WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІнформатика, Компютерні науки → Високошвидкісні локальні мережі (Реферат) - Реферат

Високошвидкісні локальні мережі (Реферат) - Реферат

Реферат на тему:

"Високошвидкісні локальні мережі".

1. Мережа FDDI

Свою назву мережі FDDI одержали від Fiber distributed data interface (Оптоволоконный інтерфейс розподілених даних). З метою широкого впровадження високошвидкісних каналів передачі даних у 1985 р. комітетом ХЗТ9.5 Американського інституту національних стандартів (ANSI) був розроблений стандарт на оптоволоконний інтерфейс розподілених даних. Хоча цей стандарт офіційно називається стандартом ANSI ХЗТ9.5, за ним закріпилася назва FDDI. Згодом стандарт FDDI був прийнятий як міжнародний стандарт ISO 9314.3 метою підвищення ефективності передачі цифрових, звукових і відео даних реального часу в 1986 р. розробили стандарт FDDI II.

Слід підкреслити, що основна увага при розробленні стандарту приділялася питанням підвищення продуктивності і надійності мережі. Перше завдання вирішувалося за рахунок використання високошвидкісних (100 Мбіт/с) оптоволоконних каналів передачі даних і удосконалених протоколів доступу до передавального середовища. Так, на відміну від Ethernet, тут застосовується детермінований метод доступу, який виключає можливість конфліктів. У свою чергу, мережі FDDI застосовується більш ефективний, порівняно із стандартом IEEE 802.5, метод передачі даних, званий раннім звільненням маркера — ETR (Early token Release). У мережі Token Ring маркер передається після підтвердження одержання даних, а в мережі FDDI станція, що передала дані, звільняє маркер, не чекаючи повернення свого кадру даних. Маркер надходить до наступної станції, дозволяючи їй передавати інформацію. Тобто у мережі FDDI одночасно може циркулювати декілька пакетів даних, переданих різними станціями.

Висока надійність мережі забезпечується здатністю мережі до динамічної реконфігурації своєї структури за рахунок використання подвійного кільця передачі даних і спеціальних процедур керування конфігурацією. Конфігурація змінюється шляхом обходження або ізоляції несправної ділянки мережі. Для реалізації цих можливостей визначається два типи станцій (адаптерів):

• одинарна станція (Single station) — станція з одним портом вводу-виводу для підключення оптоволоконного кабелю, за допомогою якого може бути утворене тільки одне кільце;

• подвійна станція (Dual station) — станція з двома портами вводу-виводу оптоволоконного каналу зв'язку, за допомогою яких утворюється два кільцевих тракти передачі сигналів.

Як правило, подвійні станції використовуються для утворення магістрального тракту передачі даних, а одинарні — для радіального підключення абонентських систем (комп'ютерів).

У FDDI широко використовуються концентратори, які, як і станції, можуть бути з одним або з двома портами вводу-виводу для підключення до магістрального каналу. Подвійні концентратори використовуються на магістральній ділянці мережі, а одинарні концентратори підтримують деревоподібну структуру мережі. Підключення абонентських систем до концентраторів може здійснюватись як за допомогою оптоволоконних каналів, так і за допомогою витих пар провідників. У першому випадку проміжною ланкою виступають одинарні станції. В другому випадку — спеціальний адаптер, подібний до адаптера мережі стандарту IEEE 802.5. Широкий набір пристроїв різних типів дозволяє підтримувати мережеві структури з різною топологією, від простої кільцевої до складної деревовидно-кільцевої.

Як і більшість стандартів на локальні комп'ютерні мережі, FDDI визначає два нижніх рівні еталонної моделі OSI. На підрівні LLC FDDI використовує стандарт ІЕЕЕ-802.2, що забезпечує сумісність мережі цього типу з іншими локальними мережами. На підрівні МАС FDDI можна розглядати як подальший розвиток стандарту ІЕЕЕ-802.5 на шляху підвищення ефективності використання передавального середовища і розширення функціональних можливостей передачі інформації. При цьому факультативні можливості стандарту ІЕЕЕ-802.5 з організації багаторівневої пріоритетної схеми керування доступом і режим раннього звільнення маркера переведені до розряду обов'язкових.

