WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІнформатика, Компютерні науки → Протоколи мережі Інтернет - Реферат

Протоколи мережі Інтернет - Реферат

інформації своєю обкладинкою - конвертом, який містить відповідну інформацію. Це і є TCP-конверт. Такий TCP-пакет розміщається в окремий IP-конверт і виходить IP-пакет, із яким мережа уже вміє спілкуватися.
Одержувач розпаковує IP-конверти і бачить TCP-конверти, розпаковує їх і розташовує дані в послідовності частин у відповідне місце. Якщо чогось не вистачає, він вимагає переслати цей шматочок знову. Зрештою інформація збирається в необхідному порядку і повністю відновлюється. Тепер цей масив пересилається вище до користувача (на диск, на екран, на друк).
Насправді це трохи спрощений погляд на TCP. У реальності пакети не тільки губляться, але й можуть спотворюватися при передачі через наявність перешкод на лініях зв'язку. TCP вирішує і цю проблему. Для цього він користується системою кодів, які виправляють помилки. Існує ціла наука про такі кодування. Найпростішим прикладом є код із додаванням до кожного пакета контрольної суми (і до кожного байта біта перевірки на парність). При вкладанні в ТСР-конверт обчислюється контрольна сума, яка записується в TCP-заголовок. Якщо при прийомі заново обчислена сума не збігається з тією, що вказана на конверті, виходить, щось тут не те, - десь дорогою щось переплуталося, отже, доведеться переслати цей пакет наново, що й робиться.
Великі можливості TCP вимагають великої продуктивності процесора і великої пропускної здатності мережі. Коли прикладний процес починає використовувати TCP, то починають спілкуватися модуль TCP на машині користувача й модуль на машині сервера. Ці два кінцеві модулі TCP підтримують інформацію про стан з'єднання - віртуального каналу. Цей віртуальний канал споживає ресурси обох кінцевих модулів TCP. Один прикладний процес пише дані в TCP-порт, звідкіля вони модулями відповідних рівнів ланцюжком передаються через мережу, й видаються в TCP-порт на іншому кінці каналу, й інший прикладний процес читає їх звідси - зі свого TCP-порту. Усе і це створює видимість виділеної лінії зв'язку двох користувачів, гарантує незмінність переданої інформації: що входить на одному кінці, те ж вийде з іншого. Хоча насправді жодна пряма лінія відправникові й одержувачеві в безроздільне володіння не виділяється (інші користувачі можуть використовувати ті ж самі вузли і канали зв'язку в мережі в проміжках між їхніми пакетами), але зовні це практично саме так і виглядає.
Існує і спрощена версія протоколу TCP, призначена для пересилання невеликих порцій даних - протокол UDP (User Datagram Protocol - протокол дейтаграм користувача). UDP більш простий, ніж TCP, оскільки він не піклується про можливу втрату даних, пакетів, про зберігання правильного порядку даних і т. д. UDP використовується для клієнтів, які посилають тільки короткі повідомлення і можуть просто заново послати повідомлення, якщо відгук підтвердження не прийде досить швидко.
Припустимо, що ви пишете програму, яка переглядає базу даних із телефонними номерами де-небудь в іншому місці мережі. Зовсім немає потреби встановлювати TCP-зв'язок, щоб передати десяток байт у кожному напрямку. Ви можете просто помістити ім'я в UDP-пакет, запакувати це в IP-пакет і послати. На іншому кінці прикладна програма одержить пакет, прочитає ім'я, подивиться телефонний номер, покладе його в інший UDP-пакет і відправить назад. Що відбудеться, якщо пакет дорогою загубиться? Ваша програма тоді повинна діяти так: якщо вона чекає відповіді занадто довго і стає зрозумілим, що пакет загубився, вона просто повторює запит, тобто посилає ще раз те ж саме послання. Так забезпечується надійність передачі при використанні протоколу UDP.
Система доменних імен
