WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСтрахування → Товариства взаємного страхування: зародження, розвиток, становлення - Реферат

Товариства взаємного страхування: зародження, розвиток, становлення - Реферат

Товариства взаємного страхування: зародження, розвиток, становлення

Страховий ринок України знаходиться в стадії активного формування. Сьогодні в нашій країні функціонує більше двохсот страхових компаній, низка посередницьких та інших організацій, причетних до страхової справи. На жаль, комерційний бік страхування, який ставить на чільне місце прибутковість страхових операцій і диверсифікацію тимчасово вільних коштів страхових фондів страховика, витісняє на другий план справжнє значення страхування в суспільстві. Адже страхові організації як спеціалізований суб'єкт економіки існують тому, що в змозі виконувати соціальну функцію перерозподілу природних, економічних, техногенних і антропогенних ризиків між господарюючими суб'єктами, людьми та забезпечувати відшкодування збитку, спричиненого настанням страхового випадку.

Сьогодні, з різних причин, „чистим страхуванням" займається невелика кількість страховиків. По-перше, відсутні професійна компетентність для належної оцінки прийнятого на страхування ризику, володіння технікою страхування і кваліфікаційної оцінки збитку. По-друге, більшість суб'єктів підприємницької діяльності зміст і призначення страхування сприймають у певній мірі абстрактно, в силу не сформованого страхового менталітету. І лише реальні катастрофи, які миттєво призводять до втрат величезної кількості матеріальних і трудових ресурсів, спонукають замислитись над пошуком ефективних способів страхового захисту за нових умов господарювання. По-третє, мінімальні джерела, нереальні кошти, їх дефіцит, криза неплатежів та ціла низка інших факторів, яка перешкоджає активно включатися в процес страхування багатьом господарюючим суб'єктам та громадянам. По-четверте, нерозвиненість вітчизняної страхової системи, слабка законодавча база, зокрема щодо правового регулювання діяльності товариств взаємного страхування, страхових кооперативів, кептивів.

Страхування є предметом діяльності відокремлених суб'єктів підприємницької діяльності (страховиків) і дозволяє одержати прибуток. Це є основною метою страховика у формі акціонерного товариства: засновники формують капітал страхового підприємства, розцінюючи свої інвестиції як ефективну форму вкладення коштів та очікуючи, що підсумок діяльності цього підприємства буде джерелом їх доходу. Комерційні засади в організації страхової справи призводять до різних наслідків.

З одного боку, можна стверджувати, що мета - одержання прибутку в процесі страхової діяльності - є великим стимулом ефективного ведення страхової справи. З іншого боку - це об'єктивний фактор, який сприяє зростанню цін на страхові послуги для клієнтів страхових компаній.

Існують інші форми організації страхування, способи розкладки збитку господарчих суб'єктів, громадян, діяльність і характер занять яких пов'язаний з можливим впливом тотожних за характером і наслідками страхових ризиків. Однією з таких організаційних форм є товариства взаємного страхування.

Організація та діяльність взаємного страхування своїм корінням сягає далекого історичного минулого. Його розвиток проходив у декілька етапів. Для періодизації взаємного страхування від найдавніших часів до наших днів можна застосувати наступну таку схему:

1. Найпростіші форми взаємного страхування перших цивілізацій (від давніх часів – V ст. н. е.).

2. Розвиток форм страхової взаємодопомоги в гільдіях та цехах доби середньовіччя (VI - XVI ст.).

3. Юридичне закріплення бази страхування, розвиток та трансформація низки взаємних товариств в інші організаційні форми з елементами комерційного страхування (XVII - XIX ст.).

4. Розмежування сфер впливу комерційного та взаємного страхування, трансформація останніх під впливом конкуренції у різні проміжні форми (середина XX - початок XXI ст.).

Узгодження про взаємну допомогу ми зустрічаємо в глибокій давнині, переважно в галузі торгівлі. Так, у шумерів уже в третьому тисячолітті до нашої ери торговцям видавали суми грошей у формі позики або створення „спільної каси" на випадок втрати вантажу під час перевезення. Пізніше територія згаданої країни перейшла до складу Вавилонської держави. Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792 -1750 pp. до н. є.) вимагали укладення угоди між учасниками торговельного каравану про спільне покриття збитків у разі грабежу, крадіжки чи іншої несподіваної пригоди. Подібні угоди заключались також у древній Палестині і Сирії на випадок загибелі чи крадіжки в'ючних тварин в учасників каравану. Купці на берегах Персидської затоки, і в Греції, розкладали плату за збиток від загибелі суден на всіх членів експедиції. Як в сухопутній, так і в морській торгівлі об'єктами страхових угод були товари та засоби перевезення: головним чином морські судна, в'ючні тварини (верблюди, осли та ін.).