Стандартом визначено два режими передачі даних: синхронний і асинхронний. У синхронному режимі станція при кожному надходженні маркера може передавати дані упродовж певного часу, незалежно від часу появи маркера. Цей режим звичайно використовується для додатків, чутливих до часових затримок, наприклад у системах оперативного керування та ін.

В асинхронному режимі тривалість передачі інформації пов'язана з приходом маркера і не може продовжуватися довше визначеного часу. Якщо до зазначеного моменту часу маркер не з'явився, передача асинхронних даних взагалі не провадиться. В асинхронному режимі додатково встановлюється декілька (до семи) рівнів пріоритету, для кожного з яких установлюється свій граничний час передачі інформації.

2. Мережа 100VG-AnyLAN.

Мережа lOOVG-AnyLAN є локальною комп'ютерною мережею деревоподібної топології. Як проміжні вузли мережі використовуються концентратори (повторювачі), а кінцевими вузлами (абонентськими системами) є робочі станції і сервери. Для підтримки багаторівневої структури концентратори мають порти двох видів:

- порти спадних зв'язків, які використовуються для підключення пристроїв нижчих рівнів; до цих портів можуть підключатися як кінцеві вузли, так і концентратори;

- порти висхідних зв'язків, призначені для підключення до концентратора більш високого рівня. Залежно від місця розташування, концентратор може бути кореневим або концентратором рівня, на якому він розташований. Як і для більшості сучасних локальних комп'ютерних мереж, специфікаціями стандартів мережі lOOVG-AnyLAN визначаються канальний і фізичний рівні еталонної моделі OSI. На підрівні LLC використовується стандарт IEEE 802.2. Підрівень МАС і фізичний рівень визначаються за допомогою спеціально розробленого стандарту IEEE 802.12. Кожний з цих рівнів розбитий на два підрівня. Фізичний рівень включає підрівень передачі фізичних сигналів, призначений для полегшення схемної інтеграції з канальним рівнем. Цей підрівень є незалежним від фізичного середовища і часто називається РМІ (Physical Medium Independent). Пїдрівень модуля сполучення з середовищем у значній мірі залежний від характеру фізичного середовища і має іншу назву — PMD (Physical Medium Dependent).

Відповідно, на фізичному рівні визначаються:

• інтерфейс, незалежний від середовища (МИ), розташований між підрівнями РМІ і PMD;

• інтерфейс, залежний від середовища (MDI), який є фізичним інтерфейсом з передавальним середовищем.

На фізичному рівні технологія мережі lOOVG-AnyLAN підтримує стандарти, прийняті в мережах Ethernet 10Base-T і Token Ring, що забезпечує можливість експлуатації існуючих кабельних інфраструктур цих мереж. Як передавальне середовище використовуються:

• неекранований кабель категорій 3, 4 і 5 (чотири витих пари);

• екранований кабель (дві виті пари);

• оптоволоконний кабель.

Канальний рівень складається з підрівнів LLC і МАС.

Як уже зазначалося, керування логічним каналом визначається стандартом IEEE 802.2, що дозволяє на цьому рівні забезпечити сумісність мережі lOOVG-AnyLAN з іншими локальними мережами, зокрема з Ethernet і Token Ring.

Підрівень LLC визначає два класи керування передачею:

• Class І, що підтримує передачу даних у режимі без встановлення з'єднання і підтвердження прийому;

• Class II, який визначає режим передачі даних із встановленням з'єднання.

Підрівень МАС включає протокол пріоритетів запитів DPP і визначає функції з підготовки каналу передачі даних і формування кадру даних.

Функції підрівня МАС в проміжних і кінцевих вузлах є різними. Зокрема, на кінцевому вузлі здійснюється:

• приєднання властивих підрівню полів до кадру перед пересиланням його на фізичний рівень;

• перевірка наявності помилок передачі в отриманих кадрах даних;

• ініціалізація керування для підрівня передачі фізичних сигналів;

• вилучення властивих підрівню полів після одержання кадру на фізичному рівні до пересилання його на мережевий рівень.

3. Мережа Fast Ethernet.