Ми вже говорили, що для роботи протоколу TCP/IP необхідно, щоб кожен вузол мережі мав свою адресу. Однак числові адреси добрі для зв'язку машин, люди ж віддають перевагу іменам. Досить важко запам'ятати й використовувати адреси типу 192.112.36.5. Тому комп'ютерам в Інтернеті для зручності користувачів були надані власні імена. Усі додатки Інтернету дозволяють користуватися системними іменами замість числових адрес.
Для кращого розуміння ми використовували поштову аналогію. Мережні числові адреси аналогічні до поштової індексації. Машини, що сортують кореспонденцію на поштових вузлах, орієнтуються саме за індексами і, тільки якщо з індексами виходить якась плутанина, передають пошту на розгляд людям, що за адресою можуть визначити правильний індекс поштового відділення місця призначення. Натомість людям приємніше й зручніше мати справу з географічними назвами - це аналоги доменних імен.
Звичайно, таке іменування має свої власні проблеми. Насамперед, треба переконатися, що жодні два комп'ютери, включені в мережу, не мають однакових імен. Необхідно також забезпечити перетворення цих імен у числові адреси, для того щоб машини (і програми) могли розуміти нас: техніка, як і раніше, спілкується мовою цифр. Крім того, система імен повинна підтримувати величезну кількість вузлів мережі й оперативно реагувати на їхню зміну. Така система була створена, її назвали доменною системою імен - DNS, а спосіб адресації - способом адресації за доменним принципом. DNS іноді ще називають регіональною системою найменувань.
Доменна система імен - це метод призначення імен шляхом передачі мережним групам відповідальності за їхню підмножину імен. Кожен рівень цієї системи називається доменом. Домени в іменах відокремлюються один від одного крапками: dynamo.kiev.ua,internet.donetsk.ua, microsoft.com. В імені може бути різна кількість доменів, але практично їх не більше п'яти. У процесі руху по доменах зліва направо в імені, кількість імен, що входять до відповідної групи, зростає.
Першою в імені стоїть назва робочої машини - реального комп'ютера з ІР-адресою. Це ім'я створене і підтримується адміністратором. Домен передостаннього, другого рівня є частиною національної мережі (наприклад, Україна - домен ua). Для США найменування країни за традицією опускається, там найбільшими об'єднаннями є мережі освітніх (edu), комерційних (com), державних (gov), військових (mil) установ, а також мережі інших організацій (org) і мережних ресурсів (net).
Адміністратор домену може створювати або змінювати будь-які підлеглі йому імена. Якщо адміністратор домену pupkin.donetsk.ua вирішить поставити новий комп'ютер і назвати його vasya, він ні в кого не буде запитувати дозволу, усе, що від нього потрібно, - це додати нове ім'я vasya.pupkin. donetsk.ua у відповідну частину відповідної всесвітньої бази даних, і, рано чи пізно, кожен, кому буде потрібно, довідається про це ім'я. Якщо кожен адміністратор дотримується таких простих правил і завжди переконується, що імена, які він надає, єдині в безлічі підлеглих імен, то жодні дві системи, де б вони не знаходилися в мережі Інтернет, не зможуть отримати однакових імен.
Ця ситуація аналогічна до ситуації з присвоєнням географічних назв - організацією поштових адрес. Назви всіх країн розрізняються. Розрізняються назви всіх провінцій, областей, округів, і ці назви затверджуються в державному масштабі з Центру. Те ж саме і з назвами районів і міст. Влада міст затверджує назви вулиць і стежить за їхньою унікальністю. Таким чином, поштова адреса на основі географічних і адміністративних назв однозначно визначає точку призначення.
Оскільки Інтернет - мережа світова, був потрібен також спосіб передачі відповідальності за імена усередині країн їм самим. Зараз прийняте двобуквене кодування держав. Так, наприклад, домен Україна називається ua, Росія - ru, Білорусія - by і т. д. США також ВКЛЮЧИЛИ В ЦЮ систему структурування для загальності й порядку. Усього ж кодів країн майже 300. Єдиний Інтернет-каталог знаходиться в SRI International (Менло-Парк, Каліфорнія, США) - державній організації.
Як же використовувати цю систему?
Loading...

 
 

Цікаве