WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІнформатика, Компютерні науки → Інформаційна політика промислово розвинених країн світу - Реферат

Інформаційна політика промислово розвинених країн світу - Реферат

наштовхнуться на фундаментальні відмінності в економічній та політичній філософії. Хоча й більшість з них визнає, що ГІІ принесе рясні дивіденди, довкола конкретних справ і політичних рішень, спрямованих на досягнення цих перспектив, може виникнути серйозна суперечка. Не всі держави з готовністю сприймають ідею приватного володіння та управління засобами телекомунікацій, незважаючи на те, що багато з них вирішили приватизувати національні телефонні компанії і дозволити певну конкуренцію, як правило, в окремих ринкових нішах, зокрема у сфері мобільного зв'язку. Лише в деяких країнах зуміли подолати апаратну несумісність і вирішити проблему цін в умовах конкурентного середовища, коли на ринку з'являються нові постаті, які вимагають доступу до прибутків, що їх мали привілейовані оператори базових телекомунікацій. І жодній державі світу не вдалося забезпечити дійсно загального доступу навіть до найпримітивнішого телефонного зв'язку. Просування на цих ділянках має відбуватися одночасно із розвитком усіх інших компонентів ГІІ.
Глобальна інформаційна інфраструктура, що перетинає національні кордони і збільшує економічну та соціальну взаємозалежність, вимагає співпраці на багатосторонніх форумах, на яких мають вироблятися узгоджені правила гри. За відсутності багатосторонньої співпраці уряди, які бажають використовувати ГІІ повною мірою, будуть вимушені вдаватися до двосторонніх переговорів або, у кращому випадку, вирішувати свої проблеми у рамках регіональних чи торговельних блоків.
Уряди держав Великої сімки намагаються задовольнити ці потреби, налагоджуючи контакти під егідою різноманітних міжнародних організацій, трьом з яких належить провідна роль.
Перша - це Міжнародний телекомунікаційний союз (МТС), спеціалізоване агентство Організації Об'єднаних Націй, що має повноваження вирішувати багато важливих питань, серед найпріоритетніших з яких - технічна стандартизація мереж, обладнання і служб, необхідна для досягнення сумісності інформаційних систем; міжнародний розподіл спектру радіочастот, що має на меті запобігання негативним наслідкам інтерференції за надання безпроводових комунікаційних послуг, проведення трансляції тощо; консультування країн, що розвиваються, з питань керування національними системами зв'язку.
До компетенції МТС, за традицією, входить формулювання рекомендацій щодо врегулювання фінансових питань, пов'язаних з транснаціональним передаванням сигналів. Хоча ці рекомендації не є обов'язковими для виконання, більшість держав, що входять до МТС, в основному дотримуються їх. Особливо важливою і суперечливою є проблема взаєморозрахунків, розроблена країнами - членами МТС для визначення тарифів за користування національними мережами одна одної. Згідно з нею сума, яку один провайдер сплачує іншому за те, що той приймає повідомлення і спрямовує його далі за призначенням, має встановлюватися на засадах взаємності та кооперативності, за яких тільки й можливе пересилання сигналів між абонентами по різних мережах. Країни з розвиненим конкурентним середовищем і порівняно низькими цінами для кінцевих споживачів (наприклад, Сполучені Штати) за таких обставин витрачатимуть на експлуатацію зовнішніх мереж значно більше коштів, ніж отримуватимуть за користування власними, а отже, нестимуть великі фінансові зобов'язання перед іншими державами.
Другою важливою інстанцією є Всесвітня організація торгівлі (ВОТ). Це багатосторонній форум, де обговорюються та приймаються угоди, що руйнують бар'єри, які стоять на перешкоді міжнародній торгівлі. Держави - члени ВОТ визнали, що розвиток ГІІ вимагає вільнішого доступу до ринку як товарів, так і послуг. В уругвайській Угоді, що стала результатом переговорів, які тривали з 1986 р. по 1994 р., уперше сформульовано багатосторонні правила торгівлі, що лібералізували доступ до телекомунікаційних мереж та їх використання. Ці правила попервах стосувалися передусім новітніх і приватних мереж, що належать великим корпораціям, але не поширювалися на основні види телефонних послуг, які надаються більшості населення.
