WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСтрахування → Забезпечення рентабельності страхової діяльності - Дипломна робота

Забезпечення рентабельності страхової діяльності - Дипломна робота

стимулювати страхувальника укладати договори на довший термін.
Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що страхових премій, обчислених на основі цих тарифів, має бути достатньо, аби, по-перше, він міг виконати свої зобов'язання перед страхувальниками з конкретних видів страхування (тобто провести виплати), а по-друге - покрити витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і навантаження. Структуру страхового тарифу унаочнює рис. 2.1.
При розрахунках тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він забезпечує формування страхового фонду для майбутніх виплат. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. Якщо нетто-тариф занижений, то страхових премій, зібраних страховиком на базі цього тарифу, не вистачить для покриття ймовірних збитків страхувальників.
Рис. 2. 1. Структура страхового тарифу
Після визначення нетто-тарифу обчислюється навантаження. Необхідність навантаження випливає з того, що страховикові, як і будь-якому суб'єктові підприємницької діяльності, потрібні кошти, які він міг би спрямувати на утримання компанії (у страхуванні традиційно використовується термін "на ведення справи"), включаючи оплату послуг страхових посередників. Крім того, страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, створюється з метою отримання прибутку. Якщо страхові премії надходитимуть страховикові лише на базі нетто-тарифу, то перелічені потреби не матимуть фінансового покриття. У забезпеченні цього фінансового покриття і полягає значення навантаження.
Структура страхового тарифу з погляду співвідношення між нетто-тарифом і навантаженням, включаючи ведення справи і прибуток, не однакова для різних видів страхування. Існують "дорожчі" і "дешевші" види страхування залежно від того, скільки коштів витрачає страховик на укладання договорів страхування і їх обслуговування. "Дорогі" види страхування характеризуються вищою часткою витрат на ведення справи у структурі страхового тарифу. У вітчизняній практиці більших витрат потребує надання страхових послуг населенню. Відносні витрати на укладання та обслуговування договорів страхування тут, як правило, значно вищі, ніж аналогічні витрати при роботі страховика з юридичними особами. Це значною мірою впливає на уподобання страхових компаній у виборі клієнтів, оскільки страхувати корпоративних клієнтів видається вигіднішим.
Якщо нетто-тариф обчислюється спеціалістами з використанням математичних методів на базі теорії ймовірності, то навантаження визначається емпіричним шляхом, з урахуванням фактичних розмірів витрат на ведення справи, що склалися за попередній період. Витрати на ведення справи можна вважати "умовно-постійними витратами" (якщо страховик проводить нормальну, звичну діяльність), їх обсяг може бути орієнтиром при плануванні відповідних обсягів надходжень страхових премій для покриття цих витрат. Прибуток у структурі тарифу планується з огляду на середній рівень тарифів на даний вид страхових послуг, а також на обчислені раніше нетто-тариф і витрати на ведення справи.
Якщо страхова компанія матиме на меті отримати дуже великий прибуток від проведення того чи іншого виду страхування, вона змушена буде встановити тарифи на рівні, вищому за середній. У такому разі вона, скоріш за все, не отримає не тільки прибутків, а й взагалі доходів у вигляді страхових премій, оскільки страхувальники не платитимуть занадто високу плату за той вид страхування, який у інших страховиків коштує дешевше. Більш того, страхова компанія втратить двічі, адже за відсутності надходжень страхових премій вона позбавляється можливості використовувати відповідні кошти для отримання інвестиційного доходу. Отже, страхові тарифи, як і ціни на будь-які інші товари і послуги, регулюються попитом і пропозицією.
Зауважимо, що для українських страховиків характерним є потяг до завищення страхових тарифів. Причому це завищення формується під впливом усіх складових тарифної ставки, а особливо - витрат на ведення справи і прибутку. У ряді випадків ці структурні компоненти тарифу дорівнюють 40 і навіть 50 відсотків брутто-ставки, що не можна вважати нормальним. Адже при цьому порушується принцип еквівалентності у взаємовідносинах страховика зі страхувальником, страхувальник переплачує за страхування майже вдвічі.
У Західних країнах існує протилежна проблема. Конкурентна боротьба спонукає страховиків дедалі зменшувати ставки страхових премій. Іноді страховики взагалі не планують отримання прибутку від страхової діяльності; витрати на ведення справи покривають за рахунок інвестиційних надходжень, страхова премія встановлюється на рівні нетто-премії, а часом навіть і нижче. Занижені страхові премії використовуються як засіб залучення клієнтів. Але слід зазначити, що цей засіб вкрай небезпечний, бо таким чином страхова компанія позбавляє себе можливості сформувати адекватний страховий фонд, тобто нагромадити об'єктивно необхідні кошти для виконання зобов'язань перед страхувальниками. Погіршується фінансовий стан компанії, опиняється під загрозою її платоспроможність. Через це в багатьох Західних країнах органи нагляду за страховою діяльністю ретельно контролюють рівень страхових тарифів з метою недопущення використання страховиками свідомо низьких, демпінгових тарифів.
Зауважимо, проте, що в ряді випадків установлення ставок премій, нижчих за рівень нетто-премії, є цілком прийнятним. Тут ідеться про своєрідну "винагороду" страховикові, який проводить активну інвестиційну політику, має стабільні та значні інвестиційні доходи при збалансованому страховому портфелі і відносно низьких витратах на ведення справи. У цьому разі існує певна можливість знижувати ставку премії до рівня нетто-премії і нижче з урахуванням гарантії покриття дефіциту страхового фонду за рахунок вільних резервів і фінансових надходжень з інших джерел.
Якщо структуру тарифної ставки з добровільних видів страхування визначає сам страховик, то при проведенні обов'язкових видів страхування тут існують певні обмеження. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 року за № 358 "Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування" встановлено, що розрахунки тарифів з обов'язкового страхування в нашій країні провадяться із застосуванням нормативу витрат на ведення страхової справи як складової тарифу. При цьому норматив витрат на ведення страхової справи не повинен перевищувати:
* з обов'язкового державного страхування - 6 % розміру тарифу;
* з обов'язкового особистогострахування - 15 % розміру тарифу;
* з обов'язкового страхування майна та відповідальності - 20 % розміру тарифу.
Ці обмеження покликані стримати зростання цін на страхові послуги хоча б у сфері обов'язкового страхування. Адже головним чинником зростання обсягів страхових премій, що їх мобілізують страховики, має бути не занадто висока ціна, а збільшення кількості договорів страхування, розширення сфери діяльності. На цій основі
Loading...

 
 

Цікаве