У всіх приведених формах страхового забезпечення спільним являється те, що тут немає регулярних страхових платежів, які б вносились членами страхового колективу у спільну касу фонд. Члени страхового колективу зобов'язувались відшкодовувати збитки потерпілому шляхом розкладки їх між учасниками договору. Така примітивна форма страхування довгий час зберігалась в торгівлі. Пізніше страхування будується на іншій основі: формування постійного фонду за допомогою попередньої сплати страхових внесків. Сприятливі умови для розвитку цієї форми склалися в галузі ремесла, яке на відміну від торгівлі було не бродячим, а осілим заняттям. Об'єднання професійних ремісників характеризувалося стабільним складом учасників, спільністю побутових та релігійних інтересів. Тому система взаємодопомоги стає тут більш універсальною, страхування поширюється не тільки на чисельні нещасні випадки, що загрожують маєтку, але й на такі, що загрожують життю та здоров'ю людей. Створюються страхові організації статутного, а не разоводоговірного характеру, з постійним, стабільним складом учасників, професійними, побутовими та релігійними інтересами.

Набагато віків пізніше, коли змінюються умови торгівлі, в ній появляються організації постійного характеру, зі стабільним членським складом (наприклад римські колегії купців і, особливо, купецькі гільдії середніх віків).

В порівнянні з іншими народами древності взаємне страхування в постійних організаціях статутного типу найяскравіше проявляється у римлян. Тут здавна були відомі дві категорії приватних колегій або спілок: професійні та релігійні. І ті, і інші існували у великій кількості не тільки у Римі, але й по всій Італії та римських провінціях. Професійні спілки об'єднували ремісників та інших робітників різних професій: теслярів, ковалів, гончарів, суднобудівників, рибалок, купців та інших. До складу цих об'єднань входили також представники аристократичних професій: актори, музиканти.

Не відрізнялись від професійних спілок і релігійні, як по внутрішній організації, так і за своєю діяльністю. Основною метою існування спілок було взаємне страхування ритуальних втрат. Тут надавалось велике значення культу похорону. Влаштування похоронних процесій і спорудження пам'ятників вимагало значних одноразових витрат. Тому римляни накопичували потрібні гроші у професійних колегіях і спілках. Цільове використання коштів забезпечувалось правовими гарантіями. Лише особа, зазначена у заповіті, могла отримати належні кошти і витратити їх на ритуальні заходи, пов'язані з похоронами заповідача. На страхові суми не поширювались претензії будь-яких кредиторів. Навіть рабовласник (якщо він не значився у заповіті) не мав права на страхову суму раба [1, с 39- 40].

Спілки виконували також інші функції взаємодопомоги: матеріально підтримували своїх членів під час хвороби, травматизму та іншого. Крім того сама виплата носила характер не тільки оплати витрат на поховання, але разом з тим мала допомоги сім'ї потерпілого. При ліквідації спілки майно та страховий фонд розподілялись між членами, аналогічно і при виході із спілки з вибуваючими проводився відповідний розрахунок.

Особливу групу в Стародавньому Римі складали військові колегії, в яких, крім достойного поховання, реалізовувалися й інші цілі. Із свідчень, що дійшли до нас про одну із таких колегій, видно, що вступний внесок рівнявся 750 динаріям. Такий відносно високий внесок, мабуть, збільшувався щомісячними відрахуваннями. Колегія брала на себе обов'язки: видавати 500 динарій при підвищенні по службі, для покриття витрат при переїзді в інший легіон морем піхотинцю добавлялось 200 і кавалеристу - 500 динарій. На випадок смерті особі, що значилась в заповіті, видавалось 500 динарій. [2, с 11-12]. Тут уже зароджуються початкові форми особистого страхування.

Усі перераховані форми древнього страхування, починаючи від угоди про розподіл збитків та закінчуючи статутами римських колегій, безслідно зникають після розпаду Римської імперії. Розвиток страхування проходить практично заново, без урахування історичної спадковості. В епоху раннього Середньовіччя (V - X ст.), поки домінувало натуральне господарство, а обмін відігравав другорядну роль, зникають останні ростки античного страхування. З цього часу в його історії пролягає мертва смуга.

Починаючи з X століття, коли через невблаганні закони розвитку натурально-господарську систему феодального суспільства починає розривати ріст товарно-грошових відносин, поступово змінюється система примусової праці, відроджується система страхування. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Стосунки між членами тут були тісніші, ніж у колегіях Стародавнього Риму. Згодом гільдії почали спеціалізуватися за окремими професіями. Серед них з'явились і захисні гільдії, що мали завданням охорону особи і майна всіх членів від різних зазіхань. Принципи взаємодопомоги закріплювались в статуті гільдії. Поступово тут формувався перелік страхових подій та уточнювались розміри внесків та виплат.

Гільдійське взаємне страхування в основному поділялось на майнове та особисте. Майнове страхування передбачало відшкодування збитків як від стихійних (морські катастрофи, повені, пожежі, падіж тварин), так і від соціальних (крадіжки, грабежі) явищ. Крім цього, страховою подією, що давала право на відшкодування, було, незалежно від причини, розорення члена гільдії.

Loading...

 
 

Цікаве