Невдовзі, у лютому 1997 р., після надзвичайно тяжких і затяжних переговорів уряди 68 країн, ринки яких дають 90% світових прибутків від телекомунікацій, досягли нової історичної угоди. Вона накладає на держави - члени ВОТ різноманітні зобов'язання, що в цілому дають змогу компаніям здійснювати інвестиції у телекомунікаційні ринки інших країн і надавати їх населенню базові послуги. Експерти вважають, що в разі дотримання ця угода істотно пожвавить конкуренцію на багатьох світових ринках, знижуючи таким чином споживчі ціни, стимулюючи інноваційні процеси і розвиток новітніх інформаційних інфраструктур.
По-третє, у грудні 1996 р. уряди держав - членів Світової організації інтелектуальної власності (СОІВ) ухвалили дві нові угоди, спрямовані на захист інтелектуальної власності. В одній з них ідеться про захист авторського права на матеріали, що публікуються в глобальній мережі Інтернет. Хоча організації захисту прав споживачів перед початком дебатів й висловлювали занепокоєння щодо великих витрат, необхідних для досягнення цієї мети, небажаним ефектом якого стане обмеження можливостей користувачів отримувати інформацію для освітніх та інших цілей, кінцевий варіант документа, на думку багатьох аналітиків, установлює надзвичайно прийнятний баланс між інтересами тих, хто продукує інформацію, і тими, хто використовує її. Це дає підстави сподіватися, що нові правила краще стимулюватимуть провайдерів до подальшого створення інформаційних ресурсів, які надають глобальній інформаційній інфраструктурі майбутнього такої принадності.
Отже, ГІІ вимагає взаємопроникнення, взаємопов'язаності та інтеграції мереж, а також спільних зусиль, спрямованих на встановлення правил і започаткування програм, які сприятимуть її побудові. Щоб досягти бажаного результату, національні уряди і приватні оператори повинні домовитися про об'єднання своїх потужностей, дійти до консенсусу щодо основних технічних процедур і поділити між собою тягар інвестицій. Ці кроки вимагатимуть неабиякої гнучкості, децентралізації влади і взаємнихзобов'язань. Лише так можна наблизити створення глобальної інформаційної інфраструктури, ресурсу, який має надзвичайно важливе значення для всього людства .
За даними, опублікованими ІДС (International Date Corporation) і World Times, у 2000 р. щорічний рейтинг найбільш інформатизованих суспільств (ISI) такі. Перше місце у рейтингу, як і у 1999 р. посідає Швеція; на другій сходинці - Норвегія; на третій - Фінляндія. США знаходиться на четвертій сходинці, тобто перейшли з другого місця на четверте, помінявшись місцями з Норвегією. Відмічається, що суттєвий крок уперед зробила Великобританія - перемістилася з 20-го місця на шосте завдяки швидкому впровадженню мобільного зв'язку.
Місце країни визначалося можливістю доступу і прийняття інформації та інформаційних технологій. Дані збиралися по 55 країнах, вага яких у світовому ВП становить 97 %, а витрати на ІТ - 99% світових витрат.
Джерела інформації - ЮНЕСКО, IDC, Міжнародний телекомунікаційний союз (ITU), Світовий банк, Freedom House.
Інфраструктура Internet також найбільше розвинута у Швеції. Далі йдуть Сінгапур та Австралія.
У категорії інформаційної інфраструктури перші три місця посіли Тайвань, Голландія і Данія; соціальної інфраструктури - Норвегія, Гонконг та Японія.
Перше місце у категорії комп'ютерна інфраструктура посідають США, за ними йдуть Сінгапур та Австралія.
2 Форми державного регулювання
процесів інформатизації у розвинених країнах
Питання державного регулювання інформаційних відносин, розвитку інформаційних і телекомунікаційних технологій в Україні є досить гострими, оскільки часто не знаходять свого організаційного і правового вирішення, зважаючи на стан інформатизації держави. Тому доцільно, мабуть, оцінити й порівняти ефективність найвідоміших
Loading...

 
 

Цікаве