Мережа Fast Ethernet є подальшим розвитком мережі Ethernet за рахунок збільшення у 10 разів частоти швидкості передачі. При цьому основні аспекти побудови мережі Ethernet залишилися незмінними. Насамперед це стосується механізму (методу) доступу і формату кадру. Основні відмінності спостерігаються на фізичному рівні і пов'язані з використовуваним передавальним середовищем.

Згідно із стандартом IEEE 802.3u, прийнятим 1995 року, для технології Fast Ethernet залежності від застосовуваного кабелю визначено такі три найменування: 100Base-TX і 100Base-T4 — для витої пари провідників і 100Base-FX — для оптоволоконного кабелю.

У системі 100Base-TX використовуються дві пари проводів: одна для передачі, друга-для прийому даних. Специфікація стандарту на фізичне середовище передачі даних ANSI TP-PMD, на якому грунтується застосування витої пари в 100Base-TX, допускає використання неекранованої (UTP) і екранованої (STP) витих пар категорії 5.

Найпоширенішим середовищем є неекранована вита пара. У цьому кабелі пари провідників мають бути завиті уздовж усього кабелю, за винятком його країв, де кабель підключається до роз'ємів. Довжина невитої ділянки не повинна перевищувати 1-1,5 см. Довжина сегментів мережі 100Base-TX на кабелі UTP категорії 5 з хвильовим опором 100 Ом не повинна перевищувати 100 м. Це обмеження зумовлене допустимим часом затримки поширення сигналу в передавальному середовищ і є досить жорстким. З метою зниження впливу перешкод використовується біполярна передача: по одному з проводів передається позитивний, по другому — негативний потенціал. На відміну від стандарту ANSI TP-PMD у 100Base-TX використовується така ж розпайка, як і в 10Base-T. Це дозволяє заміняти інтер-фейсні плати без перепаювання або заміни кабелю.

Стандартом 100Base-TX передбачене використання екранованої витої пари з хвильовим опором 150 Ом і стандартних дев'яти штиркових конвекторів D-типу.

Специфікацією 100Base-T4 також визначена довжина кабелю: до 100 м. При цьому допускається використання кабелів UTP категорій 3, 4 і 5, проте рекомендується використання кабелю категорії 5. З чотирьох пар, що використовуються, дві призначені для односпрямо-ваної передачі, а дві інші — для двоспрямованої передачі. Пари позначаються таким чином:

• ТХ — для односпрямованої передачі даних; RX — для односпрямованого прийому;

• ВІ — інші дві пари для обміну даними в обох напрямках.

З метою зниження рівня перешкод при підключенні кабелю 100Base-T4 необхідно дотримуватися правила перехресного з'єднання пар провідників. Обидві специфікації обмежують діаметр мережі (максимальна відстань між будь-якими двома абонентами) величиною 200 м.

Специфікація на оптоволоконний інтерфейс 100Base-FX визначає довжину сегмента до 100 м, проте допустимий діаметр мережі дорівнює 412 м. За специфікацією 100Base-FX для кожного з'єднання необхідний двожильний багатомодовий оптоволоконний кабель, сигнал у якому передається одним волокном, а приймається другим. Ці волокна мають перехресне з'єднання і тому позначаються як RX і ТХ. Існує багато видів волоконно-оптичних кабелів, від простих двоволоконних до спеціальних багатоволоконних. Найчастіше в сегментах 100Base-FX використовується багатомодовий кабель MMF з оптоволокном товщиною 62,5 мікрона і зовнішньою ізоляцією завтовшки 125 мікрон і позначається як 62,5/125.

Література:

  • А.І.Кредісов. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Київ:ВІРА-Р,2002р.
  • А.А.Мазаракі. Регулювання ЗЕД в Україні. Київ: Національний торгівельно-економічний університет,2002р.

  • В.І.Салі, О.В.Трифонова. Основи ЗЕД. Київ:ВД "Професіонал",2003р.

  • К.П.Градов. Стратегия економического управления предприятием. СПб., 1993р.

  • Зовнішньоекономічна діяльність. Збірник наукових праць –Донецьк: КП "Регіон" 1998р.

  • Loading...

     
     

    Цікаве