WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІнформатика, Компютерні науки → Типи принтерів та їх харктеристика. Работа с текстовим процесором Word - Контрольна робота

Типи принтерів та їх харктеристика. Работа с текстовим процесором Word - Контрольна робота

перекладознавстві об'єктомдослідження були способи перекладу вже номіналізованих утворень [9; 17; 19; 23; 40; 41; 42].
У 2000 році З.Г. Коцюба захистила на матеріалі англійської й української мов дисертацію "Експресивність номінативних речень як перекладознавча проблема". У першій частині праці автор дає ретельний огляд лінгвістичних розвідок у галузі номінативності [17, с.19-30], зазнаючи, що з точки зору порівняльного мовознавства та перекладознавства проблема номіналізації досліджувалася дуже мало [17, с.46-50, с.100]. Однак, З.Г. Коцюба зосереджується на явищі номінативності як на результаті й досліджує способи англомовного й україномовного відтворення українських і англійських номінативних речень.
Дещо більше проблема номіналізації - процес перетворення дієслівних структур та елементів у номінативні - досліджувалась як внутрішньомовна проблема.
Так, трансформації номіналізації в ангійській мові присвячена досить ґрунтовна праця Р. Ліза. Однак, описуючи різні правила перетворення конструкцій з предикатами (складені іменні присудки, інфінітивні та герундійні утворення та ін.), Р. Ліз зосереджувався лише на структурних аспектах номінативних трансформацій, обминаючи увагою їх семантичні та стилістичні особливості. Для перекладацького дослідження більш цікавим є дослідження семантичних і стилістичних особливостей номіналізованих утворень. Про семантичні й стилістичні особливості номіналізованих (на внутрішньому рівні) структур та елементів ідеться в монографії "Номинализация в современном английском языке" за редакцією Н.М. Раєвської [27] та в роботі В.Г. Гак [8]. Однак у першій увага концентрується на стилістичних функціях англійських номінативних утворень. Дослідження здійснено лише на матеріалі художніх текстів, що значно звужує розуміння процесів номіналізації, які спостерігаються в текстах різних стилів та жанрів. У другій праці описано, хоч і досить ґрунтовно, лише один різновид трансформації номіналізації, а саме перетворення повнозначних дієслів-універбів на дієслівно-іменні фрази з десемантизованими дієсловами.
Якщо в зазначених працях номіналізацію досліджено як процес і номіналізовані структури й елементи порівняно із семантичними особливостями дієслівних структур та елементів, від яких вони утворилися, то в більшості інших мовознавчих праць номінативні структури й елементи розглянуто як статичне явище з класифікацією останніх та описом їхніх структурних, стилістичних і семантичних особливостей. У деяких працях можна знайти стилістичний або структурний опис номінативних структур і елементів та їх класифікацію. Значно менше науковців досліджували процес утворення при міжмовній трансформації номіналізованих структур із різним ступенем номіналізації. Це стосується праць В.В. Виноградова, М.В. Леонової, І.Г. Матвіяс, О.Н. Старикової, Н.М. Раєвської, І.С. Сенюк [6; 22; 25; 27; 28; 29; 32].
Так, у працях В.В. Виноградова та М.В. Леонової зазначено, що ще стародавні греки помітили факт центральності імені й дієслова серед інших частин мови, які перебувають у постійній взаємодії [6, с. 17; 22, с. 159]. Н.М. Раєвська, Р.В. Рєзник, І.С. Сенюк відзначили той факт, що взаємодія імені та іменних конструкцій із дієсловом і дієслівними конструкціями зумовлює стиль того чи іншого тексту [27, с. 7-8; 29, с. 25; 32].
М.В. Леонова підкреслює існування антитези між іменником та дієсловом, що "закладена в самій природі цих частин мови й зумовлюється тим, що вони виражають протилежні й найбільш визначні факти дійсності" [22, с. 159]. Іменник позначає предмет, "першоелемент усього наявного в світі, форму матерії" [22, с. 20]. Дієслово, на відміну від іменника та прикметника, означає предмет у "розгортанні, перебігу", тобто надає йому "динамічної, тимчасової" характеристики [22, с.158].
Називаючи й узагальнюючи факти, предмети, явища, дії, зазначає М.В. Леонова, будь-який із мовних елементів із функцією іменника "підводить" останні "під спільні типи з характерними для всіх подібних фактів", предметів, явищ, дій "ознаками" [22, с. 20], і, тим самим стає їх невід'ємною характеристикою, їх ярликом. Дієслово в особовій формі, будучи носієм динамічних сем, завжди характеризує явища, що рухаються в часі і просторі, і через це завжди дає нам надію на можливі зміни в майбутньому. Назва явищу дається тоді, коли люди пізнали його сутність і можуть застосувати її до ряду подібних явищ.
За словами В.В. Виноградова, іменник дає можливість мислити предметно, у формі назви, навіть про процеси [6].
Р.З. Мурясов, визнаючи факт "полярності" дієслова та імені, підкреслює, що внаслідок взаємодії цих двох "максимально віддалених" одна від одної частин мови утворюються різні проміжні категорії, до яких від відносить не особові форми дієслова (інфінітив, герундій, дієприкметник, дієприслівник) та віддієслівні іменники, які він називає "синтезом двох частин: дієслова та імені". До віддієслівних іменників Р.З. Мурясов зараховує не лише іменники на зразок reading, writing, яким відповідають українські "читання", "написання", а й усі іменники, утворені від дієслова "різними способами словотворення", включаючи конверсію.
Номіналізовані конструкції, утворені від вербальних структур, повинні мати ті самі особливості щодо останніх, що й іменник стосовно до дієслова.
Так, Г.Я. Солганик засвідчує, що іменні речення здебільшого передають думки загального характеру в категоричній та незаперечній формі [35, с. 118]. А.Ф. Марахова пов'язує процес трансформації дієслова в іменник (здебільшого віддієслівний) із процесом "узагальнення", з "позбавленням речення жвавості", "із зосередженням уваги на фактах" [24, с. 95-102].
В.В. Виноградов називає процес перетворення особових форм дієслова у віддієслівні іменники "абстрактним позначенням дії" [5, с. 450], тобто дією, що позбавлена суб'єкта, свого виконавця. Порівнюючи дієслово з віддієслівним іменником О.М. Пєшковський писав, що основна "перевага іменників" полягає в їх знеособленості. На думку вченого, у поезії використовуються номінативні форми для того, щоб через них "читач міг уявити собі й себе, й автора, і третю особу…, а дієслово пов'язане з грубою, реальною особою".
Ще однією перевагою номінативних структур, крім відсутності вказівки на конкретну особу, є їх статичність. Саме сприйняття дій, явищ у статиці дає нам можливість зосередитися на фактах, зазирнути в їх глибину. Навіть віддієслівний іменник, який на глибинному рівні наділений динамічною семантикою, є більш статичним, ніж особова форма дієслова, оскільки він не дає нам можливості сприйняти реальну конкретну дію через її виконавця; він, так само як і інфінітив, є лише назвою дії.
Деякі вчені пов'язують номінативні структури з "лаконічністю", з прагненням до мовної економії та синтаксичної компресії. Однак, вони зазначають, що саме номінативність, безособовість наукових та інших типів текстів робить їх важкозрозумілими для читача.
Проте номінативні структури використовуються не
Loading...

 
 

Цікаве