WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІнформатика, Компютерні науки → Суб’єкт злочину “незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), їх систем та комп’ютерних мереж - Реферат

Суб’єкт злочину “незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), їх систем та комп’ютерних мереж - Реферат

Через наявність величезної кількості комп'ютерних та Інтернет-клубів кожна особа, яка потребує необхідності працювати на електронно-обчислювальній машині або в комп'ютерній мережі, може задовольнити таку потребу. Доступ до електронно-обчислювальних машин в таких клубах не обмежений, а час користування є платним. Тому, будь-яка особа, навіть за відсутності власного комп'ютера, може скористатися послугами клубу і знаходитись в мережі необхідну кількість часу. До речі, і навчитись працювати на електронно-обчислювальній машині на рівні користувача також не є становить проблеми.
Тому ми вважаємо за необхідне визнавати суб'єкт вказаного злочину загальним.
При цьому, при розслідуванні справ про вчинення злочину, передбаченого ст. 361 КК, слід обов'язково встановлювати дійсну спроможність вчинювати підозрюваним (обвинуваченим, підсудним) певних операцій з комп'ютерними системами, так як відсутність навичок роботи на комп'ютері буде свідчити про те, що особа не могла вчинити певні злочинні дії.
Також необхідно встановлювати наявність у особи можливості входу в комп'ютерну мережу з персонального комп'ютеру, і (або) наявність ЕОМ, з якої було вчинено злочинні дії, в тому числі розробку, копіювання на носії шкідливих комп'ютерних програм. [11]
Отже, на нашу думку, суб'єкт злочину, передбаченого ст. 361 КК є загальним.
В разі ж виокремлення злочинних діянь, передбачених ст. 361 КК і визначення їх як, відповідно, "Несанкціонований доступ до комп'ютерної інформації" та "Умисне розповсюдження шкідливих комп'ютерних програм", як ми пропонуємо, суб'єкт злочину також має визначатися як загальний, як це регламентовано законодавцем в ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 22 КК України.
Тобто, суб'єктом "несанкціонованого доступу до комп'ютерної інформації" та "Умисного розповсюдження комп'ютерного вірусу" є фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилось шістнадцять років.
Проведемо подальше дослідження таких обов'язкових ознак суб'єкта злочину, передбаченого ст. 361 КК, як осудність та вік кримінальної відповідальності.
КК України передбачає застосування кримінальної відповідальності до осіб що вчинили злочин в стані осудності, а також в стані обмеженої осудності.
У відповідності з ч. 1 ст. 19 КК України, осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
Законодавець в КК 2001 року визнає два види осудності: повну і обмежену.
Під повною осудністю розуміється повне усвідомлення особою під час [12] вчинення злочину своїх суспільно-небезпечних дій (бездіяльності) і спроможності керувати ними.
Обмежено осудною, в відповідності з ч. 1 ст. 20 КК, визнається така особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
Як вказує В.С. ТРАХТЕРЕВ, осудність ( як психічний стан особи, яка досягла певного вікового розвитку) і є умовою, при наявності якої може бути (тільки і може!) "існувати" вина, винність. Поняття про вину пов'язане, іншими словами, з поняттям осудності - її логічною передумовою . Цьому співвідношенню відповідали б наступні визначення: суб'єктом злочину є особа, здатна ( яка може) бути винною в скоєному нею злочину; суб'єктивна сторона складу злочину - це вина, - умисне або необережне відношення такої особи до цього злочину.[13]
Поняття "осудність" і "обмежена осудність" свідчать про наявність у особи психічного стану, який має визнаватися як осудний стан. Осудний стан - стан, у якому особа, що вчинила злочин, здатна усвідомлювати свої дії та нести за них відповідальність[14].
Питання про осудність особи виникає у зв'язку із скоєним злочином[15], а саме: чи перебувала особа в осудному психічному стані під час вчинення певного злочину, так як "тільки психічно здорова людина може бути відповідальною за свою суспільно-небезпечну поведінку"[16].
Як зазначає А.М.ЛАЗАРЄВ, відображуючи відповідний рівень усвідомлення і волі особи, осудність характеризує стан психічних здібностей, що існують об'єктивно в момент скоєння злочину. Ці здібності складаються в процесі суспільного розвитку і трудової діяльності людини, коли вона накопичує і узагальнює інформацію, набуває життєвого досвіду і свідомо його використовує в своїй діяльності, стає морально зрілою".[17]
"Неможливо, - вказує Р.І.МІХЄЄВ, - вимагати дотримання правовстановлень держави від осіб неосудних. Перебуваючи при скоєнні суспільно-небезпечного діяння в стані неосудності, вони не можуть усвідомлювати факти і явища реальної дійсності, не здатні керувати своєю поведінкою."[18]
Під неосудністю розуміють психічний стан людини, за якого вона під час вчинення суспільно-небезпечного діяння не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи ін.[19]
Як зазначає Р.І.МІХЄЄВ, неосудність - це така, що виключає вину й кримінальну відповідальність, нездатність особи усвідомлювати під час скоєння суспільно-небезпечного діяння фактичний характер і суспільну небезпеку вчинюваних дій (бездіяльності) або керувати ними, викликана хронічною психічною хворобою, тимчасовим розладом психічної діяльності, слабоумством або іншим психічним хворобливим станом".[20]
Неосудність характеризується двома ознаками:
1) медичною (або біологічною);
2) юридичною ( або психічною).
Медична ознака неосудності полягає в наявності душевної хвороби (шизофренії, епілепсії, прогресивного паралічу тощо) або слабоумства.
Під слабоумством розуміється природжена недорозвиненість розумових здібностей ( дебільність, ідіотія, олігофренія тощо).
Юридична ознака - неможливість особи через такий хворобливий стан усвідомлювати свої дії (психічний момент) і керувати ними ( вольовий момент).
Так, в залежності від співвідношення медичного та юридичного критеріїв, Р.І.МІХЄЄВ виділяє такі варіанти неосудності:
Перший варіант - відсутність здатності особи під час вчинення суспільно-небезпечного діяння усвідомлювати фактичний характер і соціальне значення ( суспільну небезпеку) своїх діянь ( без діянь) і керувати ними. (...)
При другому варіанті неосудність обумовлюється відсутністю усвідомлення фактичного характеру того, що скоюється ( при певній збереженості вольової ознаки). (...)
Третій варіант неосудності має місце коли у особи відсутнє усвідомлення суспільної небезпеки вчинюваних дій при наявності усвідомлення фактичного їх характеру і певної визначеності збереження вольової ознаки. (...)
До четвертого варіанту неосудності відносять випадки, коли при певній збереженості інтелектуальної ознаки юридичного критерію осудності відсутня вольоваознака ( наприклад, у клептоманів, піроманів).[21]
Суттєвим є питання, щодо притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин в стані осудності, однак після вчинення злочину захворіла на психічне захворювання, при наявності якого закон не допускає застосування щодо неї покарання, а передбачає призначення примусових заходів медичного характеру.
Така особа, за наявності у
Loading...

 
 

Цікаве