WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІнформатика, Компютерні науки → Електронне урядування: проблеми і перспективи - Реферат

Електронне урядування: проблеми і перспективи - Реферат

громадськістю зауважень на п документів тощо.
Суть пропонованого підходу в тому, що, по-перше, об'єктом застосуванняновітніх інформаційних технологій повинні бути лише упорядковані процеси і система організаційних структур (органів державної влади). Комп'ютеризувати доцільно лише ті процедури, ту управлінську діяльність, яка за своїм змістом є об'єктивно необхідною і раціональною з позицій наукового підходу, вимог системного аналізу. Діяльність багатьох сучасних органів управління, як правило, формувалася під впливом суб'єктивних факторів. Вона не є необхідною (з позицій суспільних інтересів), а у багатьох випадках можна навіть говорити про її шкідливість, небезпечність для національних інтересів України. Йдеться не тільки про певні функції управління, а й про діяльність органів управління загалом, зокрема й тих, які передбачені Конституцією України. Наприклад, сьогодні відомо, що інститут представництва Президента України в регіонах є не тільки непродуктивним, а й шкідливим з позиції ефективного керівництва на місцях, оскільки існує двовладдя, що супроводжується не тільки дублюванням функцій, а й блокуванням потрібних рішень, які приймають виконавчі органи, призводить до значних зайвих витрат бюджетних коштів.
Виникають певні сумніви щодо доцільності збереження в Україні й інституту президентства (включно з РНБО*). Принаймні у нинішньому його вигляді. Цей інститут запозичений з політичного арсеналу західних демократичних країн, де посада президента створювалася як антипод монархії. Президент там - гарант дотримання конституції, в нашій країні - це продовження зловісної фігури першого секретаря ЦК компартії, з усіма його устремліннями до авторитаризму, азіатської моделі безмежності влади. Сьогодні цей інститут за конституційними функціями і традиціями, що склалися у практиці здійснення повноважень, дублює державну виконавчу і, певною мірою, законодавчу владу, призводить до протистоянь між гілками влади та у суспільстві загалом, загрожує національним інтересам країни [9]. Є певні питання і щодо доцільності збереження нинішньої кількості депутатського корпусу [10], роздутості штатів вищого органу виконавчої влади, існування, змістовної діяльності, а отже і доцільності комп'ютеризації роботи низки міністерств і відомств, які, на думку багатьох політи-ків-експертів, перетворилися, по суті, у комерційні центри, засіб розкрадання бюджетних коштів. Отже, неодмінною умовою застосування новітніх інформаційних технологій у державному управлінні є обов'язкове упорядкування діючої організації державної влади, здійснення конституційної й адміністративної реформ. Без цього попереднього упорядкування державного управління застосування НІТ можливе лише для інформатизації певних його функцій.
Розробка системи електронного урядування означатиме лише марну трату державних коштів. По-друге. Державне управління має бути не тільки раціональним, об'єктивно необхідним, а й ефективним. Для цього органи законодавчої і виконавчої влади повинні бути не самодостатніми (як сьогодні), а системно взаємозв'язаними, функціонувати в єдиному інтерактивному режимі (аспект G-G - уряд урядові), коли вихідні результати діяльності одного органу є "входом" до іншого. Така системна взаємозв'язаність створюватиме можливість не тільки уніфікації технічного, технологічного, інформаційного та організаційного забезпечення електронних інформаційних систем органів законодавчої та виконавчої влади, надання послуг громадянам та юридичним особам через мережу Інтернет органів виконавчої влади, а й забезпечить ефективність функціонування зазначених органів.
По-третє. Ідеально було б застосовувати для всіх органів державної влади єдину методологію і технологію прийняття управлінських рішень (правових актів), що дасть змогу створити ефективну модель функціонування і розвитку об'єкта управління. Спроба формалізувати створення, функціонування і розвиток такої моделі зроблена для господарської діяльності. Йдеться про регламентацію здійснення так званої регуляторної політики, що передбачена Законом України від 11 вересня 2003 р. № 1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Основним об'єктом регуляторної політики є регуляторна (нормотворча) діяльність. Регуляторна діяльність, згідно з законодавчим її визначенням, це "діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами*, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами"**.
Держава організовує процес регуляторної діяльності, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, інструктивно-методичні матеріали та, за допомогою створення цілої системи органів, наділення їх та інших органів державної влади, самоврядування та різноманітних організацій відповідними обов'язками щодо здійснення регуляторної діяльності, контролює цю діяльність. "Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності, - як зазначено у згаданому Законі - це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, встановлений Конституцією та законами України".
Закон від 11 вересня 2003 р. присвячений організації здійснення регуляторної діяльності - процесам прийняття правових актів та відстеження їх ефективності. Формалізація регуляторної політики полягає у встановленні вимог до регуляторних актів через визначення принципів державної регуляторної політики (принципів вдосконалення правового регулювання господарських та відповідних адміністративних відносин) та визначення спеціальних процедур, які повинен виконувати регуляторний орган під час здійснення процесів прийняття правових актів та відстеження за їх ефективністю. Про здійснення державної регуляторної політики сказано в ст. 5 Закону від 11 вересня 2003 р.: встановлення єдиного підходу до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення моніторингу результативності регуляторних актів; підготовку аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд
Loading...

 
 

Цікаве