платежів. В разі нестачі капіталу для покриття втрат дозволялося частково користуватись іншими коштами земства, а на випадок крайньої необхідності - користуватись допомогою Міністерства фінансів.

З 1877 року виникають товариства взаємного страхування землевласників від градобою, а в 1902 році починає діяти перше взаємне товариство страхування життя з управлінням у Києві.

1863 року в Полтаві створюється товариство взаємного страхування від вогню. Згодом аналогічні товариства з'являються у Києві, Одесі та Харкові. Вони обслуговували здебільшого великих домовласників, купців і фабрикантів. Страхувальникам, що уклали договори страхування на кілька років підряд, надавалися пільги і навіть допускалося безплатне страхування за так званим „золотим полісом".

Набули поширення товариства взаємного страхування серед землевласників. За прикладом Ліфляндського товариства було організовано товариство взаємного страхування у Києві. Воно ставило своїм завданням відшкодування збитків, завданих вогнем землевласникам Київської, Подільської та Волинської губернії.

В 1913 році вся вартість застрахованого в Росії майна складала 21 млрд. рублів, з яких на долю акціонерних товариств припадало 63 %, а на долю взаємних - 37 % всіх укладених страхувань. Але незважаючи на це, уряд приділяв велику увагу саме останнім [6, с 43-48].

Невдовзі після жовтневого перевороту 1917 року страхову справу було монополізовано. У 1922 році з утворенням СССР на Україні набула чинності постанова Наркомату праці від 28 лютого 1919 року про ліквідацію всіх страхових товариств і про передачу їхніх справ у відомство місцевих органів.

В роки НЕПу виключення було зроблено лише Укркоопстрахові, який діяв на засадах взаємного страхування і проводив страхування майна всіх видів Кооперації на Україні.

В 1931 році він був ліквідований поглинанням усіх страхових операцій Держстрахом СРСР Відродження кооперативного страхування пов'язане з прийняттям у 1988 році Закону "Про кооперацію в СРСР" [7, с 64], згідно з яким кооперативам і їх об'єднанням було дозволено утворювати кооперативні страхові установи, визначати умови, порядок і види страхування [8, с 216, 251].

Особливо інтенсивно розвиваються всі форми страхування в другій половині XX століття. Страхування в сучасному капіталістичному світі стало невіддільним атрибутом ринкової економіки. Його основна особливість у тому, що самострахування набуває окремої організаційної форми, інституційна система управління наближає його до професійних страховиків. Найбільш поширеним методом самострахування є фондовий. Суть його полягає у попередньому формуванні спеціальних цільових фондів. Правовою формою його існування, як правило, є статут товариств взаємного страхування. Важливою особливістю є порівняно низькі вимоги щодо статутного капіталу та безприбутковість діяльності. Фірма, яка створила таке товариство по самострахуванню, у правовому відношенні посідає місце фірми-матері, а засноване нею товариство - дочірньої фірми. Ця специфічна субординація послужила причиною того, що таке товариство самострахування почало іменуватися англомовним поняттям "captives", що у перекладі означає "залежний".

Loading...

 
 

Цікаве